Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.I., Панченка О.I., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана I.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_1- представника ОСОБА_2 на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 9 листопада 2006 року про залишення без задоволення заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2005 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління охорони здоров'я Запорізької облдержадміністрації та Запорізького обласного центру медико-соціальної експертизи про визнання дій неправомірними, спонукання до встановлення II групи інвалідності, стягнення матеріальної і моральної шкоди, -

встановила:

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2005 року залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати з цивільних справ Запорізької області від 29 червня 2005 року, позовні вимоги ОСОБА_2. про визнання неправомірними дій Управління охорони здоров'я Запорізької облдержадміністрації, голови Запорізького ОЦМСЕ та про спонукання до встановлення йому II групи інвалідності, стягнення матеріальних збитків і моральної шкоди було залишено без задоволення.

Ухвалою колегії суддів Вищого адміністративного суду України  від 15 лютого 2006 року касаційну скаргу представника позивача - ОСОБА_1 було залишено без задоволення, а судові рішення, постановлені по цій справі - без змін.

В квітні 2006 року ОСОБА_2. звернувся до суду із заявою про перегляд рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2005 року у зв'язку з нововиявленими обставинами, в обгрунтування якої посилався на той факт, що при постановленні рішення районним судом не було враховано його тяжке захворювання "спондилодисплезія", яке є захворюванням хребта. Оскільки вважав дану обставину суттєвою для правильного вирішення справи просив суд його вимоги задовольнити.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 9 листопада 2006 року, заяву ОСОБА_2. про перегляд рішення Орджонікідзевського районного суду від 21 лютого 2005 року за нововиявленими обставинами було залишено без задоволення.

В касаційній скарзі представник позивача - ОСОБА_1., посилаючись на неповноту дослідження судами обох інстанцій доказів по справі та необгрунтованість постановлених судових рішень, ставить питання про їх скасування і спрямування справи на новий розгляд.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 211 КАС України (2747-15) , підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ухвалюючи рішення про залишення без задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, судом першої інстанції встановлено, що обставини, на які посилається у своїй заяві ОСОБА_2., на час розгляду справи суду були відомі, оскільки факт захворювання, на яке він вказує, було встановлено ще 1995 році Київським науково-дослідним медичним інститутом.

За таких обставин, суд обгрунтовано виходив з положень, закріплених в п.1 ч.1 ст. 245 КАС України (2747-15) , у відповідності з яким підставами для перегляду постанови або ухвали суду, що набрала законної сили, у зв'язку із нововиявленими обставинами, є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Оскільки, крім зазначених, інших підстав заявником наведено не було, то суди правомірно відмовили йому у задоволенні заяви.

З'ясувавши в достатньо повному об'ємі обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення, що відповідають вимогам закону. Висновки судів достатньо обгрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Приведені в касаційній скарзі доводи зазначені висновки судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду.

Відповідно до ст. 86 КАС України (2747-15) , виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При вирішенні справи судами правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ,  колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1- залишити без задоволення, а постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 9 листопада 2006 року - залишити без змін.

Ухвала  набирає законної сили з моменту підписання і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України (2747-15) .