Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого - судді  Цуркана М.I.,

суддів: Амєліна С.Є.,Харченка В.В.,Юрченка В.В.,Ліпського Д.В.

секретар: Мудрицька Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії начальника 4-ого загону воєнізованої пожежної охорони м.Феодосії за його касаційною скаргою на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 8 липня 2003 року та на ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 жовтня 2003 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на неправомірні дії начальника 4-ого загону воєнізованої пожежної охорони м.Феодосії, що виразилися у відмові останнього видати акт за формою Н-1. Вимоги були мотивовані тим, що 18 вересня 2002 року під час несення служби він був побитий старшим водієм ОСОБА_2, навмисно причинивши йому середнього ступеню тілесні ушкодження.

Ухвалою апеляційного суду автономної республіки Крим від 13 жовтня 2003 року залишено без змін рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим  від 8 липня 2003 року, яким в задоволенні скарги відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду України, який направив її разом зі справою до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки суд апеляційної інстанцій порушив норми процесуального права та інших нормативно-правових актів, а саме : висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України,  перевіривши доводи касаційної скарги за матеріалами справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 19 вересня 2002 року приблизно о 12 годин 30 хвилин на території СДПЧ-27 м.Феодосії старший водій ОСОБА_2 на грунті обопільної сварки навмисно спричинив позивачу середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Відмовляючи в задоволенні позову суди виходили з того, що тілесні ушкодження ОСОБА_1 були спричинені ОСОБА_2 на підставі сварки і не були пов'язані з виконанням потерпілим трудових обов'язків, а тому відмова у видачі акту форми Н-1 була правомірною.

Колегія суддів не може погодиться з таким висновком, оскільки відповідно до п.9 "Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві" нещасні випадки, пов'язані із заподіянням тілесних ушкоджень іншою особою, або вбивство працівника під час виконання чи у зв'язку з виконанням ним трудових (посадових) обов'язків незалежно від порушення кримінальної справи розслідується відповідно до цього Положення. Такі випадки визнаються пов'язаними з виробництвом і про них складається акт за формою Н-1, крім випадків з'ясування потерпілим особистих стосунків, якщо з приводу цих дій є висновок компетентних органів.

За змістом цього положення до висновків компетентних органів відноситься вирок суду відносно ОСОБА_2 про притягнення його до кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 365 КК України (2341-14) , який є в матеріалах справи.

На час розгляду справи суду першої інстанції було відомо про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2, а на стадії апеляційного розгляду справи суду був наданий вирок суду від 26 вересня 2003 року, але суди на це уваги не звернули. В цьому випадку суду першої інстанції необхідно було зупинити провадження у справі до постановлення вироку, який і є висновком компетентних органів щодо обставин спричинення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судами була допущена неповнота у досліджені доказів, а висновок суду першої та апеляційної інстанції про відмову в задоволені позову ОСОБА_1 є передчасним.

Відповідно до ст.220 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні. Та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи наведене, рішення суду першої та апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

При новому розгляді справи суду першої інстанції слід дослідити висновки суду за вироком Феодосійського міського суду АР Крим від 26 вересня 2003 року та врахувати встановлені цім вироком обставини у справі.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230 КАС України (2747-15) , колегія суддів  -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 жовтня 2003 року та рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 8 липня 2003 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст.ст. 237 КАС України (2747-15) .