У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.06.2007
№ К-7823/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.I., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.
при секретарі: Міненко О.М.
за участі представника позивача: Сукача Р.I.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче
підприємство "ГРОМАДА" на рішення Господарського суду Львівської
області від 27.07.2004 та ухвалу Львівського апеляційного
господарського суду від 04.10.2005 по справі № 5/1880-25/161
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю.
"Науково-виробниче підприємство "ГРОМАДА"
до 1. Державної податкової інспекції у Шевченківському
районі м. Львова
2. Відділення державного казначейства у Шевченківському
районі м. Львова
3. Управління державного казначейства у Львівській області
про визнання недійсним рішення ДПI та стягнення коштів
ВСТАНОВИВ:
Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним рішення ДПI у
Шевченківському районі м. Львова від 30.11.2001 №
23-12/02758445/1269 про застосування та стягнення сум штрафних
(фінансових) санкцій донарахованих сум податків, зборів
(обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового
законодавства та стягнення з ВДК у Шевченківському районі м.
Львова, УДК у Львівській області коштів у вигляді бюджетної
заборгованості на суму 85 000 грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від
27.07.2004, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного
господарського суду від 04.10.2005 по справі № 5/1880-25/161
позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсним рішення від
30.11.2001 № 23-12/02758445/1269, у решті позовних вимог
відмовлено.
При цьому судом першої інстанції встановлено, що відповідачем
1 проведено перевірку позивача з питань достовірності даних,
заявлених в документах обов'язкової податкової звітності за період
з 01.04.1999 по 30.06.2001, за наслідками якої складено Акт від
26.11.2001 № 23-220/1249 та прийнято рішення від 30.11.2001 №
23-2/02758445/1269 про застосування та стягнення сум штрафних
(фінансових) санкцій донарахованих сум податків, зборів
(обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового
законодавства, яким ТОВ визначено суми податкових зобов'язань по
податку на додану вартість в сумі 103 919,77 грн. (в т. ч. 21
495,67 грн. штрафних санкцій), та по податку на прибуток в сумі 45
112,50 грн. (в т. ч. 9 022,50 грн. штрафних санкцій).
На думку суду, відповідачем 1 неналежно досліджено всі факти
здійснення господарських операцій за укладеними позивачем
цивільно-правовими угодами та порушення чинного податкового
законодавства при донарахуванні позивачу податкових зобов'язань і
застосуванні штрафних санкцій. А саме: протягом 199б-1998років
позивачем виконано ряд будівельно-монтажних та ремонтних робіт та
інших робіт за договорами підряду та субпідряду, виконання яких
оплачені цукровим буряком, які були здані на переробку для
отримання цукру. У 1997-1998 роках позивачем виконано роботи за
угодами з УМГ "Львівтрансгаз", що стало підставою для отримання в
рахунок оплати за виконані роботи гофрокоробу, плит ДСП, труб. За
виконані у 1997 році роботи по договору з КСП "Червоний партизан"
позивачем отримано пшеницю.
Враховуючи встановлене, суд першої інстанції зазначив, що Акт
не містить аналізу податкових декларацій по податку на прибуток та
податку на додану вартість, які подавались позивачем у періоди
отримання відповідних доходів як оплати за виконані роботи і факт
не включення до складу валових доходів та податкових зобов'язань
вартості цукру та гофрокоробу, плит ДСП, труб, отриманих за
результатами господарської діяльності у 199б-1999роках, є
невстановленим. А отже, неправомірно донараховано валовий дохід за
II квартал 1999 року в розмірі 32 421,95 грн. та ПДВ за вказані
періоди відповідно.
Крім того, попередні податкові періоди вже були предметом
перевірки, і рішення ДПI у Шевченківському районі м. Львова від
12.08.1999 № 2032/23-2/02758445/1069, прийняте за результатами
попередньої перевірки, визнане недійсним рішенням Арбітражного
суду Львівської області від 05.09.2000 у справі № 2/187-17/24.
