ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
іменем України
06 червня 2007 року №4-3097/05/06 м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі:
головуючого-судді Бутенка В.I.
суддів Лиски Т.О.
Мироненко О.В.
Сороки М.О.
Штульмана I.В.,-
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу
ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 01
квітня 2004 року у справі за скаргоюОСОБА_1 про визнання рішень
посадових осіб Житомирської об'єднаної Державної податкової
інспекції (далі - ОДПI) неправомірними,-
ВСТАНОВИЛА:
В грудні 2002 року приватний нотаріус ОСОБА_1звернувся до
суду зі скаргою на дії посадових осіб Житомирської ОДПI. В скарзі
зазначив, що він з листопада 1996 року здійснює приватну
нотаріальну практику і з цього часу є платником прибуткового
податку. Рішенням заступника начальника ОДПI Концебурого В.В. від
IНФОРМАЦIЯ_1та рішенням начальника ОДПI Валько В.Г. від
IНФОРМАЦIЯ_2 йому було встановлено податкові зобов язання по
сплаті податків за отриманий дохід на суми відповідно 35 640 грн.
59 коп. та 15 132 грн. за період його нотаріальної діяльності,
виходячи з ставки податку в розмірі 40 відсотків від чистого
доходу, встановленого п.1 ст.7 Декрету КМУ "Про прибутковий
податок громадян" ( 13-92 ) (13-92)
від 26.12.1992 р., згідно якого
прибутковий податок вираховується із сукупного оподаткованого
доходу громадян за місцем основної роботи.
Вважає, що вказані посадові особи ОДПI без законних підстав
застосували щодо нього ставки податку, зазначені в п.1 ст.7
Декрету, оскільки за своїм правовим статусом він не має постійного
місця роботи, не перебуває з будь-ким у трудових відносинах, тому
податок із нього мав справлятися відповідно до п.З ст.7 Декрету -
із сум доходів, одержуваних громадянами не за місцем основної
роботи. Просив суд визнати оскаржувані рішення
неправомірними та
зобов'язати Житомирську ОДШ провести перерахунок прибуткового
податку з 1996 року по даний час у відповідності до вимог розділу
IV Декрету КМУ від 28.12.1992р., переплачену суму за період з 1996
року зарахувати в рахунок наступних платежів.
Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 17 жовтня
2003 року скаргу задоволено, повідомлення рішення, підписані
заступниками начальника ОДШ м.Житомира Концерубою В.В. та Валько
В.Г. від IНФОРМАЦIЯ_1та від IНФОРМАЦIЯ_2 про обов'язок сплати
податку від нотаріальної діяльності скаржника у розмірах
відповідно 15132 грн. та 35640 грн. 59 коп. визнано
неправомірними.
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 01 квітня
2004 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено
нове, яким відмовлено ОСОБА_1. в задоволенні скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції,
ОСОБА_1подав касаційну скаргу до Верховного Суду України, який
своїм листом від 20 вересня 2005 року передав її разом зі справою
для вирішення до Вищого адміністративного суду України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 квітня
2007 року касаційна скарга була прийнята до провадження суду, по
ній відкрито касаційне провадження.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення
апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції
від 17.10.2003 року.
Касаційна скарга ОСОБА_1підлягає частковому задоволенню з
таких підстав.
Стаття 67 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
передбачає
обов'язок кожного сплачувати податки й збори в порядку й розмірах,
встановлених законом.
Принципи побудови системи оподаткування, види податків,
зборів та інших обов'язкових платежів, напрями їх зарахування й
використання, перелік платників податків та об'єктів
оподаткування, як і відповідальність за порушення податкового
законодавства, визначаються Законом України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
від 25.06.1991 року. Відповідно до
ст.ст. З, 4, 14 вказаного Закону громадяни зобов'язані сплачувати
податок з отриманих доходів виходячи, зокрема, з принципу
соціальної справедливості - шляхом запровадження економічно
обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та
застосування диференційованого й прогресивного оподаткування
громадян, які отримують високі та надвисокі доходи.
Починаючи з 01.01.1993 року громадяни сплачують прибутковий
податок згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про
прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
від 26.12.1992року, яким
визначено платників прибуткового податку, об'єкти й ставки
оподаткування.
