Про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби - Текст документа

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати дії Підприємства щодо ненарахування та нездійснення йому виплати одноразової грошової допомоги при звільненні протиправними, зобов'язати Підприємство здійснити йому виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 134 673 грн 50 коп.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що на момент звільнення відповідно до частини другої статті 15 Закону України від 20 грудня 1999 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII (2011-12) ) Підприємство не виплатило йому одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби за станом здоров'я у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Крім того, зазначив, що з 1 січня 2007 року виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям при звільненні з військової служби здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали, а тому саме Підприємство було зобов'язано нарахувати йому та здійснити виплату одноразової грошової допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Міністра оборони України від 19 жовтня 1999 року № 600 ОСОБА_1 був відряджений у розпорядження Підприємства. Відповідно до наказу Міністра оборони України від 15 жовтня 2010 року № 1113 (далі - наказ № 1113) його звільнено з військової служби у відставку відповідно до статті 26 пункту "б" частини шостої Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII (2232-12) "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2232-XII (2232-12) ) (за станом здоров'я). Відповідно до наказу генерального директора Підприємства від 3 листопада 2010 року № 611/о ОСОБА_1 звільнено з посади заступника керівника польотів Дніпропетровського регіонального структурного підрозділу Підприємства.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 8 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2014 року, позов задовольнив виходячи із того, що одноразова грошова допомога при звільненні ОСОБА_1 із військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби мала бути нарахована та виплачена Підприємством.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, Підприємство звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (2262-12) "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2262-XII (2262-12) ). На обґрунтування заяви Підприємство додало копії постанов Вищого адміністративного суду України від 13 лютого та 26 листопада 2013 року (К/9991/25954/12, К/9991/69001/12, К/9991/81832/12 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви Підприємства слід відмовити з таких підстав.

У постановах Вищого адміністративного суду України, які додано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, цей суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову і відмовляючи у його задоволенні, виходив із того, що відповідно до пункту 2 статті 15 Закону № № 2262-XII виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям за рахунок коштів органів, у яких вони працювали, здійснюється у разі звільнення зі служби безпосередньо з посад, займаних в цих органах, але із залишенням на військовій службі. Оскільки осіб звільнено з військової служби за станом здоров'я, а вже потім з підприємства, у підприємства відсутні зобов'язання щодо виплати їм одноразової грошової допомоги.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову, дійшов висновку, що виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям при звільненні здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали, а тому зазначена виплата має бути здійснена за рахунок коштів Підприємства.

Із наведених судових рішень убачається, що суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах неоднаково застосував статтю 9 Закону № 2262-XII, внаслідок чого були ухвалені різні за змістом судові рішення.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

Законом, що визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон № 2011-ХІІ (2011-12) .

Абзацом першим пункту 2 статті 15 зазначеного Закону встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, які звільняються з військової служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, після закінчення строку контракту, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до частини дев'ятої статті 6 Закону № 2232-XII військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, установ, організацій, а також Підприємства для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, які можуть бути заміщені військовослужбовцями в цих державних органах, установах, організаціях, а також Підприємстві, затверджується Президентом України.

Відповідно до абзаців четвертого, п'ятого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ виплата військовослужбовцям одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання. Військовослужбовцям, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цим пунктом, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Із наведених норм убачається, що обов'язок з виплати військовослужбовцям одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби законодавець покладає як на Міністерство оборони України, інші утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, так і на органи державної влади, органи місцевого самоврядування або сформовані ними органи, підприємства, установи, організації, вищі навчальні заклади залежно від того, чи були відряджені зазначені військовослужбовці для подальшого проходження служби в органи державної влади, органи місцевого самоврядування або сформовані ними органи, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади.

У разі коли військовослужбовці звільняються безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях, вищих навчальних закладах, куди вони були відряджені для подальшого проходження служби із залишенням на військовій службі, обов'язок виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби покладається законодавцем на органи державної влади, органи місцевого самоврядування або сформовані ними органи, підприємства, установи, організації, вищі навчальні заклади відповідно, до яких були відряджені зазначені військовослужбовці та у яких вони працювали.

Крім того, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає за необхідне зазначити таке.

Пунктом 1 статті 15 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону № 2262-XII (2262-12) .

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2262-ХІІ особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Частиною п'ятою статті 9 зазначеного Закону встановлено, що особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 (393-92-п) "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що військовослужбовцям, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, звільненим зі служби безпосередньо з посад, які вони займали в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі, виплата одноразової грошової допомоги у випадках, передбачених пунктом 10 цієї постанови (393-92-п) , здійснюється за рахунок коштів органів, у яких військовослужбовці та зазначені особи працювали.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 19 липня 1999 року № 1281 (1281-99-п) "Про створення об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) грошове та матеріальне забезпечення військовослужбовців, відряджених до Підприємства, здійснюється у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року № 104 (104-2001-п) "Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, відряджених до державних органів, установ, організацій" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - постанова № 104).

При цьому фінансування витрат на утримання підрозділів системи здійснюється за рахунок коштів, передбачених на ці цілі в державному бюджеті, частини коштів, що надходять від аеронавігаційних зборів та з інших джерел, не заборонених законодавством.

Відповідно до пункту 1 постанови № 104 (104-2001-п) виплата грошового забезпечення провадиться за рахунок коштів тих державних органів, установ та організацій, до яких відряджені зазначені військовослужбовці, особи начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної кримінально-виконавчої служби.

Згідно зі статтею 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення, зокрема, входять одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Одноразова грошова допомога при звільненні зі служби військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу також є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення та згідно з Інструкцією щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету (z0456-12) , затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 12 березня 2012 року № 333 (z0456-12) , видатки на її виплату здійснюються за кодом "Грошове забезпечення військовослужбовців".

Проаналізувавши наведені норми права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що оскільки виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до Підприємства, здійснюється за рахунок коштів цього Підприємства, виплата одноразової грошової допомоги зазначеним військовослужбовцям при звільненні зі служби також здійснюється за рахунок коштів Підприємства.

Зі змісту вказаних положень чинного законодавства вбачається, що Міністерство Оборони України не здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до Підприємства, та не несе відповідних зобов'язань зі здійснення таких видатків.

З огляду на викладене висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у справах цієї категорії, зокрема у постанові від 3 червня 2014 року (№ 21-158а14), а тому у задоволенні заяви Підприємства слід відмовити.