Справа № К-22940/06

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.I. - головуючий,

Амєліна С.Є. - суддя-доповідач,

Гуріна М.I.,

Ліпського Д.В.,

Юрченка В.В.,

при секретарі Лелюку О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Iвано-Франківської області від 26 квітня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Iвано-Франківську про визнання нечинним рішення та перерахунок пенсії,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2005 року ОСОБА_1. звернулася в суд із вказаним адміністративним позовом.

Зазначала, що як державному службовцю їй призначено пенсію. При її розрахунку відповідач незаконно зменшив надбавку за вислугу років з 35 до 20 відсотків, що зменшило розмір пенсії.

Просила суд про захист порушених пенсійних прав.

Постановою Iвано-Франківського міського суду від 24 лютого 2005 року позов задоволено.

Постановою судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Iвано-Франківської області від 26 квітня 2006 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково: визнано нечинним рішення та зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в місті Iвано-Франківську провести перерахунок пенсії ОСОБА_1. виходячи із заробітної плати з урахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 25 відсотків.

В касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, позивачка просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Учасники справи в судове засідання не з'явились, про розгляд справи повідомлені.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що до виходу на пенсію ОСОБА_1. займала посаду державного службовця органів державної податкової адміністрації України та отримувала надбавку за вислугу років в розмірі 35 відсотків.

З 19 жовтня 2004 року позивачці призначено пенсію з урахуванням надбавки за вислугу років лише в розмірі 20 відсотків.

Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що при визначенні середнього заробітку, з якого обчислюється пенсія слід виходити з того розміру надбавки за вислугу років, яку позивачка отримувала фактичного.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове апеляційний суд виходив з того, що оскільки вислуга років позивачки менша 20 років, то відповідно до Порядку виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року №1013 (1013-97-п) , винагорода за вислугу років позивачки мала складати 25, а не 35 відсотків.

З такими висновками апеляційного суду неможна погодитися виходячи з наступного.

Пунктом 4 Порядку виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року №1013 (1013-97-п) (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №1336 від 25.08.98 р.) визначено орган встановлення стажу та відповідну процедуру.

Зокрема, у нормативно правовому акті зазначено, що стаж роботи для виплати винагороди за вислугу років визначається комісією органу державної податкової служби з питань встановлення стажу, необхідного для нарахування винагороди за вислугу років. Рішення комісії про встановлення стажу роботи або зміну його розміру оформляється протоколом і передається керівникові відповідного органу державної податкової служби для видання наказу про виплату винагороди за вислугу років.

Вирішуючи спір апеляційний суд не звернув увагу на зазначені вимоги законодавства, в разі сумніву не перевірив наявність відповідного рішення компетентного органу щодо вислуги років позивача, незаконно суд взяв на себе функції комісії про встановлення стажу роботи і визначив його.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд із підстав, передбачених частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Iвано-Франківської області від 26 квітня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.