УХВАЛА
Iменем України
"19" червня 2007 р. Справа № 25/545-49/257-А
к/с № К-22671/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Брайка А.I.
Карася О.В.
Рибченка А.О.
Федорова М.О.
при секретарі судового засідання: Міненко О.М.
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Голосіївському районі м. Києва
на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від
25.04.2006 року
та постанову Господарського суду м. Києва від 19.01.2006 року
по справі №25/545-49/257-А
за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському
районі м. Києва
до 1) Колективного учбово-виробничого підприємства "Жест",
2) Товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ "Глоріус"
про визнання недійсним договору., -
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2004 року позивач - Державна податкова інспекція у
Голосіївському районі м. Києва звернулась до господарського суду
м. Києва з позовною заявою до відповідачів - 1) Колективного
учбово-виробничого підприємства "Жест", 2) Товариства з обмеженою
відповідальністю ВКФ "Глоріус" про визнання недійсним договору №
ГЖ-23/Ф комерційної концесії (франчайзінг- "бізнес-формат") від
04.02.2002р.
Рішенням господарського суду м. Києва від 19.01.2006 року,
залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного господарського
суду від 25.04.2006 року по справі №25/545-49/257-А у позові
відмовлено повністю.
Приймаючи зазначені рішення, суди попередніх інстанцій
виходили з того, що Державна податкова інспекція, як державний
орган, перелік завдань якого визначені статтею 2. Закону України
"Про державну податкову службу" ( 509-12 ) (509-12)
, вийшла за їх межі, що
зумовило її позицію у даній справі, як неналежного позивача.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПI у
Голосіївському районі м. Києва подала касаційну скаргу, в якій
просить скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського
суду від 25.04.2006 року та постанову Господарського суду м. Києва
від 19.01.2006 року у даній справі, та прийняти нове рішення, яким
визнати договір № ГЖ-23/Ф від 04.02.2002р недійсним, оскільки
вважає, що ухвалу та постанову було прийнято з неправильним
застосуванням та порушенням судами норм матеріального та
процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної
оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного
суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.10.2000 р. між
ТОВ ВКФ "Глоріус" (франчайзер) та КП "Екопласт" (франчайзі)
укладено договір комерційної концесії (франчайзінг-формат) №
ГЕ-29/Ф, відповідно до п. 1 якого франчайзер зобов'язується надати
франчайзі за винагороду на зазначений в договорі срок право
користування в підприємницькій діяльності франчайзі комплекс
належних франчайзеру виключних прав, а саме:
- право на відпрацьовану технологію виготовлення побутової
техніки з комплектуючих виробів іноземного виробництва;
- право на відпрацьовану технологію зберігання комплектуючих
виробів, а також готової продукції в складських приміщеннях;
- право користування виробничими та складськими приміщеннями,
що належать франчайзеру на праві власності або за договором
оренди.
Відповідно до п. 2.1 зазначеного договору відповідач-2
(франчайзер), зокрема, зобов'язується передати франчайзі технічну,
дозвільну документацію, надати іншу інформацію, яка необхідна
франчайзі для здійснення прав, наданих йому згідно цього договору,
не надавати іншим особам комплекс виключних прав, аналогічних
цьому договору, для їх використання на території, визначеної п.
1.2, а також утримуватися від власної аналогічної діяльності на
цій території. Строк дії означеного договору 5 років.
Виконання сторонами договору № ГЕ-29/Ф від 03.10. 2000 р.
підтверджується актами прийому-передачі нежитлового приміщення,
обладнання та технологічної документації.
Підприємство ВКФ "Глоріус" (франчайзер) звернувся до КП
"Екопласт" (франчайзі) з листом від 31.01.2002 р., у якому
містилася пропозиція внести зміни в Договір № ГГ-29/Ф від
03.10.2000 р.
З листа КП "Екопласт" (франчайзі) від 02.02.2002 р.
вбачається, що пропозицію викладену в листі від 31.01.2002р.
