Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого

Цуркана М.I.

Суддів:

Амєліна С.Є.

Гуріна М.I.

Ліпського Д.В.

Юрченка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Управління Пенсійного фонду (УПФ) України в м. Тернополі про визнання дій неправомірними та стягнення заборгованості, яка переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_1. на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 4 листопада 2004 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 1 лютого 2005 року

у с т а н о в и л а :

У вересні 2004 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом до УПФ України в м. Тернополі.

Посилаючись на те, що в порушення вимог статей 46 та інших норм Конституції України (254к/96-ВР) , Законів України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) , "Про прожитковий мінімум на 2004 рік", розмір його пенсії, встановлений у 2004 року не відповідав прожитковому мінімуму, що порушує право на достатній життєвий рівень - просив дії пенсійного органу щодо неповної виплати пенсії визнати неправомірними та встановити розмір пенсії у сумі 362,23 грн. тобто рівним прожитковому мінімуму.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 4 листопада 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 1 лютого 2005 року, в задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1., з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просить судові рішення скасувати, та постановити нове, яким задовольнити позов.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що з січня 2001 року ОСОБА_1. призначена пенсія, за вислугу років, відповідно Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) .

Також встановлено, що розмір щомісячно виплачуваної позивачу пенсії у 2004 році був меншим встановленого прожиткового мінімуму.

За змістом статті 17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (2017-14) мінімальний розмір пенсії є основною державною соціальною гарантією, а відповідно до статей 19, 20 цього Закону розмір такої пенсії встановлюється виключно законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.

Відповідно до статті 95 Конституції України (254к/96-ВР) , бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами, а будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно законом про Державний бюджет України.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки розмір пенсії позивача визначався пенсійним органом на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) , а перерахований відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та чинних постанов Кабінету Міністрів України, виданих на виконання Державного бюджету України, то суди дійшли обгрунтованого висновку, що оскаржувані дії вчинені в межах наданих повноважень та у спосіб передбачений законом.

Судові рішення по справі відповідають встановленим обставинам і вимогам закону, а доводи касаційної скарги щодо порушення судами матеріального та процесуального права, у тому числі вимог Конституції України (254к/96-ВР) , є непереконливими.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись наведеним, ст.ст. 220, 223, 230 КАС України (2747-15) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 4 листопада 2004 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 1 лютого 2005 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України (2747-15) .