Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді Харченка В.В.

суддів: Гончар Л.Я., Васильченко Н.В., Леонтович К.Г., Матолича С.В.

при секретарі - Мельник I.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Приморське хлібоприймальне підприємство" на постанову господарського суду Запорізької області від 06 квітня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 07 червня 2006 року по справі за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства "Приморське хлібоприймальне підприємство" про стягнення 4219 грн. 05 коп., -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2004 року Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом до відкритого акціонерного товариства "Приморське хлібоприймальне підприємство" про стягнення 4219 грн. 05 коп. за незайняті інвалідами робочі місця за 2002 р.

Постановою господарського суду Запорізької області від 06 квітня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 07 червня 2006 року, позов задоволений.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції ВАТ "Приморське хлібоприймальне підприємство" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову господарського суду та ухвалу апеляційного суду, які прийняті з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2002 р. чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати в товаристві на робочих місцях, створених відповідно до чотирьохвідсоткового нормативу в 2002 р., становила дві особи. Фактично за вказаний період у відповідача працювала одна особа - інвалід. Судами на підставі ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) зроблено вірний висновок, що на відповідача покладений обов'язок самостійно встановлювати норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно законодавства.

Суди обгрунтовано дійшли до висновків, що відповідно до ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів, що передбачено п. 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів. При цьому виходячи зі змісту п.п.5,14 Положення підприємства зобов'язані розробити заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включати їх до колективного договору, інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у межах нормативу повинні створювати за власні кошти місця для їх працевлаштування та відповідно до п.12 Положення інформувати державну службу зайнятості і місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідач у 2002 р. не направляв до районного центру зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць, на яких використовується праця інвалідів, відсутня і звітність за вказаний період щодо наявності вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

За таких обставин доводи судів першої та апеляційної інстанції що позовні вимоги обгрунтовані відповідають обставинам справи та законодавству, оскільки відповідач не надав доказів, що ним вжиті всі необхідні заходи, передбачені законодавством, щодо недопущення їх порушення.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм матеріального та процесуального права безпідставні і не спростовують висновки суду першої та апеляційної інстанції, при прийнятті рішень судами не допущено порушення норм матеріального і процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, тому постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

У відповідності зі ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Приморське хлібоприймальне підприємство" залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Запорізької області від 06 квітня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 07 червня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.