Про визнання протиправними та скасування рішень, стягнення надмірно сплачених платежів - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мі-Бат» (далі - Товариство) до Східної митниці Міністерства доходів і зборів України (далі - Митниця), Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (далі - ГУ ДКСУ) про визнання протиправними та скасування рішень, стягнення надмірно сплачених платежів,

У червні 2013 року Товариство звернулося до суду з позовом до Митниці, ГУ ДКСУ про визнання протиправними та скасування рішень Митниці про коригування митної вартості товарів від 24 січня 2013 року № 700000002/2013/000010/2 та 24 квітня 2013 року № 700000002/2013/000054/2, стягнення з Державного бюджету України на користь позивача надмірно сплачених податку на додану вартість (далі - ПДВ) та мита в розмірі 224 234 грн 5 коп. за митними деклараціями (далі - МД) від 25 січня 2013 року № 700130000/2013/001097 та 24 квітня 2013 року № 700130000/2013/007058.

На обґрунтування позовних вимог послалося на протиправність дій Митниці щодо самостійного визначення митної вартості товару.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 2 вересня 2012 року між Товариством (покупець) та компанією «Yigit Aku MAL.NAK.TUR.iNs.SAN.VE TiC.A.s» (Туреччина; продавець) укладено контракт № 1 (далі - Контракт) на поставку продукції в номенклатурі, об'ємах, за ціною, зазначених в специфікаціях. За умовами контракту ціни на товари встановлюються в доларах США, поставка здійснюється на умовах FOB м. Стамбул згідно з Інкотермс-2010.

На підставі Контракту та специфікацій №№ 2, 4 позивач ввіз на митну територію України товари, які пред'явив до митного оформлення 22 січня 2013 року за МД № 700130000/2013/000885 та 18 квітня 2013 року за МД № 700130000/2013/006561, відповідно до яких визначив митну вартість товарів за першим методом, на підтвердження чого надав Митниці відповідні документи.

22 січня та 18 квітня 2013 року інспектор митного органу здійснив напис на деклараціях митної вартості про надання декларантом додаткових документів.

На запит позивач надав Митниці пояснення та додаткові документи.

Проте Митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів від 24 січня 2013 року № 700000002/2013/000010/2 та 24 квітня 2013 року № 700000002/2013/000054/2, якими сама визначила митну вартість товарів.

Згідно з МД від 25 січня 2013 року № 700130000/2013/001097 та МД від 24 квітня 2013 року № 700130000/2013/007058 товар випущено у вільний обіг із забезпеченням сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 13 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року, позов Товариства задовольнив: визнав протиправними та скасував рішення Митниці про коригування митної вартості від 24 січня 2013 року № 700000002/2013/000010/2 та 24 квітня 2013 року № 700000002/2013/000054/2, постановив стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства надмірно сплачені ПДВ та мито в розмірі 224 234 грн 5 коп.

Вищий адміністративний суд України постановою від 13 березня 2014 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував у частині стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства надмірно сплачених ПДВ і мита в розмірі 224 234 грн 5 коп. та у задоволенні позову в цій частині відмовив; у решті судові рішення залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Митниця просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства в повному обсязі.

На обґрунтування заяви надано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 19 березня та 8 серпня 2013 року (справи №№ К/9991/77730/12, К/800/13142/13), 19 лютого 2014 року (справи №№ К/800/56525/13, К/800/24212/13), 11, 20 та 27 березня 2014 року (справи №№ К/800/628/14, К/800/38029/13, К/800/39523/13), які, на думку Митниці, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме статей 49, 52 - 55, 58 - 60, 62 - 64 Митного кодексу України (4495-17) (далі - МК).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для її задоволення немає.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, що розглядається, касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання протиправними та скасування рішень Митниці про коригування митної вартості від 24 січня 2013 року № 700000002/2013/000010/2 та 24 квітня 2013 року № 700000002/2013/000054/2, виходив із того, що Митниця прийняла вказані рішення за відсутності обґрунтованих підстав вважати, що Товариством заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі без обґрунтування причин того, чому неможливо застосувати інші (попередні) методи визначення вартості товарів, ніж шостий (резервний) метод. Суд дійшов висновку, що митний орган під час здійснення митного контролю правильності визначення позивачем митної вартості товарів і митного оформлення діяв у спосіб, який не відповідає вимогам МК (4495-17) .

Водночас у доданих до заяви копіях рішень Вищого адміністративного суду України, наданих на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, касаційний суд виходив з обґрунтованості сумніву митного органу у правильності заявленої декларантом митної вартості товару і дійшов висновку про правомірність дій митного органу щодо визначення митної вартості товарів із застосуванням резервного методу оцінки зазначивши, що митний орган послідовно довів неможливість застосування попередніх методів визначення митної вартості товарів.

Аналіз наведених рішень касаційного суду не дає підстав вважати, що він неоднаково застосував норми матеріального права, оскільки ухвалення протилежних рішень стало наслідком встановлення судом під час розгляду цих справ різних фактичних обставин щодо відповідності (невідповідності) дій митного органу вимогам МК (4495-17) під час проведення митного контролю правильності визначення декларантом митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, і їх митного оформлення.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховий Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України