Судом також досліджено неправомірне збільшення відповідачем 1
валового доходу та податкових зобов'язань по ПДВ за III квартал
1999 року оскільки встановлена відсутність першої події, з якою
закон пов'язує виникнення валового доходу та об'єкту оподаткування
податком на додану вартість. Крім того, судом досліджено заниження
позивачем у IV кварталі1999 року та у I квартал 2000 року валового
доходу та об'єкту оподаткування ПДВ. Також суд зазначив про
здійснене вилучення первинної документації позивача, якою
оформлені господарські операції, вчинені підприємством протягом
перевіреного періоду, і такі первинні документи відповідачем 1 в
судове засідання не надані, оскільки знаходяться у правоохоронних
органах, які здійснюють кримінальне провадження відносно посадових
осіб ТОВ.
З огляду на викладене, судом задоволено позовні вимоги в
частині визнання недійсним рішення від 30.11.2001 №
23-12/02758445/1269.
Рішення суду першої інстанції також обгрунтоване тим, що
оскільки відповідачем 1 не встановлено факту не включення вартості
товарів - цукру, гофрокоробу, плит ДСП, труб, які отримані
позивачем у вигляді плати за виконані роботи, до складу валових
доходів та об'єкту оподаткування ПДВ, тому висновки про
необхідність включення коштів отриманих від реалізації цукру,
гофрокоробу, плит ДСП, труб до складу валових доходів та об'єкту
оподаткування ПДВ у періодах, в яких відбулась реалізація таких
товарів, є неправомірним, що є підставою для визнання спірного
рішення недійсним. При цьому суд керувався нормами пп. 11.3.1 п.
11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Щодо вимоги позивача про стягнення коштів, то ним не подано
доказів, які б доводили факт неправомірного стягнення у
безспірному порядку з його рахунків коштів в сумі податкових
зобов'язань, визначених спірним рішенням. Щодо позовних вимог про
стягнення коштів у вигляді бюджетної заборгованості, суд прийшов
до висновку, що такі вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку з
недоведеністю факту неправомірного стягнення у безспірному порядку
коштів в сумі податкових зобов'язань, визначених спірним рішенням,
так як станом на момент узгодження в червні 2003 року спірного
рішення та виникнення податкового боргу за ним, у позивача
облікувалась переплата з ПДВ в сумі 40 596,42 грн. та з податку на
прибуток в сумі 719,47 грн. На підставі п.7.7 ст. 7 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, згідно з
якою податковий борг погашається попередньо погашенню податкових
зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної
черговості його виникнення, суму переплати, яка рахувалась на
облікових рахунках позивача зараховано в погашення податкового
боргу, який виник за спірним рішенням. Таким чином, в рахунок
погашення зобов'язань щодо сплати 103 919,77 грн. донарахованого
ПДВ за спірним рішенням відповідачем 1 зменшено суму переплати
підприємства на 40 596,42 грн. (після чого недоїмка склала 63
323,35 грн.) та з податку на прибуток - на 719,47 грн. (після чого
недоїмка склала 44 939,03 грн.). В даному випадку відсутнім є факт
стягнення коштів з позивача, оскільки відбулась зарахування
сплачених самостійно позивачем коштів в межах облікових рахунків,
що не передбачає вилучення їх з розпорядження підприємства.
Відповідно вимоги про стягнення пені та інфляційних втрат і
відсотків, також не підлягають задоволенню, оскільки відсутнє
порушення норми, якою встановлено, що боржник, який прострочив
виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний
сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції
за весь час прострочення.
Суд апеляційної інстанції підтримав висновок суду першої
інстанції повністю.
Не погодившись із зазначеним рішенням Господарського суду
Львівської області від 27.07.2004 та ухвалу Львівського
апеляційного господарського суду від 04.10.2005 по справі №
5/1880-25/161 позивач (далі - ТОВ) подав касаційну скаргу (з
доповненням) в якій просить скасувати судові рішення та
задовольнити позовні вимоги. Скарга обгрунтовано тим, що судові
рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального
права. Скаржник послався на те, що факт незаконного стягнення у
безспірному порядку коштів Позивача підтверджено Актом звірки
розрахунків з бюджетом, обгрунтувавши думку ст.21.3. і ст.21.4.
