Про визнання недійсним та скасування рішення МВС від 28 квітня 2011 року № 6/1/3-В-657 про відмову визнати громадянина учасником бойових дій і зобов'язати Департамент кадрового забезпечення МВС визнати громадянина учасником бойових дій та видати посвідчення встановленого зразка - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС) про визнання недійсним та скасування рішення, зобов'язання надати статус учасника бойових дій,

У травні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним та скасувати рішення МВС від 28 квітня 2011 року № 6/1/3-В-657 про відмову визнати його учасником бойових дій і зобов'язати Департамент кадрового забезпечення МВС визнати його учасником бойових дій та видати посвідчення встановленого зразка.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 послався на те, що за рішенням уряду СРСР у період з 1990 по 1991 роки він неодноразово залучався до виконання спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану та при збройних конфліктах по нормалізації обстановки, відновленню законності та правопорядку на територіях Азербайджанської РСР, Нагірно-Карабаської автономної області, міста Баку, міста Єреван та вздовж державного кордону Вірменської РСР з Іраном, Нахічеванської АРСР та Молдавської РСР.

Суди встановили, що ОСОБА_1 у період з 1989 по 1991 роки проходив службу у роті спецпризначення військової частини № 3217 ВВ МВС СРСР у м. Києві.

У період з січня 1990 року по січень 1991 року у складі роти спецпризначення ВВ МВС СРСР з табельною зброєю, боєприпасами, бойовою технікою ОСОБА_1 залучався до виконання спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану та при збройних конфліктах по нормалізації обстановки, відновлення законності та правопорядку, зокрема: з 17 січня 1990 року по 13 червня 1990 року на території Азербайджанської РСР, Нагірно-Карабаської автономної області та в прилеглих до неї районах, місті Баку, місті Єреван та вздовж державного кордону Вірменської РСР з Іраном; з 27 червня 1990 року по 3 серпня 1990 року - на території Нахічеванської АРСР; з 27 жовтня 1990 року по 29 листопада 1990 року - на території Молдавської РСР; з 5 грудня 1990 року по 10 січня 1991 року - на території Азербайджанської РСР та в Нагірно-Карабаській автономній області.

Наказом МВС від 20 грудня 2010 року № 2250 о/с ОСОБА_1 було звільнено у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "б" (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (114-91-п) .

На його звернення щодо встановлення статусу учасника бойових дій за виконання завдань по охороні громадського порядку під час проходження служби у внутрішніх військах МВС СРСР в період з січня 1990 року по січень 1991 року на території Вірменської РСР, Азербайджанської РСР та Молдавської РСР рішенням Департаменту кадрового забезпечення МВС України, оформленим листом від 28 квітня 2011 року № 6/1/3-B-657, ОСОБА_1 відмовлено у визнанні його учасником бойових дій на території інших держав.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 24 травня 2011 року позов задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2014 року, постанову суду першої інстанції скасував і ухвалив нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 63 (63-94-п) "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Перелік), просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2014 року та направити справу на новий касаційний розгляд до цього суду.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах заявник послався на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 травня 2011 року (№ К/9991/9681/11), яка, на його думку, підтверджує неоднакове правозастосування.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, касаційний суд, погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, виходив з того, що зі змісту примітки 6 до Переліку (63-94-п) щодо можливості визнання осіб учасниками бойових дій, якщо такі мали місце в інших країнах після 1979 року та не названі у цьому Переліку (63-94-п) , вбачається, що її положення поширюються лише на військових фахівців, яких Генеральний штаб Збройних Сил колишнього СРСР направляв у країни, на території яких велися бойові дії, і пільги яким надавалися на підставі довідок 10-го Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях. Проте території та періоди бойових дій, на які посилався позивач, до вказаного Переліку (63-94-п) не включені, довідки 10-го Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про особисту участь у бойових діях позивач не надав, тобто таких юридичних фактів, з якими чинним законодавством пов'язується право особи на визнання її учасником бойових дій, судами не встановлено.

Натомість у рішенні Вищого адміністративного суду України від 11 травня 2011 року (№ К/9991/9681/11), наданому на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що як "інші країни після 1979 року" у Переліку (63-94-п) слід розуміти в тому числі і колишній СРСР.

Верховний Суд України неодноразово висловлював правову позицію у спорах цієї категорії. Зокрема, у постановах від 18 травня 2010 року, 3 жовтня 2011 року та 26 листопада 2013 року (№№ 21-74во10, 21-162а11, 21-384а13 відповідно) міститься висновок про те, що у Переліку (63-94-п) колишні республіки СРСР (зокрема республіки Закавказзя) відсутні, а зі змісту примітки 6 до Переліку (63-94-п) стосовно можливості визнання осіб учасниками бойових дій, якщо такі мали місце в інших країнах після грудня 1979 року та не названі у Переліку (63-94-п) , вбачається, що її положення поширюються лише на військових фахівців, яких Генеральний штаб Збройних Сил СРСР направляв у країни, на території яких велися бойові дії, і пільги яким надавалися на підставі довідок 10-го Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

За таких обставин висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права і відповідає правовій позиції Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії, а тому у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.