Про визнання неправомірним та скасування рішення - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Юніоіл» (далі - Товариство) до Східної митниці Міністерства доходів і зборів України (далі - Східна митниця) про визнання неправомірним та скасування рішення,

У липні 2013 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило: визнати протиправними дії Східної митниці щодо визначення коду товару, отриманого ним за контрактом від 17 лютого 2011 року № АК 11-01; визнати неправомірним та скасувати з моменту прийняття рішення про визначення коду товару від 11 липня 2013 року № КТ-700000002-0889-2013; визнати неправомірною та скасувати з моменту прийняття картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (далі - картка відмови) № 700000002/2013/00157; зобов'язати здійснити митне оформлення товару за кодом Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (2371а-14, 2371б-14, 2371в-14,2371г-14) (далі - УКТ ЗЕД), що вказаний у вантажній митній декларації від 11 липня 2013 року № 700140000/2013/013922.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 20 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2013 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 грудня 2013 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, Східна митниця звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

На обґрунтування заяви додано копії судових рішень Вищого адміністративного суду України від 17 березня 2010 року (справа № К-1001/09), 4 жовтня 2011 року (справа № К-14787/08), 1 листопада 2011 року (справа № К-16769/09), 29 листопада 2011 року (№ К-26119/10), 12 січня 2012 року (справа № К-23104/10, К-23536/10), 26 квітня 2012 року (справа № К/9991/15555/11), 23 серпня 2012 року (справа № К/9991/33821/12),, 14 березня 2013 року (справа № К/9991/45685/12), 19 грудня 2013 року (справа № К/800/23825/13), 14 березня 2013 року (справа № К/800/53099/13), які, на думку Східної митниці, підтверджують неоднакове правозастосування.

Ухвалою від 5 червня 2014 року Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви Східної митниці копіях судових рішень Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2013 року (справа № К/9991/45685/12), 19 грудня 2013 року (справа № К/800/23825/13), по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано принцип виключної компетенції митного органу (органів доходів і зборів України) при здійсненні митної справи (встановлений статтею 4 Митного кодексу України 2002 року та закріплений статтею 8 Митного кодексу України 2012 року) під час вирішення питання про наявність підстав для зобов'язання митного органу в судовому порядку здійснити митне оформлення товару за тим чи іншим конкретно визначеним кодом УКТ ЗЕД (2371а-14, 2371б-14, 2371в-14,2371г-14) .

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на нижченаведене.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, на рішення в яких посилається Східна митниця, обґрунтовуючи різне правозастосування.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Крім того, в ухвалі суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, не наведено іншого, ніж у наданих для порівняння судових рішеннях, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві Східної митниці.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви Східної митниці слід відмовити.