Про сплату недоїмки - Текст документа - Юридический Харьков плюс

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання дій протиправними та скасування вимоги про сплату недоїмки,

У травні 2013 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання дій протиправними, скасування: вимоги управління ПФУ про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2012 рік від 31 січня 2013 року № Ф-137 в сумі 4572 грн 42 коп., повідомлення-розрахунку від 31 січня 2013 року № Ф-137 та рішення від 26 лютого 2013 року № 263.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є ФОП, знаходиться на спрощеній системі оподаткування та відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2464-VI (2464-17) ) звільняється від сплати єдиного внеску як пенсіонер за віком, у зв'язку з чим оскаржувана вимога підлягає скасуванню.

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 24 травня 2013 року позов задовольнив частково: визнав протиправними дії управління ПФУ, скасував вимогу управління ПФУ про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 31 січня 2013 року № Ф-137 та рішення управління ПФУ № 263 від 26 лютого 2013 року про застосування штрафних санкцій. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 30 липня 2013 року рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 квітня 2014 року постанову апеляційного суду скасував, а рішення суду першої інстанції залишив у силі.

Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, касаційний суд виходив із того, що надання позивачу законодавчо визначеної пільги, а саме заниження віку, необхідного для призначення пенсії, не змінює виду пенсійного забезпечення та не позбавляє права особи на призначення передбаченої законом пенсії за віком. Позивач має передбачене частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI право на звільнення від сплати єдиного внеску, оскільки обрав спрощену систему оподаткування та отримує пенсію за віком, а тому вимога управління ПФУ є протиправною.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), управління ПФУ просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування ним однієї і тієї самої норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI.

Касаційний суд, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що заявник додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2013 року (№ К/800/32510/13), в якій інакше, ніж у справі, що розглядається, застосовано одну і ту ж норму матеріального права.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, що розглядається, касаційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, виходив із того, що особа, якій призначено пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є пенсіонером за віком, що відповідає Прикінцевим положенням Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (1058-15) «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, ОСОБА_1, який отримує зазначену пенсію і який обрав спрощену систему оподаткування, ФОП звільняється від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, проте не позбавлений права сплачувати цей внесок на добровільній основі.

У судовому рішенні від 28 листопада 2013 року (№ К/800/32510/13), на яке заявник посилається як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, касаційний суд виходив із того, що ФОП - позивач не є пенсіонером за віком у розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, тому є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування і від його сплати не звільняється. При цьому, на думку касаційного суду, пенсійне посвідчення, що видане згідно з пунктом 45 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1 (z1566-05) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (z1566-05) ), підтверджує лише право на одержання пенсії та факт її призначення, а не статус пенсіонера за віком.

Проте колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановою від 15 квітня 2014 року (№ 21-25а14) наведене рішення суду касаційної інстанції скасувала, а справу направила на новий розгляд до цього ж суду.

Таким чином, підстава, встановлена пунктом 1 частини першої статті 237 КАС для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2014 року, відсутня, а відтак у задоволенні заяви управління ПФУ слід відмовити.

Крім того, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України висловлювала правову позицію у справах цієї категорії, яка полягає у тому, що особи, яким пенсія за віком призначена зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ, не є платниками єдиного внеску за себе згідно з частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI, так само, як і особи, які є пенсіонерами за віком на загальних умовах, оскільки згадана норма не містить будь-яких винятків щодо пенсіонерів за віком.