Про визнання протиправним та скасувати рішення Київради від 15 липня 2004 року № 421/1831 «Про продаж земельної ділянки ТОВ «АвтоНафта» для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу на перетині вулиць Вишгородської та Резервної в Оболонському районі - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства екології та природних ресурсів України до Київської міської ради (далі - Київрада), треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «АвтоНафта», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання протиправним та скасування рішення,

У травні 2011 року заступник прокурора м. Києва звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Київради від 15 липня 2004 року № 421/1831 «Про продаж земельної ділянки ТОВ «АвтоНафта» для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправного комплексу на перетині вулиць Вишгородської та Резервної в Оболонському районі м. Києва» (далі - рішення № 421/1831).

На обґрунтування позовних вимог заступник прокурора м. Києва послався на порушення містобудівного, земельного, екологічного та природоохоронного законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення, оскільки воно прийняте без висновку державної екологічної експертизи проекту будівництва автозаправного комплексу, який є об'єктом підвищеної екологічної небезпеки.

Суди встановили, що Київрада прийняла рішення № 421/1831 про продаж ТОВ «АвтоНафта» земельної ділянки площею 0,3342 га, на підставі чого 30 вересня 2004 року між Київрадою та ТОВ «АвтоНафта» укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки і головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради 16 березня 2005 року видано державний акт про право власності на земельну ділянку.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 25 вересня 2013 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2014 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 21 травня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, ухвалив нове рішення - про задоволення позовних вимог.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ТОВ «АвтоНафта» зазначило, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції - ухвалі від 26 жовтня 2010 року та постанові від 5 червня 2008 року - по-іншому, ніж в оскаржуваній постанові, застосовано положення статті 128 Земельного Кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЗК). Просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2014 року, залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції.

Перевіривши наведені у заяві ТОВ «АвтоНафта» доводи, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження, виходив із того, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення статті 128 ЗК.

Проте аналіз постанови суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його рішень, копії яких надано для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначену норму права.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України визнав, що при прийнятті органом місцевого самоврядування рішення про продаж земельної ділянки для будівництва автозаправного комплексу, наявність висновку державної екологічної експертизи є обов'язковою, оскільки автозаправні станції внесено до Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року № 554 (554-95-п) , для яких згідно зі статтею 13 Закону України від 9 лютого 1995 року № 45/95-ВР «Про екологічну експертизу» здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим.

Водночас у справі, копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 жовтня 2010 року в якій надано для порівняння, вирішувалося питання правомірності рішення органу місцевого самоврядування про відмову у продажу земельної ділянки акціонерному товариству для розміщення та обслуговування офісу, складських приміщень, торгового та оздоровчого центру у зв'язку з відсутністю договору оренди земельної ділянки та закінченням строку звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки.

В іншому наданому для порівняння рішенні суду касаційної інстанції - постанові від 5 червня 2008 року - йдеться про правомірність відмови органу місцевого самоврядування у продажу земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок, для розміщення існуючих виставочних павільйонів та відкритих виставочних площадок, а також проектованого готельного комплексу, за умови надання всіх необхідних документів.

Отже, у справах, рішення суду касаційної інстанції в яких надано для порівняння, спори були пов'язані з продажем земельних ділянок для розміщення об'єктів будівництва, які не віднесені до таких, що становлять підвищену екологічну небезпеку і, відповідно, суд касаційної інстанції не вирішував питання щодо необхідності висновку екологічної експертизи при розгляді органом місцевого самоврядування заяви зацікавленої особи про придбання земельної ділянки у власність для будівництва.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії рішень суду касаційної інстанції в яких додано до заяви.

Окрім того, в оскаржуваній постанові суду касаційної інстанції не наведено іншого, ніж у наданих для порівняння судових рішеннях, тлумачення норми матеріального права, про яку йдеться у заяві ТОВ «АвтоНафта».

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви ТОВ «АвтоНафта» слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «АвтоНафта» відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.