ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
головуючого Співака В.I.
суддів Білуги С. В.
Гаманка О.I.
Загороднього А. Ф.
Заїки М.М.
при секретарі Замезі Ю. I.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу
ОСОБА_1 на постанову Орджонікідзевського районного суду м.
Запоріжжя від 10 листопада 2005 року та ухвалу апеляційного суду
Запорізької області від 17 січня 2006 року у справі за його
позовом до управління Державного департаменту України з питань
виконання покарань у Запорізькій області, Біленьківської виправної
колонії № 99 про поновлення на роботі та стягнення середнього
заробітку за час вимушеного прогулу, -
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2004 року ОСОБА_1. звернувся до суду із позовом
до управління Державного департаменту України з питань виконання
покарань у Запорізькій області, Біленьківської виправної колонії №
99 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за
час вимушеного прогулу. Зазначав, що з 01 квітня 2001 року
працював IНФОРМАЦIЯ_1 та 17 вересня 2002 року його звільнено з лав
держдепартаменту виконання покарань наказом НОМЕР_1 за прогули.
Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя
від 10 листопада 2005 року, залишеною без змін ухвалою
апеляційного суду Запорізької області від 17 січня 2006 року, в
задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати постанову
Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада
2005 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 17
січня 2006 року, посилаючись на порушення судами норм
матеріального та процесуального права, а справу направити на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення
судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильного
застосування норм матеріального та процесуального права, вважає,
що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з
того, що позивача звільнено з роботи 17 вересня 2002 року, а позов
пред'явлений ним 09 листопада 2004 року, тобто після сплину строку
подачі позову, але при цьому помилково послались на норму
законодавства про працю - статтю 233 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
відповідно до якої позивач має право звернутися до суду в місячний
строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі
трудової книжки.
ОСОБА_1. зазначав, що строк звернення до суду ним не
пропущено, оскільки він до цього часу не отримав копії наказу про
звільнення та трудової книжки.
Судами було встановлено, що позивач свідомо не отримує
трудової книжки, оскільки зі своїм звільненням він не згоден.
Спірні правовідносини регулюються Положенням про проходження
служби рядовим і начальницьким складом ОВС України, оскільки
позивач проходив службу на посаді оперуповноваженого оперативного
відділу Біленьківської виправної колонії і був звільнений зі
служби з підстав, передбачених цим Положенням.
Порядок оскарження до суду рішення, дії чи бездіяльності у
сфері управлінської діяльності будь-якого органу державної влади
передбачений главою 31-А ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
1963 року,
чинного на час розгляду справи судами першої та апеляційної
інстанцій.
Відповідно до статті 248-5 України 1963 року скарга може бути
подана до суду у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі
стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її
прав, свобод чи законних інтересів.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що
позивач пропустив цей строк з неповажних причин, а тому
обгрунтовано відмовили йому в задоволенні позову. Посилання судів
щодо пропущеного позивачем строку, передбаченого статтею 133 КЗпП
України ( 322-08 ) (322-08)
, не призвело до неправильного вирішення справи,
а тому підстав для скасування немає.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що порушень
судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та
процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено.
Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну
скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія
суддів -
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а
постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10
листопада 2005 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької
області від 17 січня 2006 року у справі за його позовом до
управління Державного департаменту України з питань виконання
покарань у Запорізькій області, Біленьківської виправної колонії №
99 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за
час вимушеного прогулу - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Співак В. I.
Судді Білуга С. В.
Гаманко О. I.
Загородній А. Ф.
Заїка М. М.
З оригіналом згідно суддя Гаманко О. I.