К-9722/06
ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 березня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі:
Головуючого Бившевої Л.I.,
суддів: Костенка М.I., Маринчак Н.Є., Рибченка А.О., Федорова
М.О.,
при секретарі Павлушко Р.С.,
за участю:
представника позивача - Руденка В.П.,
представника відповідача - Володькіна С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки
Крим
на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
25 січня 2005 року
та постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 01 липня 2005 року
у справі № 2-15/17-2005
за позовом Державного підприємства "Кримське протизсувне
управління" (правонаступник Державне підприємство "Кримське
республіканське протизсувне управління")
до Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної
Республіки Крим
про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення, -
В С Т А Н О В И Л А :
У липні 2004 року ДП "Кримське протизсувне управління"
звернулось до суду з позовом до ДПI у м. Ялта про визнання
недійсним податкового повідомлення - рішення № 181/26-20 від 19
січня 2004 року.
Рішенням господарського суду АР Крим від 25 січня 2005 року
здійснено заміну позивача на його правонаступника - ДП "Кримське
республіканське протизсувне управління".
Позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення -
рішення ДПI у м. Ялта від 19 січня 2004 року № 181/26-20. Стягнуто
з ДПI у м. Ялта на користь ДП "Кримське республіканське
протизсувне управління" 85, 00 грн. державного мита та 118, 00
грн. витрат на інформаційне - технічне забезпечення судового
процесу.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 01 липня 2005 року рішення господарського суду АР Крим від 25
січня 2005 року залишено без змін.
В касаційній скарзі ДПI у м. Ялта просить скасувати рішення
господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 січня 2005
року та постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 01 липня 2005 року, а в задоволенні позову відмовити.
В письмових запереченнях на касаційну скаргу ДП "Кримське
республіканське протизсувне управління" просить касаційну скаргу
ДПI у м. Ялта залишити без задоволення, а оскаржувані судові
рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи
касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами
першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та
процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Судами було встановлено, що ДПI у м. Ялта АР Крим провела
комплексну позапланову документальну перевірку дотримання вимог
податкового законодавства ДП "Кримське республіканське протизсувне
управління" за період з 01 жовтня 2000 року по 30 вересня 2003
року, за результатами якої було складено акт № 138/01/26-20 від 16
січня 2004 року.
В акті перевірки було встановлено порушення ДП "Кримське
протизсувне управління" ст. 120 Земельного кодексу України
( 2768-14 ) (2768-14)
, ст. ст. 2, 5, 7, 14 Закону України "Про плату за
землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
, що виразилось у заниженні податкового
зобов'язання з податку на землю на загальну суму 318 905, 95 грн.
На підставі акту ДПI у м. Ялта винесла податкове
повідомлення - рішення № 181/26-20 від 19 січня 2004 року, яким
визначено податкове зобов'язання з податку на землю в сумі 638
321, 91 грн., в тому числі основний платіж в сумі 318 905, 95 грн.
та штрафні (фінансові) санкції в сумі 319 415, 96 грн.
Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні
вимоги, виходили, з того, що відповідно до положень ст. 5 Закону
України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
суб'єктом плати за землю
(платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і
землекористувач, у тому числі орендар, а той факт, що весь
майновий комплекс ДП "Кримське республіканське протизсувне
управління" віднесено до загальнореспубліканської власності
Автономної Республіки Крим згідно Постанови Верховної Ради від 29
червня 1992 року № 110-1, а відповідно до підпункту 12.2 п. 12
Положення про порядок управління майном, яке належить Автономній
Республіці Крим або передане в її управління, затвердженого
Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 21 квітня
1999 року № 459-2/99, ДП "Кримське республіканське протизсувне
управління" має на своєму балансі берегоукріплювальні, протизсувні
та пляжні споруди (гідротехнічні споруди) на праві повного
господарського відання для використання відповідно до мети,
завдань та напрямку діяльності, які визначені Статутом, для
забезпечення ефективного та цільового їх використання, виключає
його з кола суб'єктів плати за землю.
На думку суддів попередніх інстанцій, це також
підтверджується тим, що згідно з ст. 126 Земельного кодексу
України ( 2768-14 ) (2768-14)
право власності та право користування
земельною ділянкою посвідчується державними актами в той час, як з
довідки Ялтинського міського управління земельних ресурсів від 12
січня 2005 року № 165-2/10-25 вбачається, що у ДП "Кримське
республіканське протизсувне управління" правовстановлюючі
документи, а саме: державний акт на право постійного користування
земельною ділянкою, державний акт на право власності на земельну
ділянку, договору оренди земельної ділянки, на земельні ділянки,
зайняті гідротехнічними спорудами, на території регіону Велика
Ялта відсутні, відсутня також інформація про наявність
правовстановлюючих документів на землю згідно з даними Державного
земельного кадастру. З іншої довідки Ялтинського управління
земельних ресурсів від 13 травня 2005 року № 6348-2/10-25
вбачається, що земельні ділянки, розташовані під гідротехнічними
спорудами на території м. Ялта, є власністю територіальної громади
та знаходяться у віданні Ялтинської міської Ради.
