К-11772/06 Про стягнення суми штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів - Текст документа

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.06.2005 р. у справі за позовом Прокурора Заводського району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства "Запорожкокс" про стягнення 727 493,52 грн.

В С Т А Н О В И Л А :

08.10.2003 р. Прокуратура Заводського району м. Запоріжжя (далі по тексту - прокуратура) в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту - позивач, Фонд) звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Запорожкокс" (далі по тексту - відповідач, ВАТ "Запорожкокс") про стягнення суми штрафних санкцій у розмірі 727 493,52 грн. за нестворені робочі місця для інвалідів.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.06.2005 р. у справі №18/275-11/268-13/154 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів не погоджуючись з рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.06.2005 р. у справі №18/275-11/268-13/154 подало касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, Господарський суд Запорізької області відмовляючи у задоволенні позовних вимог в тому числі виходив з того, що у зв'язку з відсутністю у відповідача прибутку за 2002 р. відсутня можливість стягнення відповідної штрафної санкції.

Поряд з цим, згідно з ч. 3 та ч. 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів України" (875-12) сплата штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів проводиться підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями відповідно до цього Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). При цьому, у разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, на думку Вищого адміністративного суду України, посилання на те, що за звітний період у підприємства не було прибутку, слід вважати безпідставним, оскільки, аналіз змісту зазначених норм Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів України" дозволяє зробити висновок про те, що сплачені чи стягнуті за рішенням суду штрафні санкції не можуть бути віднесені підприємством на собівартість продукції чи надані послуги, а чинним законодавством не передбачено звільнення від сплати зазначених штрафних санкцій у зв'язку з відсутністю коштів.

Однак, при розгляді даної справи вищевикладене судом першої інстанції до уваги не прийнято.

Крім того, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (який застосовувався до даних правовідносин до 01.09.2005 р.) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Вищий господарський суд України скасовуючи постановою від 16.03.2005 р. судові рішення попередніх інстанцій у даній справі вказав на необхідність дослідження фактів створення робочих місць для інвалідів в достатній кількості та фактів повідомлення відповідачем про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідні органи, що Господарським судом Запорізької області при новому розгляді даної справи не виконано.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні спору.

Згідно зі ст. 159 КАС України (2747-15) судове рішення повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права можуть призвести до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.06.2005 р. у справі №18/275-11/268-13/154 підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 221, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів -

Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.06.2005 р. у справі №18/275-11/268-13/154 задовольнити частково.