ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.06.2007 р. м. Київ
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Конюшка К.В.
Ланченко Л.В.
Нечитайла О.М.
Степашка О.I.
при секретарі: Iльченко О.М.
за участю представників
позивача: Талана О.Л.
відповідача: Тарасової Л.Т., Нехіної Л.I., Савченко Г.О.,
Прокопенко Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Жовтоводської об'єднаної державної
податкової інспекції
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
21.10.2004 р.
та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду
від 31.01.2005 р.
у справі № 37/194 (27/150)
за позовом Комунального підприємства
"Жовтоводськтепломережа"
до Жовтоводської об'єднаної державної податкової інспекції
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від
21.10.2004р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 31.01.2005 р., визнано
недійсними податкові повідомлення-рішення Жовтоводської ОДПI №
0000852301/2 від 17.07.2003 р., № 0000092600/2 від 17.07.2003 р.,
№ 0000112600/0 від 07.08.2003р., № 0001172301/0 від 07.08.2003 р.
Стягнуто з Жовтоводської ОДПI на користь КП
"Жовтоводськтепломережа" 85,00 грн. витрат по сплаті держмита та
118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Судові рішення мотивовані тим, що з урахуванням вимог п.п.
22.2 ст. 22, п. 6.1 ст. 6 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
збитки в розмірі 5981100 грн.,
які виникли у 1996 році, не повинні включатися до складу валових
витрат підприємства, відповідно, бюджетна дотація в тай самій
сумі, отримана у серпні 2000 року, не повинна відноситися до
складу валових доходів. Позивач не повинен був включати до
валового доходу 3652100 грн., отриманих у рахунок відшкодування
збитків, які виникли у 1 півріччі 1997 року, оскільки позивач не
переносив згідно із ст. 6 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
ці збитки на майбутні
податкові періоди, а податковий орган, у порушення вимог п.п.
4.2.2. п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, не встановив факт завищення
позивачем податкових зобов'язань. Податковим органом неправильно
застосовано п. 22.14 ст. 22 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, оскільки бюджетна дотація не
є доходом, отриманим у рахунок оплати товарів (робіт, послуг).
Жовтоводська ОДПI подала касаційну скаргу, якою просить
скасувати вказані судові рішення і залишити позов без розгляду.
Посилається на порушення норм матеріального права, зокрема ст. 6
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, ст. 1, 12 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
. На його думку, судами не враховано, що позивач не
відображав у податкових деклараціях за 1997 - 2000 роки від'ємне
значення об'єкту оподаткування податком на прибуток, уточнених
декларація не подавав. Тому, та з урахуваннями закінчення терміну
у 1095 днів з дня подання декларацій за 1997 - 2000 роки (п.
15.1.1. ст. 15 Закону № 2181), у податкової інспекції не було
підстав при перевірці застосовувати ст. 6 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
. Зазначає, що
неустойка (штраф, пеня) не нараховуються по зобов'язаннях платника
податків щодо сплати податків, що виникли до ведення мораторію,
однак зобов'язання по сплаті донарахованих сум за актом перевірки
від 28.05.2003 р. виникли внаслідок визначення останніх податковим
органом після введення мораторію, а тому мораторій на такі
зобов'язання не поширюється.
Представники відповідача в судовому засіданні підтримали
вимоги касаційної скарги та просили її задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні просив касаційну
скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, як
законні та обгрунтовані.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи,
судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що податок на
прибуток у загальному розмірі 2889960,00 грн. та штрафні санкції
на таку ж суму визначені спірними податковими
повідомленнями-рішеннями з посиланням на порушення позивачем вимог
п.п. 4.1 ст. 4, п.п. 11.3.5 п. 11.3 ст. 11, п. 22.14 ст. 22 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
яке полягало у тому, що підприємством у III кварталі 2000 року не
включено до валового доходу 9633200,00 грн., що зумовило порушення
вимог п. 16.1, п. 16.2 ст. 16 вказаного закону, яке полягало у
заниженні оподаткованого прибутку за III квартал 2000 року.
Станом на 01.08.2000 р. підприємство мало заборгованість
бюджету по різниці в цінах і тарифах за відпущену теплову енергію
у розмірі 20778700,00грн. На виконання постанови КМ України № 934
від 07.06.2000 ( 934-2000-п ) (934-2000-п)
р. "Про затвердження Порядку
проведення розрахунків за електричну і теплову енергію, природний
газ, житлово-комунальні послуги і послуги водопостачання і
водовідводу" кошти у вказаному розмірі у серпні та вересні 2000
року були виділені позивачу для погашення балансових збитків.
Суми заборгованості бюджету по різниці в цінах за період з
01.07.1997 р. по 01.01.2000 р. в розмірір11145500,00 грн. позивач
включив до складу валових доходів Декларації про прибуток
підприємства за 9 місяців 2000 року, а бюджетне фінансування з
1996 року по 01.07.1997 р. у розмірі 9633200,00 грн. до складу
валових доходів не включив, а зменшив на цю суму балансові збитки
підприємства.
Судами попередніх інстанцій надана правильна правова оцінка
діям позивача щодо не включення до складу валових доходів
отриманих коштів для погашення балансових збитків у розмірі
9633200,00 грн.
