Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.I. -  головуючий,

Амєліна С.Є.  -  суддя-доповідач,

Гуріна М.I.,

Ліпського Д.В.,

Юрченка В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 15 березня 2006 року та ухвалу судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернігівської області від 25 травня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського обласного військового комісаріату про визнання нечинними дій, стягнення надбавки до грошового забезпечення та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

В касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати судові рішення, якими відмовлено в задоволенні позовних вимог та постановити нове рішення про задоволення позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині А 3351, правонаступником якої є Чернігівський обласний військовий комісаріат, та звільнений в запас 21 вересня 2004 року у зв'язку зі скороченням штатів. Вислуга складає 18 років.

Вважав, що нарахування надбавки за безперервну службу в розмірі 10 відсотків  грошового забезпечення за період з травня по жовтень 2003 року та з січня по вересень 2004 року суперечить вимогам Указу Президента України від 05 травня 2003 року №389 (389/2003) "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України та Управління державної охорони України за безперервну службу", які, на його думку, повинні складати 50 відсотків  грошового забезпечення, тому, вважаючи, що порушене його право на належне грошове забезпечення, в червні 2005 року звернувся в суд з позовом.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Указом Президента України від 05 травня 2003 року №389 (389/2003) "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України та Управління державної охорони України за безперервну службу" Міністрові оборони України, Міністрові внутрішніх справ України, Голові Державного комітету у справах охорони державного кордону України та Начальнику Управління державної охорони України надано право встановлювати військовослужбовцям відповідно Збройних Сил України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України та Управління державної охорони України щомісячні надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, внутрішніх і прикордонних військах та Управлінні державної охорони України, які мають високі результати у службовій діяльності, - надбавку у відсотках до грошового забезпечення, залежно від стажу служби, зокрема, при стажі понад 15 років - до 50 відсотків.

На виконання Указу Президента України наказом Міністра оборони України від 26 травня 2003 року №149 (z0411-03) затверджено Iнструкцію про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, пунктом 2.4. якої передбачено, що виплата надбавки здійснюється в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисах військових частин, військових навчальних закладів, організацій, установ.

Розглядаючи справу суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обгрунтовано прийшли до висновку про те, що розмір встановленої позивачу надбавки за безперервну службу не суперечить вимогам вказаних нормативно правових актів, тому відсутні правові підстави для стягнення недоплаченої, на думку позивача, суми надбавки до грошового забезпечення та відшкодування моральної шкоди.

Суб'єкт владних повноважень діяв в межах наданої компетенції у відповідності до вимог законодавства.

Судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) підстав для їх скасування і ухвалення нового рішення не вбачається.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 15 березня 2006 року та ухвалу судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернігівської області від 25 травня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.