Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Бившевої Л.I., Костенка М.I., Федорова М.О., Шипуліної Т.М.

при секретарі Гончаренку Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 24.06.2005 р.

у справі № 6/70 господарського суду Запорізької області

за позовом відкритого акціонерного товариства "Запорізький хлібозавод № 3"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 06.04.2005 р., залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 24.06.2005 р., позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення СДПI по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі від 27.10.2004 р. № 0000820202/1 про визначення ВАТ "Запорізький хлібозавод № 3" податкового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість у сумі 350784,00 грн., в тому числі: 233856,00 грн. - основний платіж та 116928,00 грн. - штрафні санкції, накладені на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції вмотивовані висновком про правомірне відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , пункту 1.32 ст. 1, пункту 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) включення позивачем до податкового кредиту податку на додану вартість в загальній сумі 857472,00 грн., сплаченого у зв'язку з придбанням у ТОВ "АДМ" в лютому та квітні 2004 року жаростійких термоблоків падини високотемпературних печей вартістю 5144832,00 грн., в тому числі ПДВ 857472,00 грн.

В касаційній скарзі СДПI по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі просить скасувати ухвалені по справі судові рішення судів попередніх інстанцій, як такі, що не відповідають підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , пункту 1.32 ст. 1, пунктам 5.1, 5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , та постановити нове рішення про відмову в позові.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення, посилаючись на її необгрунтованість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень частини 1 ст. 43 ГПК України (1798-12) , за правилами якого здійснені розгляд та апеляційний перегляд справи, оцінка судом доказів повинна грунтуватися на підставі всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Вимога процесуального законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, однак, не була дотримана судами першої та апеляційної інстанцій в повній мірі.

Так, задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що придбання позивачем жаростійких термоблоків падини високотемпературних печей загальною вартістю 5144832,00 грн., в тому числі ПДВ 857472,00 грн. відповідає цілям господарської діяльності позивача; вартість вказаних термоблоків відноситься до складу валових витрат виробництва й обігу; позивач сплатив суму податку продавцю в ціні придбання та правомірно включив податок до складу податкового кредиту, задекларованого за лютий, квітень 2004 року, в сумах 701568,00 грн. та 155904,00 грн. відповідно на підставі податкових накладних, № 2004007, № 2004008 від 16.02.2004 р., № 2004009, № 2004010 від 17.02.2004 р., № 2004013 від 27.02.2004 р., № 2004021 від 13.04.2004 р., виписаних ТОВ "АДМ".

В обгрунтування висновку, що вказана операція відповідає цілям господарської діяльності, визначеним пунктом 1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , а відтак що витрати позивача на придбання термоблоків відносяться до валових витрат, суд послався на встановлений факт отримання позивачем позитивного фінансового результату в сумі 44991,83 грн. від господарських операцій з придбання та подальшого продажу на умовах комісії на експорт вказаних термоблоків.

Як вбачається з наявних у справі письмових доказів, позивач придбав у ТОВ "АДМ" на підставі договорів від 29.12.2003 р. № 2003021/69-4 та від 13.04.2003 р. № 2004017/129-4 жаростійкі термоблоки падини високотемпературних печей в кількості 189 штук вартістю 4209408,00 грн., в тому числі ПДВ 704568,00 грн. та в кількості 42 штуки вартістю 935424,00 грн., в тому числі ПДВ 155904,00 грн. відповідно, а всього на суму 5144823,00 грн., в тому числі ПДВ 857472,00 грн.

Згідно договору комісії від 29.12.2003 р. № 5/68-4, укладеного з ТОВ "ЕкссонЛТД" /комісіонер/, та розпоряджень комісіонеру від 06.02.2004 р. і від 13.04.2004 р. позивач передав на комісію вказані термоблоки для продажу на експорт за загальною ціною 4396169,56 грн. / а.а.с. 64,68,75 /.

Фактична вартість експорту склала 4395479,88 грн., всього комісіонер перерахував позивачу на виконання договору комісії 4392566,77 грн.

Відповідно до пункту 18 Положення / стандарту / бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318 (z0027-00) , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2001 р. за № 27/4248, податки, збори, інші передбачені законодавством обов'язкові платежі / крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг / визначені як загальногосподарські витрати.

Реальні витрати позивача, понесені у зв'язку з придбанням термоблоків, відповідають ціні, сплаченій позивачем постачальнику.

Укладаючи договори комісії в один і той же день з договорами купівлі-продажу, позивач визначав умови продажу термоблоків на експорт в дорученнях комісіонеру за ціною, яка є нижчою ціни придбання цих термоблоків.

Досягнення економічних і соціальних результатів, а також мети одержання прибутку, визначених частиною 2 ст.3 Господарського кодексу України (436-15) визначальними характеристиками підприємництва, передбачає розсудливість у визначенні розміру витрат при здійсненні господарської операції у їх співвідношенні з очікуваним доходом.

З огляду на укладення позивачем договорів купівлі-продажу термоблоків на умовах гірших з точки зору витрат порівняно з умовами передачі цього ж товару в цей же день на комісію для продажу на експорт, операції за яким згідно чинного законодавства оподатковуються податком на додану вартість за нульовою ставкою, дослідженню в судовому процесі підлягали обставини стосовно дійсної мети, з якою позивачем були укладені вказані договори купівлі-продажу.

З цією метою слід було встановити, як визначена в ціні придбання термоблоків сума податку на додану вартість, узгоджена позивачем як стороною в договорах купівлі-продажу та включена ним до податкового кредиту, вплинула на стан його розрахунків з бюджетом по цьому податку у лютому та квітні 2004 року.

Згідно частини 2 ст.5 Господарського кодексу України (436-15) недопущення використання власності на шкоду людини і суспільству є однією з конституційних основ правового господарського порядку в Україні.

Створення господарюючим суб'єктом умов для отримання з державного бюджету сум податку на додану вартість не відповідає суспільним інтересам, а правочин, спрямований на досягнення такої мети, відповідно до частини 1 ст. 203, частин 1 та 2 ст. 215 ЦК України (435-15) як такий, що суперечить моральним засадам суспільства, є нікчемним, тобто недійсним в силу закону.

Відсутність відповідно до закону правових наслідків за таким правочином означає відсутність будь-яких господарських операцій, здійснених на його виконання, з точки зору їх впливу на стан податкового обліку сторін цього правочину.

Відповідно до принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, закріпленого частинами 4 та 5 ст.11 КАС України (2747-15) . суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

З врахуванням викладеного ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню на підставі ст. 227 КАС України (2747-15) з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги наведене в цій ухвалі та вирішити спір згідно чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі задовольнити частково.

Скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 21.06.2005р., рішення господарського суду Запорізької області від 06.04.2005р., справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .