Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Цуркана М.I.

судді-доповідача Гуріна М.I.

суддів Амєліна С.Є.

Ліпського Д.В.

Юрченка В.В.

секретар судового засідання Міненко I.М.

у відсутності сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Iллічівського міського суду Одеської області від 18.08.2003 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 11.12.2003 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці і соціального захисту населення Iллічівської міської ради, управління Пенсійного фонду України в місті Iллічівську, третя особа управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Одеській області про стягнення компенсаційних виплат, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2002 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до управління праці і соціального захисту населення Iллічівської міської ради, управління Пенсійного фонду України в місті Iллічівську, третя особа управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в Одеській області про стягнення компенсаційних виплат, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи": (796-12) 1 579, 90 грн. щорічної допомоги на оздоровлення; 6 835, 47 грн. - додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю; 72 905, 48 грн. - невиплаченої пенсії по інвалідності.

Рішенням Iллічівського міського суду Одеської області від 18.08.2003 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11.12.2003 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Iллічівського міського суду Одеської області від 18.08.2003 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 11.12.2003 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивач є потерпілим внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції категорії 1, інвалідом II групи.

Частиною четвертою статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) особам, які стали інвалідами II групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, була передбачена щорічна допомога на оздоровлення, яка виплачувалася в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. При цьому, згідно з вимогами частини сьомої даної статті розмір мінімальної заробітної плати визначався на момент виплати.

Законами України в період 1999-2001 років встановлювався розмір мінімальної заробітної плати. Так на 1999 рік було встановлено розмір мінімальної заробітної плати 70 грн., з 01.04.2000 року - 90, 7 грн., з 01.07.2000 року по 31.12.2001 року її розмір становив 118 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 54 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

Статтею 50 цього ж Закону передбачена щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, зокрема інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенніпозову, у своєму рішенні посилається на норми статті 3 Закону України "Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік" (366-14) та статті 2 Закону України "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2000 рік", якими визначено, що до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, Кабінету Міністрів України здійснювати перегляд цих норм виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на відповідний рік.

Однак, слід зазначити, що встановлений в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 (836-96-п) "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" розмір компенсаційних виплат протягом тривалих років не змінювався і не відповідав розміру, встановленому законами України.

У порушення вимог статей 86, 159, 161, 163 Кодексу адміністративного судочинства України суди належним чином не визначилися з правовою нормою, що регулює спірні правовідносини, не звернули увагу на зазначені положення закону і, як наслідок, не перевірили можливості застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 (836-96-п) "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з огляду на їх невідповідність нормам Закону, а тому колегія суддів вважає за необхідне скасувати всі ухвалені у справі рішення і направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Iллічівського міського суду Одеської області від 18.08.2003 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 11.12.2003 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.