ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
Iменем України
19 червня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі:
головуючого Панченка О.Н.,
суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Смоковича М.I.,
Штульмана I.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній
інстанції адміністративну справу
за скаргою ОСОБА_1 на рішення Державного комітету України у
справах національностей та міграції НОМЕР_1 від 22 грудня 2003
року про відмову в наданні статусу біженця в Україні, провадження
по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_2 як представника ОСОБА_1 на
рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17
листопада 2004 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27
квітня 2005 року,
в с т а н о в и л а :
У квітні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на
рішення Державного комітету України у справах національностей та
міграції НОМЕР_1 від 22 грудня 2003 року про відмову в наданні
статусу біженця в Україні.
Вимоги обгрунтовував тим, що у нього є цілком обгрунтовані
побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками належності до
певної соціальної групи в країні своєї громадянської належності -
Iраку, захистом якої не може та не бажає користуватися.
Просив суд визнати рішення відповідача неправомірним та
зобов'язати надати йому статус біженця в Україні .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17
листопада 2004 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду
міста Києва від 27 квітня 2005 року, в задоволенні скарги
відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 як представник позивача,
посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій
норм матеріального та процесуального права, просив скасувати
оскаржувані рішення судів та прийняти нове рішення про задоволення
позовних вимог.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких
підстав.
Відмовляючи в задоволенні скарги суди попередніх інстанцій
виходили з того, що позивач не довів у судових засіданнях про те,
що він має обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за
ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства чи
належності до певної соціальної групи в Iраку.
Такий висновок зроблений судами на неповно з'ясованих
обставинах справи та з порушенням норм матеріального права.
Відповідно статті 1 Закону України "Про біженців"
( 2557-14 ) (2557-14)
, біженець - це особа, яка не є громадянином України і
внаслідок цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою
переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності,
громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи
або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї
громадської належності та не може користуватися захистом цієї
країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких
побоювань, або не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за
межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи
не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
За положеннями статті 13 Закону України "Про статус біженців"
( 2557-14 ) (2557-14)
органи міграційної служби здійснюють перевірку
наявності обставин, за якими статус біженця не надається. У разі
виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, повідомленої
заявником, необхідності у встановленні справжності та дійсності
поданих ним документів, орган міграційної служби має право
звертатися з відповідними запитами до органів внутрішніх справ,
служби безпеки, інших органів державної влади, органів місцевого
самоврядування і об'єднань громадян, які можуть сприяти
встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої
розглядається.
З матеріалів справи вбачається, що орган міграційної служби
зробив висновок про те, щоб надати позивачеві статус біженця.
Згідно частини 5 статті 14 Закону України "Про біженців"
( 2557-14 ) (2557-14)
на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів
та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття
статусу біженця, спеціально уповноважений центральний орган
виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання
статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця.
справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається.
А відповідно до частини 3 статті 14 цього Закону у разі
виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, потреби у
встановленні справжності і дійсності документів спеціально
уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах
міграції має право звертатися з відповідними запитами до
Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних
справ України, Служби безпеки України, інших органів державної
влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які
можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи,
особова справа якої розглядається.
Всупереч зазначеним нормам права відповідач, отримавши
особову справу з висновком органу міграційної служби про надання
статусу біженця позивачеві, зробив протилежний висновок про
відмову у наданні такого статусу, але при цьому не вчинив
будь-яких дій, передбачених частиною 3 статті 14 Закону України
"Про статус біженців" ( 2557-14 ) (2557-14)
, для встановлення справжніх
фактів стосовно позивача. Крім того, висновок відповідача є
необгрунтованим.
За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про
правомірність оспорюваного рішення, яке прийняв відповідач, є
передчасними і такими, що грунтуються на неповно з'ясованих
обставинах справи.
За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій
підлягають скасуванню.
Оскільки відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
касаційний суд позбавлений
можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати
доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні,
та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, то
справу слід направити на новий розгляд у суд першої інстанції.
Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_2. - представника ОСОБА_1 задовольнити
частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17
листопада 2004 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27
квітня 2005 року в цій справі скасувати та направити справу на
новий розгляд у суд першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може
бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду
України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
Головуючий Панченко О.Н.
судді Весельська Т.Ф.
Горбатюк С.А.
Смокович М.I.
Штульман I.В.