Відповідно до п. 22.2 статті 22 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(із змінами,
внесеними згідно із Законом України від 18.11.97 р. № 639/97-ВР)
Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
застосовується
під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, які
отримані і проведені з 1 липня 1997 року. При цьому балансові
збитки платників податку, що виникли за результатами господарської
діяльності з 1 січня 1997 року до моменту набрання чинності цим
Законом, включаються до складу валових витрат у порядку,
передбаченому статтею 6 цього Закону.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 "Прикінцеві положення" Закону
України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР
цей закон введено в дію з 01.07.1997 р.
Таким чином, у позивача, починаючи з 01.07.1997 р. не було
правових підстав відносити до валових витрат збитки, що виникли з
результатами господарської діяльності до 01.01.1997 р., а саме: у
розмірі 5981100,00 грн., що виникли у 1996 році. Відповідно,
бюджетна дотація у такому ж розмірі на погашення балансових
збитків, отримана у серпні 2000 р., не повинна відноситися до
складу валових доходів.
Є правильною позиція судів попередніх інстанцій про
помилковість висновків податкового органу щодо необхідності
віднесення до складу валового доходу позивача отриманої бюджетної
дотації на погашення балансових збитків, що виникли у I півріччі
1997 року у розмірі 3652100,00 грн.
Приписи ст. 6 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
надавали позивачеві право віднести
балансові збитки за I півріччя 1997 року в сумі 3652100,00 грн. на
майбутні податкові періоди протягом 5 податкових років та
відповідно зменшити об'єкт оподаткування майбутніх податкових
періодів протягом таких п'яти років.
Виходячи із вимог абз. "б" п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
контролюючий орган зобов'язаний був врахувати балансові збитки за
I півріччя 1997 року у сумі 3652100, 00 грн., як такі, що
помилково не перенесені платником податків на наступні податкові
періоди і що зумовило завищення податкових зобов'язань.
Суд касаційної інстанції знаходить помилковими доводи
податкової інспекції стосовно того, що контролюючий орган не міг
самостійно визначити суму податкового зобов'язання по тій причині,
що такий обов'язок обмежений терміном в 1095 днів, наступних за
останнім граничного строку подання податкової декларації за I
півріччя 1997 року. Податковий орган, роблячи такі посилання, не
враховує приписи ст. 6 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, якими платнику податків надано право
відносити балансові збитки податкового періоду на майбутні
податкові періоди саме протягом п'яти податкових років, що
наступають за роком виникнення таких збитків. П'ять податкових
років минуло лише по закінченню I півріччя 2002 р. і протягом
кожного з цих податкових періодів перенесені балансові збитки
мають впливати на податкові зобов'язання позивача, а тому, відлік
терміну - 1095 днів починається з гран ичного терміну подання
декларації за I півріччя 2002 року і на час здійснення перевірки
він не сплинув.
За таких обставин, суди дійшли обгрунтованих висновків про
необхідність визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
врахувавши при цьому допущені податковою інспекцією процедурні
порушення при складанні цих податкових повідомлень-рішень, які
полягали в тому, що відповідач прийняв два податкові
повідомлення-рішення щодо основного платежу та два - щодо штрафних
(фінансових) санкцій, тоді як чинним законодавством передбачено
складання окремого податкового повідомлення-рішення по кожному
податковому зобов'язанню.
Доводи податкової інспекції про помилковість позиції судів
попередніх інстанцій стосовно неправомірності нарахування
штрафних санкцій за порушення податкового законодавства протягом
дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, суд касаційної
інстанції знаходить слушними і вважає за необхідне зазначити, що
виходячи із ст. 1, ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (2343-12)
дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог
конкурсних кредиторів. Стосовно зобов'язань поточних кредиторів,
які виникли під час судових процедур, правила мораторію не
застосовуються і по цих зобов'язаннях, згідно загальних правил,
застосовуються штрафні (фінансові) санкції за невиконання чи
неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів). Така позиція відповідає і вимогам ч. 1
ст. 23 цього ж Закону, згідно із якою з дня прийняття
господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і
відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування
неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій
по всіх видах заборгованості банкрута.
Однак, вважає, що помилковість вищевказаних висновків не може
бути у даному випадку підставою для скасування судових рішень у
справі, оскільки такі висновки не призвели до неправильного
вирішення спору, а були лише враховані, як одна із позицій.
Правових підстав для залишення позову без розгляду податкова
інспекція не зазначила, а суд касаційної інстанції таких не
вбачає.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, суд касаційної
інстанції, -
УХВАЛИВ :
Касаційну скаргу Жовтоводської об'єднаної державної
податкової інспекції залишити без задоволення, а рішення
Господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2004 р. та
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
31.01.2005 р. - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може
бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з
дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження
за винятковими обставинами.
головуючий суддя підпис Н.Г. Пилипчук
судді підпис К.В. Конюшко
підпис Л.В. Ланченко
підпис О.М. Нечитайло
підпис О.I. Степашко
Згідно з оригіналом
Суддя Н.Г. Пилипчук