ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 березня 2007 року м. Київ
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого - Харченка В.В., суддів - Васильченко Н.В.,
Гончар Л.Я, Кравченко О.О, Матолича С.В., розглянувши у
попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління
Пенсійного фонду України у місті Алушта Автономної Республіки Крим
на рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17
березня 2005 року та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 25 травня 2005 року у справі за позовом
Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк"
до Управління Пенсійного фонду України у місті Алушта Автономної
Республіки Крим про визнання недійсним рішення, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від
17 березня 2005 року, залишеним без змін постановою
Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 травня
2005 року було задоволено позовні вимоги Акціонерно-комерційного
банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" до Управління Пенсійного
фонду України у місті Алушта Автономної Республіки Крим про
визнання недійсним рішення та відмовлено у задоволенні зустрічних
позовних вимог Управління Пенсійного фонду України у місті Алушта
Автономної Республіки Крим до Акціонерно-комерційного банку
соціального розвитку "Укрсоцбанк" про стягнення.
Вказані судові рішення вмотивовані тим, що суду погодилися з
позицією відповідача про те, що банківська установа не несе
відповідальності за визначення правильності розміру нарахувань
внесків до Пенсійного фонду клієнтами банку при отриманні
готівкових коштів для видачі заробітної платні.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням УПФ у місті Алушта
звернулося з касаційною скаргою, у якій просить рішення
Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 березня 2005
року та постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 25 травня 2005 року скасувати та прийняти рішення про
відмову у первісних позовних вимогах та задоволення зустрічних.
Касаційна скарга грунтується на неправильному застосуванні
судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема норм
статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
. Скаржник стверджує, що
банківська установа несе відповідальність за правильність
обчислення та сплати внесків до Пенсійного фонду при видачі
готівки для виплати заробітної плати.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду
України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги
колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини 12 статті 20 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
,
установи банків приймають від страхувальників платіжні доручення
та інші платіжні документи на видачу (перерахування) коштів для
виплат заробітної плати (доходу), на які, відповідно до цього
Закону, нараховуються страхові внески, та здійснюють видачу
(перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного
подання страхувальником платіжних документів про перерахування
коштів для сплати відповідних сум страхових внесків або
документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум. У разі
невиконання банками цієї вимоги, вони, за рахунок власних коштів у
порядку, встановленому Національним банком України, сплачують
відповідному територіальному органу Пенсійного фонду суму, що
дорівнює сумі несплачених страхових внесків, з правом зворотної
вимоги до страхувальників щодо відшкодування цієї суми.
Цю норму Закону враховано у пункті 3.9 Iнструкції про
безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті,
затвердженої постановою Правління Національного банку України від
21.01.2004 №22 ( z0377-04 ) (z0377-04)
та зареєстрованої в Мінюсті України
29.03.2004 за N 377/8976, зокрема: "якщо банк не забезпечив
одночасно з видачею (перерахуванням) коштів на виплату заробітної
плати перерахування страхових внесків до відповідного
територіального органу Пенсійного фонду, то він за рахунок власних
коштів сплачує суму несплачених страхових внесків. У разі несплати
самим банком цих сум Фонд здійснює їх стягнення в судовому порядку
з банку".
Відповідно до статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до
яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено
законодавством. Органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Статтею 64 Закону України "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
право проведення перевірки
бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів,
пов'язаних з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових
внесків надано органам Пенсійного фонду України.
Колегія суддів погоджується з посиланнями судів першої та
апеляційної інстанції на те, що вищенаведеним нормами
законодавства на банківські установи не покладено обов'язку
здійснення контролю правильності та повноти нарахування внесків до
Пенсійного фонду, лише покладено обов'язок здійснення контролю за
поданням платіжних доручень про сплату таких внесків.
Законом України "Про платіжні системи та переказ грошей в
Україні", а саме, пунктом 33.2 ст. 33 передбачено, що платник несе
відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в
документі на переказ, суті операції щодо якої здійснюється цей
переказ. Також, законом України "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (1058-15)
не передбачено, що банк є
контролюючим органом.
Відповідно до ч.3 ст.220-1 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд
касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення
без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що
при розгляді справи допущено неправильне застосування норм
матеріального чи порушення норм процесуального права, які
передбачені ст.ст. 225-229 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
як підстави для
зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без
розгляду або закриття провадження у справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну
скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення суду апеляційної
інстанцій постановлене з додержанням норм матеріального та
процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана
вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують,
підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні
відсутні.
Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у місті
Алушта Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а
рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17
березня 2005 року та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 25 травня 2005 року - без змін.
Ухвала набуває законної сили з моменту її оголошення, і
оскарженню не підлягає, крім, як з підстав, у порядку та у строки,
передбачені ст.ст.237-239 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий /підпис/ В.В.Харченко
Судді /підпис/ С.В. Матолич
/підпис/ К.Г.Леонтович
/підпис/ Н.В. Васильченко
/підпис/ О.О.Кравченко
З оригіналом вірно
суддя Н.В.Васильченко