Доводи відповідача про те, що відповідно ч. 5 ст. 120
Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
з моменту передачі
гідротехнічних споруд на баланс позивача до нього перейшло право
користування земельними ділянками, на яких знаходяться ці споруди,
були спростовані судами з посиланням на те, що дана норма
розповсюджується на випадки переходу права власності на будівлю
або споруду, в той час, як позивач права власності на
гідротехнічні споруди не набув, і стосується особливого кола
суб'єктів, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до
яких він не відноситься.
Таким чином, суди дійшли висновку, що факт передачі позивачем
гідротехнічних споруд у користування іншим організаціям не впливає
на його податкові зобов'язання по сплаті податку на землю,
оскільки він не підпадає під кваліфікаційні вимоги Закону України
"Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
у якості власника, користувача
або орендаря.
Колегія суддів погоджується з рішеннями попередніх інстанцій,
оскільки суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що
Закон України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
до платників
земельного податку відносить власника земельної ділянки, земельної
частки (паю) та землекористувача, у тому числі орендаря.
Враховуючи те, що згідно з положеннями ст. ст. 125, 126 Земельного
кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
право власності та право постійного
користування на земельну ділянку виникає після одержання її
власником або користувачем державного акта, який посвідчує право
власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та
його державної реєстрації, суди першої та апеляційної інстанції
зробили вірний висновок про те, що ДП "Кримське республіканське
протизсувне управління" не є платником земельного податку,
оскільки воно, маючи на балансі берегоукріплювальні, протизсувні
та пляжні споруди (гідротехнічні споруди) на праві повного
господарського відання для використання відповідно до мети,
завдань та напрямку діяльності, які визначені в Статуті та в
нормативно - правових актах уряду АР Крим, для забезпечення
ефективного та цільового використання, не має право власності або
постійного користування на земельні ділянки, які знаходяться під
берегоукріплювальними, протизсувними та пляжними спорудами. Крім
того, судами було правильно зазначено, що факт передачі позивачем
берегозахісних споруд у користування стороннім організаціями за
відповідними договорами, укладення яких безпосередньо передбачено
Постановою Верховної Ради АР Крим "Про програму інженерного
захисту територій Автономної Республіки Крим від зсувних та
абразійних процесів на 2000 - 2005 роки" від 26 квітня 2000 року №
1091-2/2000, Постановою Ради Міністрів АР Крим "Про заходи
інженерного захисту узбережжя Чорного та Азовського морів та
територій, котрі підпадають під вплив негативних природних явищ"
від 11 березня 1997 року № 68 та Постановою Ради Міністрів АР Крим
"Про заходи інженерного захисту узбережжя Автономної Республіки
Крим від зсувних та абразійних процесів" від 26 серпня 2003 року №
454, не впливає на його податкові зобов'язання.
При цьому, як правильно було зазначено судами, ч. 5 ст. 120
Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
не може бути застосована як
підстава набуття права користування на земельні ділянки, які
знаходяться під берегоукріплювальними, протизсувними та пляжними
спорудами, оскільки ці гідротехнічні споруди не належать позивачу
на праві власності, а факт укладення позивачем з іншими суб'єктами
господарювання договорів користування цими гідротехнічними
спорудами не може слугувати підтвердженням права власності на ці
споруди. Крім того, слід відмітити, згідно з ст. 13 Закону України
"Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
підставою для нарахування
земельного податку є дані державного земельного кадастру, який, як
встановлено судами попередніх інстанцій, не містить відомостей про
право користування КП "Кримське республіканське протизсувне
управління" на земельні ділянки, які знаходяться під
берегоукріплювальними, протизсувними та пляжними спорудами.
Таким чином, суди дійшли вірного висновку про неправомірність
винесення ДПI у м. Ялта АР Крим податкового повідомлення - рішення
№ 181/26-20 від 19 січня 2004 року, яким позивачу визначено
податкове зобов'язання з податку на землю в сумі 638 321, 91 грн.,
в тому числі основний платіж в сумі 318 905, 95 грн. та штрафні
(фінансові) санкції в сумі 319 415, 96 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції залишає касаційну
скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає,
що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм
матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень
чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПI у м. Ялта АР
Крим підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського
суду Автономної Республіки Крим від 25 січня 2005 року та
постанова Севастопольського апеляційного гос подарського суду від
01 липня 2005 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч.
5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія -
У Х В А Л И Л А :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялта
Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25
січня 2005 року та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 01 липня 2005 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може
бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими
обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
Суддя - доповідач: (підпис) Л.I. Бившева
Судді: (підпис) М.I. Костенко
(підпис) Н.Є. Маринчак
(підпис) А.О. Рибченко
(підпис) М.О. Федоров
З оригіналом згідно
Суддя Л.I. Бившева