Про визнання процедури розгляду, голосування і прийняття Верховною Радою України рішення від 8 липня 2011 року про прийняття у другому читанні та в цілому як закон проекту Закону України «Про заходи законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, в.о. Президента України - Голови Верховної Ради України VІІ скликання Турчинова О.В., Голови Верховної Ради України VІ скликання Литвина В.М., Президента України Порошенка П.О. про: визнання незаконним і скасування рішення Верховної Ради України від 8 липня 2011 року про прийняття у другому читанні та в цілому як закон проекту Закону України «Про заходи законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (реєстраційний № 7455); визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання направити подання до Конституційного Суду України,

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з позовом, у якому просила:

- визнати процедуру розгляду, голосування і прийняття Верховною Радою України рішення від 8 липня 2011 року про прийняття у другому читанні та в цілому як закон проекту Закону України «Про заходи законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (реєстраційний № 7455) такою, що не відповідає статтям 84, 91 Конституції України;

- визнати протиправним та скасувати повністю рішення Верховної Ради України від 8 липня 2011 року про прийняття у другому читанні та в цілому як закон проекту Закону України «Про заходи законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (реєстраційний № 7455);

- визнати протиправними дії Голови Верховної Ради України VІ скликання Литвина В.М. щодо неналежного виконання своїх обов'язків та допущення зловживання системою електронного голосування під час прийняття зазначеного рішення;

- визнати протиправною бездіяльність в.о. Президента України - Голови Верховної Ради України Турчинова О.В. щодо відмови з порушених у зверненні позивачки питань та ненаправленні до Конституційного Суду України конституційного подання про визнання Закону України від 8 липня 2011 року № 3668-VI (3668-17) «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI (3668-17) ) неконституційним;

- зобов'язати Президента України Порошенка П.О. направити до Конституційного Суду України конституційне подання про визнання Закону № 3668-VI (3668-17) неконституційним;

- поновити строк на оскарження рішення Верховної Ради України від 8 липня 2011 року про прийняття у другому читанні та в цілому як закон проекту Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (реєстраційний № 7455), оскільки порушення прав позивачки відбулося лише після 10 березня 2014 року, коли їй виповнилося 55 років.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 8 липня 2014 року в частині вимог відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1, а в частині вимог ухвалив повернути заяву без розгляду.

Відмовляючи у відкритті провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що ухвалення Верховною Радою України рішення про прийняття у другому читанні та в цілому як закон проекту Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (реєстраційний № 7455) є стадією законотворчої діяльності Верховної Ради України по прийняттю Закону № 3668-VI (3668-17) , тому перегляд цього рішення на відповідність Конституції України (254к/96-ВР) може здійснювати виключно Конституційний Суд України.

Повертаючи заяву позивачці, суд виходив із того, що статтею 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) до кола суб'єктів владних повноважень, дії чи бездіяльність яких може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції, не віднесено Голову Верховної Ради України та Голову Верховної Ради України - в.о. Президента України, тому позов ОСОБА_1 в частині вимог до Голови Верховної Ради України VІ скликання Литвина В.М. та в.о. Президента України - Голови Верховної Ради України Турчинова О.В. не підсудний Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі в частині вимог про зобов'язання Президента України Порошенка П.О. направити до Конституційного Суду України конституційне подання, Вищий адміністративний суд України вказав на те, що при зверненні до Конституційного Суду України Президент України не виконує владних управлінських функцій, а лише бере участь у здійсненні власне парламентської функції законотворчості.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України, поданій з підстав, установлених пунктом 3 частини першої статті 237 КАС, ОСОБА_1, посилаючись на порушення цим судом статей 8, 171-1 КАС, статей 102, 106, 112, 124, 150 Конституції України, просить скасувати зазначену ухвалу Вищого адміністративного суду України та прийняти постанову по суті позову.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 171-1 КАС встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Правила цієї статті поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України.

У пункті 1 частини третьої статті 17 цього Кодексу зазначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Відповідно до статті 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні та вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України (254к/96-ВР) і дає офіційне тлумачення Конституції України (254к/96-ВР) та законів України.

Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких, зокрема, належить вирішення питань про відповідність Конституції України (254к/96-ВР) (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України.

Згідно з частиною першою статті 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) або якщо була порушена встановлена Конституцією України (254к/96-ВР) процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Повноваження Конституційного Суду України визначені в статті 13 Закону України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України», у пункті 1 якої зазначено, що Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Відповідно до статті 15 цього Закону підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність Конституції України (254к/96-ВР) ; порушення встановленої Конституцією України (254к/96-ВР) процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що невідповідність Конституції України (254к/96-ВР) актів Верховної Ради України, як і порушення встановленої Конституцією України (254к/96-ВР) процедури їх розгляду, може бути підставою для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо їх неконституційності, що свідчить про неможливість розгляду таких справ у порядку адміністративного судочинства.

Отже, висновок Вищого адміністративного суду України про непідвідомчість адміністративному суду питань, порушених ОСОБА_1 у позові, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, тому в задоволенні заяви ОСОБА_1 необхідно відмовити.

Посилання заявниці на те, що вона як фізична особа не може подати звернення до Конституційного Суду України щодо неконституційності Закону № 3668-VI (3668-17) , не можна взяти до уваги, оскільки позивачка не позбавлена права звернутися із клопотанням про таке звернення до інших суб'єктів, зазначених у частині другій статті 150 Конституції України.

Керуючись статтями 240, 242 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.