ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 березня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі:
головуючого: Бутенка В.I.,
суддів: Сороки М.О.,
Штульмана I.В.,
Лиски Т.О.,
Панченка О.I.
при секретарі Пархоменко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну
справу
за касаційною скаргою ЗАТ комерційного банку "ПриватБанк" в
особі Краматорської філії ЗАТ комерційний банк "ПриватБанк" на
рішення господарського суду Донецької області від 5 жовтня 2005
року і ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 12
грудня 2005 року
за позовом ЗАТ комерційного банку "ПриватБанк" в особі
Краматорської філії "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк") до
Державної податкової інспекції у м. Краматорську (далі - ДПI) про
визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
встановила:
ЗАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до господарського суду з
позовом до ДПI про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень.
Рішенням господарського суду Донецької області від 5 жовтня
2005 року, залишеним без змін ухвалою Донецького апеляційного
господарського суду від 12 грудня 2005 року, у задоволенні позову
відмовлено.
У касаційній скарзі ЗАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на
порушення судами норм матеріального права та процесуального права,
а саме - п.п. 3.1.1, п.3.1 ст.3 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
просить судові рішення скасувати та
ухвалити нове про задоволення позову.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судами встановлено, що відповідачем була проведена
документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог
податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2002 р.
по 31.12.2003 р. За результатами цієї перевірки був складений акт
від 29.12.2004 р. №25/23-4-24657972, на підставі якого було
прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.01.2005 р.
№0000022241/0/1809 про визначення суми податкового зобов'язання з
податку на додану вартість у розмірі 8586,00 грн. та штрафні
санкції у розмірі 4293,00 грн.
Відповідно до п.5.2.2 п.5.2. ст.5 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
позивач оскаржив
зазначене податкове повідомлення-рішення у порядку апеляційного
узгодження, за результатами якого були прийняті податкові
повідомлення-рішення від 15.03.2005року №0000022241/1/10582 про
визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану
вартість у розмірі 8586,00грн. та штрафної санкції у розмірі
4293,00грн, №0000022241/2/20074 від 20.05.2005року про визначення
суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у
розмірі 8586,00грн. та штрафної санкції у розмірі 4293,00грн., від
02.08.2005р. №0000022241/3/33188 про визначення суми податкового
зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 8586,00грн. та
штрафної санкції у розмірі 4293,00грн. Вказані податкові
повідомлення-рішення є предметом спору у цій справі.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що
відповідно підпункту 3.1.1 пункту 3.1 ст. З Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом оподаткування є
операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на
митній території України.
Підпунктом 3.2.5 пункту 3.2 вказаної статті визначено, що не
є об'єктом оподаткування операції з надання послуг з інкасації,
розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та
повернення грошових коштів за договорами позики, депозиту, вкладу,
страхування або доручення; надання, управління і переуступки
фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських
поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або
поручительства; торгівлі за грошові кошти або цінні папери
борговими зобов'язаннями, за винятком операцій з інкасації
боргових вимог та факторингу, крім факторингових операцій, якщо
об'єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі
компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати,
житлові чеки, земельні бони та деривативи.
Відповідно до п. 2 глави 2 розділу 1 Положення про операції
банків з векселями, затвердженого постановою Правління НБУ від
28.05.1999р. № 258 ( v0653500-99 ) (v0653500-99)
, доміциляція - призначення за
векселем особливого місця платежу, відмінного від місцезнаходження
особи, яка зазначена як платник за векселем, шляхом поставлення
доміциляційної формули. При складанні векселя векселедавець може
визначити не тільки особливе місце платежу, але й особу, яка
оплатить вексель у місці доміциляції. Якщо така особа не
визначена, то це означає, що її може визначити трасат при акцепті.
Якщо він цього не зробить, то вважається, що акцептант сам виконає
платіж у місці доміциляції.
Згідно підпункту 11.1 пункту 11 Положення про порядок
здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на
території України, затвердженого постановою Правління НБУ від
16.12.2002р. №508 ( z0174-03 ) (z0174-03)
(зареєстровано в Міністерстві
юстиції України 28.02.2003р. за № 174/7495), пунктом 2 якої
постанова Правління НБУ від 28.05.1999р. № 258 "Про затвердження
Положення про операції банків з векселями" ( v0258500-99 ) (v0258500-99)
визнана
такою, що втратила чинність, доміциляція векселів належить до
комісійних операцій.
До комісійних операцій віднесені також операції з інкасування
векселів та зберігання векселів, які зазначені в підпункті 5
Положення про операції банків з векселями, а операції з купівлі,
продажу і обміну векселів за дорученням клієнтів, які також
зазначені в цьому підпункті, визначені як такі, що здійснюються на
підставі договору про комісію і за дорученням (пункти 10, 13, 14
Положення від 16.12.2002р.)
Відповідно до положень пунктів 1, 5 глави 2 розділу 8
Положення про операції банків з векселями оплата векселів, в яких
банк виступає особливим платником (доміциліатом) - це здійснення
банком за дорученням довірителя - платника за векселем операцій з
векселями на підставі одержаних від довірителя інструкцій, тобто:
приймання векселів до платежу від законного векселедержателя;
здійснення платежу за векселями; передавання векселів платнику
після повної оплати векселя. Довіритель зобов'язаний перерахувати
в банк на відповідний рахунок кошти в обсязі, достатньому для
оплати векселя. За рахунок цих коштів або за рахунок наданого
довірителю кредиту, сума якого попередньо зарахована на
відповідний рахунок для оплати векселів, банк як особливий
платник, або доміциліат здійснює платіж за векселем законному
векселедержателю.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем впродовж
2002-2003 р.р. укладались договори про сплату векселів особливим
платником, один із примірників якого надав позивач у якості
зразка, згідно яких клієнт доручав, а банк приймав на себе оплату
векселів, випущених або акцептованих клієнтом, у межах сум,
перерахованих клієнтом на рахунок, який визначений у п. 2.1 .П 2.2
цього договору .
Висновок суду про те, що операції з доміциляції векселів не
є операціями з розрахунково-касового обслуговування та не
супроводжуються залученням, розміщенням та поверненням грошових
коштів, а полягають лише в здійсненні банком платежу за векселем
за рахунок коштів, переданих векселедавцем, у тому числі і за
рахунок кредитних коштів, тому немає підстав для звільнення
операцій з доміциляції векселів від оподаткування на підставі
підпункту 3.2.5 пункту 3.2 ст. З Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
за ознаками вищезазначених
операцій, відповідає фактичним обставинам справи.
Суд апеляційної інстанції обгрунтовано погодився з таким
висновком і доводи касаційної скарги його не спростовують.
З огляду на те, що суди першої і апеляційної інстанції не
допустили порушень норм матеріального і процесуального права при
ухваленні судових рішень, ці судові рішення підлягають залишенню
без змін.
Ке руючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу ЗАТ комерційного банку "ПриватБанк" в особі
Краматорської філії ЗАТ комерційний банк "ПриватБанк" залишити
без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області
від 5 жовтня 2005 року і ухвалу Донецького апеляційного
господарського суду від 12 грудня 2005 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.
Судові рішення Вищого адміністративного суду України, які
ухвалені в порядку касаційного провадження, можуть бути оскаржені
лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня
відкриття таких обставин шляхом подачі скарги безпосередньо до
Верховного Суду України.
Судді: (підписи_
З оригіналом згідно
Суддя: