УХВАЛА
Iменем України
"25" червня 2007 року Справа № 2-7/400-2005
к/с № К-10775/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Голубєвої Г.К.
Суддів Брайка А.I.
Карася О.В.
Рибченка А.О.
Федорова М.О.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну
скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної
Республіки Крим
на постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 04.07.2005 року
та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим
від 14-21.04.2005 року
у справі № 2-7/400-2005
за позовом Адміністрації парків - пам'ятників
садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення
"Місхорський", "Масандрівський", "Лівадійський"
до Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної
Республіки Крим
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
Адміністрація парків - пам'ятників садово-паркового мистецтва
загальнодержавного значення "Місхорський", "Масандрівський",
"Лівадійський" звернулася до господарського суду Автономної
Республіки Крим із позовом до Державної податкової інспекції у м.
Ялта Автономної Республіки Крим (далі - ДПI у м. Ялта) про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 10.09.2003
року № 5071/26-00, яким донараховано позивачу податкове
зобов'язання із земельного податку у сумі 168687,38 грн., у тому
числі основний платіж -114558,79 грн., штрафні (фінансові)
санкції - 54128,59 грн.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
14-21.04.2005 року, залишеним без змін постановою
Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.07.2005
року, позовні вимоги задоволено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем на підставі
рішення органу місцевого самоврядування правильно визначено розмір
податку на землю. Надання в оренду суб'єктам господарювання
приміщень для здійснення їх статутної діяльності, розташованих на
землях, які не відносяться до земель рекреаційного призначення, не
змінює призначення цих земельних ділянок.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, ДПI у м. Ялта
подало касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України,
в якій просила рішення судів попередніх інстанцій скасувати та
прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити,
мотивуючи тим, що судами не застосовані норми матеріального права,
які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, зокрема ст.
12 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної
оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного
суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій встановлено,
що відповідно до Положення про адміністрацію парків-пам'яток
садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення
"Місхорський", "Масандрівський", "Лівадійський" позивач належить
до суб'єктів, які на підставі п. 1 ст. 12 Закону України "Про
плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
, звільняються від сплати податку за
землю.
Державним актом на право постійного користування землею
Адміністрації парків - пам'ятників садово-паркового мистецтва
загальнодержавного значення "Місхорський", "Масандрівський",
"Лівадійський" надана в постійне користування земельна ділянка для
обслуговування частини території Лівадійського парку.
ДПI у м. Ялта проведено позапланову документальну перевірку
позивача, за результатами якої складено акт від 10.09.2003 року №
5004/26-00. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ч. 6
ст. 7 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
. Підставою
для такого висновку слугував факт здачі позивачем в оренду
нежитлових будівель суб'єктам господарювання для здійснення їх
статутної діяльності. В зв'язку з чим для земель, на яких
розміщені ці будівлі, з позиції контролюючого органу, застосуванню
підлягав 5-кратний коефіцієнт, оскільки змінено призначення цих
земель.
На підставі зазначеного акта винесено податкове
повідомлення-рішення, яким позивачу донараховано земельний податок
у розмірі 114558,79 грн. та застосовані штрафні (фінансові)
санкції у розмірі 54128,59 грн.
Порядок нарахування та сплати земельного податку
встановлюється та регулюється Земельним кодексом України
( 2768-14 ) (2768-14)
, Законами України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
,
"Про оцінку земель".
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
плата за землю справляється у вигляді земельного
податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової
оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв)
та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників
угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.
Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку
за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією
України, щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані
відповідній державній податковій інспекції. Своєчасно не внесені
до бюджетів суми цих платежів вважаються податковим боргом та
стягуються до бюджету в порядку, визначеному законодавством (ч. 1
ст. 14 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
в редакції
чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування"
( 1251-12 ) (1251-12)
встановлення і скасування податків і зборів
(обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових
фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою
України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими,
селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших
законів України про оподаткування.
Статтею 23 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
передбачено, що грошова оцінка земельних ділянок проводиться
Державним комітетом України по земельним ресурсам за методикою,
затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на
підставі рішень органів державної влади та органів місцевого
самоврядування відповідно до їх повноважень.
Крім того, ст. ст. 5, 6 Закону України "Про оцінку земель"
( 1378-15 ) (1378-15)
передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних
ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру
земельного податку; суб'єктами оціночної діяльності у сфері оцінки
земель є органи виконавчої влади та органи місцевого
самоврядування, які здійснюють управління у сфері оцінки земель.
З аналізу зазначених правових норм вбачається, що нормативна
грошова оцінка земельних ділянок, яка використовується для
визначення розміру земельного податку, встановлюється органами
виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, які
здійснюють управління у сфері оцінки земель.
Рішенням Ялтинської міської ради від 14.09.1998 року № 4 було
проведено грошову оцінку земель.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
ставки земельного податку з земель, грошову оцінку
яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх
грошової оцінки.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
підставою для нарахування земельного податку є дані
державного земельного кадастру. Відповідно до пункту "г" ст. 196
Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
грошова оцінка земельних
ділянок є частиною державного кадастру.
Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що
позивач при визначенні земельного податку використовував оцінку
земель, затверджену Ялтинською міською радою з коефіцієнтом їх
функціонального використовування.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України
підтримує позицію судів попередніх інстанцій стосовно того, що
здача приміщень в оренду суб'єктам господарювання для здійснення
ними підприємницької діяльності не змінює призначення цих
земельних ділянок.
Відповідно до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
обов'язок доказування
правомірності свого рішення покладено на відповідача, якщо він
заперечує проти позову.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, ДПI у м. Ялта під
час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не надано
доказів, які б підтверджували використання позивачем землі за
комерційним призначенням.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що порушень
судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та
процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено.
Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну
скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220, 220-1, 224,
230, 231 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, Вищий адміністративний суд
України
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта
Автономної Республіки Крим на постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 04.07.2005 року та рішення
господарського суду Автономної Республіки Крим від 14-21.04.2005
року у справі № 2-7/400-2005 за позовом Адміністрації парків -
пам'ятників садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення
"Місхорський", "Масандрівський", "Лівадійський" до Державної
податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення залишити без
задоволення.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 04.07.2005 року та рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 14-21.04.2005 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий
підпис
Голубєва Г.К.
Судді
підпис
Брайко А.I.
підпис
Карась О.В.
підпис
Рибченко А.О.
підпис
Федоров М.О.
З оригіналом згідно
Суддя Голубєва Г.К.