УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.06.2007 р. м. Київ
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Конюшка К.В.
Ланченко Л.В.
Нечитайла О.М.
Степашка О.I.
при секретарі: Бойченко Ю.П.
за участю представників
відповідача: Струса А.Я., Бондарчука I.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції в
Тисменицькому районі Iвано-Франківської області
на рішення Господарського суду Iвано-Франківської області від
29.12.2004 р.
та постанову Львівського апеляційного господарського суду від
13.04.2005 р.
у справі № А-4/207-А-6/252-8/291
за позовом Спільного українсько-нідерландського
підприємства "Тикаферлюкс"
до Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі
Iвано-Франківської області (правонаступник Тисменицької
міжрайонної державної податкової інспекції в Iвано-Франківській
області)
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Iвано-Франківської області від
29.12.2004р., залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 13.04.2005 р., частково
задоволено позов та визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення № 123-231-05394104/2270 від 20.05.2002 р. в
частині визначенні позивачеві податкового зобов'язання з податку
на додану вартість, в тому числі 57000 грн. основного платежу та
14250 грн. штрафних санкцій.
Ухвалою Господарського суду Iвано-Франківської області від
25.01.2005р. виправлено описки. Другий абзац резолютивної частини
рішення від 29.12.2004 р. викладено у редакції, за якою податкове
повідомлення-рішення ДПI у Тисменицькому районі №
123-231-05394104/2270 від 20.05.2002р. визнано недійсним частково,
в сумах 57000 грн. основного платежу та 14250грн. штрафних
санкцій.
Судові рішення мотивовані тим, що податковою інспекцією
правомірно визначено позивачеві податкове зобов'язання з податку
на додану вартість в сумі 56400,00 грн., оскільки експортування
послуг шляхом здійснення бартерних операцій зобов'язувало позивача
згідно із вимогами п. 11.6 ст. 11 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та ст. 11 Закону України "Про
Державний бюджет України" суми податку на додану вартість,
сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (робіт,
послуг) включати до валових витрат виробництва, а не відносити на
збільшення податкового кредиту. Разом з тим, частково
задовольняючи позов, суди виходили з того, що при визначенні суми
податку на додану вартість не підлягає врахуванню вартість хутра,
що придбавалося як власна сировина, вартість її переробки та
витрати на збут.
Податкова інспекція подала касаційну скаргу, якою просить
скасувати вказані судові рішення в частині визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення та відмовити у позові.
Посилається на неправильне застосування судом п.11.6 ст. 11 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а також на
порушення апеляційним господарським судом вимог ст.ст.4-2, 4-3,
43, 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Представники податкової інспекції в судовому засіданні
підтримали вимоги касаційної скарги та просили її задовольнити.
Позивач, належним чином повідомлений про час та місце
касаційного розгляду справи, свого представника в судове засідання
не направив.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали
справи, судове рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку,
що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірним
податковим повідомленням-рішенням № 123-231-05394104/2270 від
20.05.2002 р. позивачеві визначено податкові зобов'язання з
податку на додану вартість в сумі 141750 грн., в тому числі
113400 грн. основного платежу та 28350 грн. штрафних санкцій.
Податкове зобов'язання визначено в результаті виявлених податковою
інспекцією порушень позивачем вимог п. 11.6 ст. 11 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, яке полягало у
тому, що позивач, здійснюючи взаємозаліки (бартерні операції) з
нерезидентами при переробці давальницької сировини, не відносив
на валові витрати суми податку на додану вартість з придбаної
(оплаченої) сировини, матеріалів, які використовувались для
надання послуг з переробки.
Судами попередніх інстанцій надана правильна правова оцінка
обов'язку позивача не відносити на збільшення податкового кредиту,
а включати до валових витрат виробництва, суми податку на додану
вартість, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів
(робіт, послуг). Такий обов'язок випливає із приписів п. 11.6 ст.
11 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Разом з тим, суд касаційної інстанції знаходить правильною
позицію судів попередніх інстанцій щодо необгрунтованості
визначення податковим органом податку на додану вартість в
розмірі 57000 грн.
Оскільки частина переробки давальницької сировини в
зовнішньоекономічних операціях щодо вичинки, фарбуваня, тонування
хутра, яке ввозиться з-за кордону відповідно до договорів на
надання послуг нерезидентам, здійснювалася позивачем в тому числі
і з власної (закупленої) сировини, і переробка давальницької та
власної сировини в силу складності цього процесу проводилася
одночасно, необхідно відокремлювати вартість власної сировини
позивача та вартість її первинної переробки, витрати на збут, які
не відносяться до переробки давальницької сировини.
Чинним законодавством не передбачено методики щодо обліку та
розподілення витрат у тих випадках, коли виробничний процес
неможливо відокремити, у зв'язку з чим, суд першої інстанції
правильно погодився з тим, що визначати розмір податку на додану
вартість сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів
(робіт, послуг) у разі вивезення (експорту) товарів (робіт,
послуг) за межі митної території України, який не повинен
відноситися на збільшення податкового кредиту, а включається до
складу валових витрат згідно із вимогами п. 11.6 ст. 11 Закону
України необхідно розрахунковим шляхом із врахуванням вартості
власної сировини, вартості її первинної обробки та витрати на
збут. Оскільки зазначені умови не були враховані податковим
органом при розрахунку за наслідками перевірки, суди обгрунтовано
врахували при вирішення спору аудиторський висновок з цього
питання.
Суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування
судових рішень, оскільки порушення норм процесуального права
апеляційним судом, на які посилається податкова інспекція у
касаційні скарзі, не призвели до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд касаційної
інстанції, -
УХВАЛИВ :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в
Тисменицькому районі Iвано-Франківської області залишити без
задоволення, а рішення Господарського суду Iвано-Франківської
області від 29.12.2004 р. та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 13.04.2005 р. - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може
бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з
дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження
за винятковими обставинами.
головуючий суддя підпис Н.Г. Пилипчук
судді підпис К.В. Конюшко
підпис Л.В. Ланченко
підпис О.М. Нечитайло
підпис О.I. Степашко
Згідно з оригіналом
Суддя Н.Г. Пилипчук