Суд апеляційної інстанції правильно відмітив, що відповідно
до принципу диференційованого й прогресивного оподаткування
громадян Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий
податок з громадян" у ст.7 розділу I встановлює ставки
оподаткування в залежності від виду й розміру отримуваного
громадянами доходу.
Пунктом 3 ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
визначена ставка
20% із суми доходів, отриманих
громадянами не за місцем основної роботи і громадянами, які
не мають постійного місця проживання в Україні.
Пункт 1 ст.7 згаданого Декрету передбачає сплату прибуткового
податку з сукупного оподатковуваного доходу громадян за місцем
основної роботи (служби, навчання) - тобто з доходу, отриманого в
результаті основної систематичної діяльності громадянина, що
носить постійний характер, який обчислюється за ставками
прогресивного оподаткування доходів громадян, встановленими Указом
Президента "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки
прогресивного оподаткування доходів громадян" від 13.09.94р. № 519
( 519/94 ) (519/94)
(зі змінами від 03.02.95р. №100, 21.11.95р. № 1082).
Максимальна ставка податку за цим Указом із доходу в розмірі 100
неоподатковуваних мінімумів - податок з доходу в розмірі понад 100
неоподатковуваних мінімумів плюс 40 відсотків від суми, що
перевищує доход у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів.
Суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги, що
відповідно до положень Закону України "Про нотаріат" ( 3425-12 ) (3425-12)
(ст.ст. 1, 3-5, 11, 12, 24-25, 29-32) приватним нотаріусом може
бути лише громадянин України, який має постійне місце проживання в
Україні, що робоче місце його визначається, в межах нотаріального
округу, де він здійснює свої повноваження є основною сферою його
діяльності, що ця діяльність є постійною і систематичною протягом
всього часу дії реєстраційного свідоцтва, що за вчинення
нотаріальних дій справляється плата, яка є основним доходом та що
з доходу приватного нотаріуса справляється прибутковий податок,
встановлений чинним законодавством України.
З огляду на зазначені положення Закону України "Про нотаріат"
( 3425-12 ) (3425-12)
та враховуючи положення ст.ст. 2, 14, п.1 ст.7 Декрету
Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян"
( 13-92 ) (13-92)
, Указу Президента України "Про збільшення
неоподаткованого податком мінімуму та ставки прогресивного
оподаткування доходів громадян" ( 519/94 ) (519/94)
визначена 20% із суми
доходів, отриманих громадянами не за місцем основної роботи і
громадянами, які не мають постійного місця проживання в Україні.
З огляду на зазначені положення Закону України "Про нотаріат"
( 3425-12 ) (3425-12)
та враховуючи положення ст.ст. 2,14, п.1 ст.7 Декрету
Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян",
Указу Президента України "Про збільшення неоподаткованого податком
мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян"
( 519/94 ) (519/94)
, вимога Житомирської ОДПI про сплату приватним
нотаріусом прибуткового податку, виходячи із положень
вищезазначених норм матеріального права є правомірною.
Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1просив провести
перерахунок прибуткового податку за період з 1996 року виходячи з
розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий
податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
за ставкою, передбаченою в цьому
розділі Декрету та зобов'язати суб'єкт оскарження дати мотивовану
відповідь про розрахунок його прибуткового податку як приватного
нотаріуса з вказівкою на підставі якого закону, розділу, статті,
пункту проводився цей розрахунок. У матеріалах справи не має даних
про те, що такі вимоги позивача виконані, судом ці обставини не
досліджувалися.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що допущені судом
порушення норм процесуального та неправильного застосування норм
матеріального
права призвели до неправильного вирішення справи, а тому на
підставі ч.2 ст.227 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
оскаржувані судові
рішення підлягають скасуванню, а справа - поверненню на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 222, 223, 227, 230, 231 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Житомирської області від 01 квітня
2004 року - скасувати, як і рішення Богунського районного суду
м.Житомира від 17 жовтня 2003 року, справу направити на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення,
оскарженню не підлягає.
Згідно ст.ст.236, 237 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
рішення суду
касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду
України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з
дня відкриття таких обставин.
Судді: підписи
З оригіналом згідно:
Суддя: I.В.Штульман