Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах 

Верховного Суду України у складі:

головуючого                          Кривенка В.В.,

суддів:                              Гусака М.Б., Коротких О.А., 

                                     Кривенди О.В., Маринченка В.Л., 

                                     Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., 

                                     Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області (далі - управління ПФУ) про визнання дій незаконними та зобов'язання провести перерахунок пенсії,

У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, у якому просила визнати неправомірними дії управління ПФУ щодо відмови їй в перерахунку пенсії на підставі статті 8 Закону України від 2 вересня 2008 року № 345-VI "Про підвищення престижності шахтарської праці" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 345-VI (345-17) ) та зобов'язати управління ПФУ здійснити такі перерахунок та виплату пенсії з 19 жовтня 2011 року.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вона з 1 червня 1980 року по 15 липня 1994 року працювала на підземних роботах хронометражистом повний робочий день за списком № 1. На пенсію вийшла 7 вересня 1994 року. Згідно зі статтею 8 Закону № 345-VI її пенсія має становити 80 % середньої заробітної плати шахтаря, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Закон (345-17) вступив у силу 16 вересня 2008 року і його дія поширюється також на пенсіонерів, пенсія яким була призначена до набрання чинності цим Законом (345-17) . Проте відповідач після її звернення про відповідний перерахунок пенсії такий перерахунок не здійснив.

Лутугинський районний суд Луганської області постановою від 11 червня 2012 року позов задовольнив.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 27 липня 2012 року рішення суду першої інстанції скасував, у позові відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 лютого 2014 року залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_1 звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме через неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 8 Закону № 345-VI у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2013 року (справа № К/9991/27459/12), яка, на думку ОСОБА_1, підтверджує неоднакове правозастосування. Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що професія підземного хронометражиста передбачає зайнятість на підземних роботах повний робочий день, тому позивач має право на проведення перерахунку пенсії згідно зі статтею 8 Закону № 345-VI.

Натомість у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився із висновком апеляційного суду про правомірність дій управління ПФУ у спірних правовідносинах, оскільки дія Закону № 345-VI (345-17) не поширюється на працівників за списком № 1, які не були зайняті на підземних роботах повний робочий день.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 1 Закону № 345-VI його дія поширюється на працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві та уранові руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день, та працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань) у вугільній промисловості - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України (далі - шахтарі), та членів їх сімей.

Згідно зі статтею 8 цього Закону мінімальний розмір пенсії шахтарям, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років для жінок за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80 % середньої заробітної плати шахтаря, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до пункту "а" підрозділу 1 "Підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, геологорозвідці, на дренажних шахтах на будівництві шахт, рудників, копалень" (далі - підрозділ 1) розділу 1 "Гірничі роботи" (далі - розділ 1) списку № 1 передбачена зайнятість повний робочий день на підземних роботах.

Пунктом "г" підрозділу 1 розділу 1 списку № 1 передбачено, що посада хронометражиста на підземних роботах передбачає зайнятість на підземних роботах 50 і більше відсотків робочого часу на рік (в обліковому періоді).

На підставі системного аналізу зазначених норм права колегія суддів дійшла такого висновку.

До кола працівників, на яких поширюється дія Закону № 345-VI (345-17) та встановлені цим Законом додаткові гарантії у виплаті та підвищенні пенсії, належать тільки працівники, зазначені у списку № 1, які були зайняті на підземних роботах саме повний робочий день.

Оскільки посада хронометражиста на підземних роботах відноситься до пункту "г" підрозділу 1 розділу 1 списку № 1, яким передбачено зайнятість на підземних роботах 50 і більше відсотків робочого часу на рік (в обліковому періоді), то позивач права на отримання пенсії у розмірі, передбаченому статтею 8 Закону № 345-VI не має.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статей 1, 8 Закону № 345-VI вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема у постанові від 28 січня 2014 року (справа № 21-455а13).

Ураховуючи викладене, а також те, що при вирішенні спору суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.