прийнято.
Франчайзі листом від 30.01.2002 року повідомив франчайзера
про те, що у зв'язку з виниклими обставинами є необхідність
призупинити дію Договору № ГЕ-29/Ф комерційної концесії
(франчайзінг-формат) від 03.10.2000р.
За таких обставин суди дійшли вірного висновку про те, що
оскільки ТОВ ВКФ "Глоріус" (франчайзер) не заперечував проти
зупинення вказаного договору, то, починаючи з 30.01.2002 р., дія
Договору № ГЕ-29/Ф комерційної концесії (франчайзінг-формат)
призупинена.
В подальшому, 04 лютого 2002 р. між ТОВ ВКФ "Глоріус"
(франчайзер) та КУВП "Жест" (франчайзі) укладено договір № ГЖ-23/Ф
комерційної концесії (франчайзінг-формат),строком дії 5 років,
відповідно до умов п. 1.1 якого франчайзер зобов'язується надати
франчайзі за винагороду на зазначений в договорі строк право
користування в підприємницькій діяльності франчайзі комплекс
належних франчайзеру виключних прав.
В цей же день сторони Договору № ГЖ-23/Ф підписали відповідні
акти прийому-передачі.
Додатковою угодою № 2 від 01.10.2002 р. до Договору
комерційної концесії від 04.02.2002 р. № ГЖ-23/Ф спірний договір
розірвано у двосторонньому порядку.
Виконання додаткової угоди № 2 від 01.10.2002 р. про
розірвання договору комерційної концесії № ГЖ-23/Ф від 04.02.2002
р. підтверджується актами прийому-передачі від 31.10.2002 р.
Вищевикладене свідчить про господарські стосунки суб'єктів
господарювання стосовно укладення та виконання договорів.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Вищого
адміністративного суду України погоджується з висновками судів
попередніх інстанцій про неможливість задоволення позовних вимог
за таких обставин.
Згідно ч. 8 ст. 3 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
позивачем є особа,
на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний
позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних
повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява
до адміністративного суду;
Право податкової інспекції звертатися до суду з позовом до
підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод
недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за
такими угодами, визначено п. 11 ст. 10 Закону України "Про
державну податкову службу" ( 509-12 ) (509-12)
.
Так стаття 2 вказаного Закону містить вичерпний перелік
завдань органів державної податкової служби.
Згідно з ч. 4 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства
України, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин
не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин,
на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних
доказів.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного
судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на
яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків,
встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Позивачем ані місцевому суду, ані апеляційному суду не надано
належних та допустимих доказів в підтвердження того, що спірна
угода порушує права чи охоронювані законом інтереси або будь-яким
іншим чином перешкоджає виконанню покладених на нього законом
обов'язків щодо здійснення контролю за додержанням податкового
законодавства, повноти сплати податків до бюджету. З окрема,
позивачем не надано доказів того, що відповідачами під час
укладення спірного договору порушено норми податкового
законодавства, не сплачено податки за цим договором.
Відповідно до ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до
яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено
законодавством. Органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної
інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові
рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної
інстанції не допустили порушень норм матеріального і
процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні
процесуальних дій.
Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія
суддів Вищого адміністративного суду України вважає ухвалу
Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2006 року та
постанову Господарського суду м. Києва від 19.01.2006 року по
справі №25/545-49/257-А такими, що прийняті з правильним
застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому суд
касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести
до її зміни чи скасування.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від
25.04.2006 року та постанову Господарського суду м. Києва від
19.01.2006 року залишити без змін.
Справу № 25/545-49/257-А повернути до Господарського суду м.
Києва.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може
бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку,
передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного
судочинства України.
Головуючий
підпис
Голубєва Г.К.
Судді
підпис
Брайко А.I.
підпис
Карась О.В.
підпис
Рибченко А.О.
підпис
Федоров М.О.
З оригіналом згідно
Суддя Голубєва Г.К.