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, за якими суми переплат зараховуються на зменшення
платежів до бюджету майбутніх періодів, і не погоджується з
висновком про відсутність будь якого стягнення коштів Позивача.
Відповідачі заперечення на касаційну скаргу не надали.
Перевіривши правильність застосування судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права,
юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, та
пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В силу пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємства" датою збільшення валового
доходу вважається дата, яка припадає на податковий період,
протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на
банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт,
послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт,
послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника
податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у
банківській установі, що обслуговує платника податку;
або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата
фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.
Щодо позовних вимог в частині визнання недійсним рішення від
30.11.2001 № 23-12/02758445/1269 суди обгрунтовано дійшли висновку
про те, що факт не включення до складу валових доходів та
податкових зобов'язань вартості цукру та гофрокоробу, плит ДСП,
труб, отриманих за результатами господарської діяльності у
199б-1999рр., є невстановленим. З огляду на викладене, судами
правомірно задоволено позовні вимоги в цій частині, оскільки
відповідно до п.4.1 зазначеного Закону, валовий доход - це
загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності,
отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її
континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні,
так і за їх межами, (пп. 4.1.5 п. 4,1 ст. 4 Закону визначає, що до
складу валового доходу включаються доходи, не враховані в
обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та
виявлені у звітному періоді).
Щодо позовних вимог про стягнення коштів у вигляді бюджетної
заборгованості, суд прийшов до законного висновку, що такі вимоги
не підлягають задоволенню у зв'язку з недоведеністю факту
неправомірного стягнення у безспірному порядку коштів в сумі
податкових зобов'язань, визначених спірним рішенням. У даному
випадку бюджетна заборгованість не могла існувати, так як стосовно
стягнутих в бюджет сум чинне законодавство, зокрема, Закон України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
вживає
термін "надмірно сплачені" кошти, а бюджетна заборгованість,
відповідно до ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
виникає тільки за податковими деклараціями
у разі несвоєчасного відшкодування задекларованих до відшкодування
сум ПДВ.
Помилковість міркувань скаржника вбачається в тому, що
позивач вимог щодо відшкодування у податкових деклараціях до ДПI
не заявляв, не вказував, із чого суд зробив висновок про те, що
наявність бюджетної заборгованості позивачем документально не
підтверджено, а отже не доведено і нарахування відсотків. Тому в
цій частині позов не задоволено правомірно.
Щодо вимоги про стягнення пені та інфляційних втрат, то така
позовна вимога також законно визнана такою, що не підлягає
задоволенню, оскільки норма, якою встановлено, що боржник, який
прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора
зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти
річних з простроченої суми, якщо законом або договором не
встановлений інший розмір процентів, міститься у ст. 214
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, чинного в період виникнення
спору та на момент порушення справи судом. Однак, відповідно до
ст. 2 Цивільного Кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, вказаний Кодекс не
підлягає застосуванню до податкових відносин.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду
першої та апеляційної інстанцій, не доводять правомірності
спірного рішення та підставності вимог щодо стягнення коштів у
вигляді бюджетної заборгованості, пені та інфляційних втрат і
відсотків.
Таким шляхом суд касаційної інстанції погоджується із
правовою позицією судів першої та апеляційної інстанцій,
враховуючи приписи зазначених норм Законів України "Про
оподаткування прибутку підприємства", "Про податок на додану
вартість" та "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами", і визнає, що
рішення Господарського суду Львівської області від 27.07.2004 та
ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2005
по справі № 5/1880-25/161 не підлягають скасуванню.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 160, 220, 221,
223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
, суд, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю.
"Науково-виробниче підприємство "ГРОМАДА" залишити без
задоволення.
Рішення Господарського суду Львівської області від 27.07.2004
та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від
04.10.2005 по справі № 5/1880-25/161 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку,
визначеними ст. ст. 237-239 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий /підпис/ О.В. Карась
Судді: /підпис/ А.I. Брайко
/підпис/ Г.К. Голубєва
/підпис/ А.О. Рибченко
/підпис/ М.О. Федоров
ЗГIДНО З ОРИГіНАЛОМ
Суддя О.В. Карась