ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
01010 м. Київ, вул. Московська, 8
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.02.2007
№ К-14276/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого),
Брайка А.I. Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.
при секретарі: Міненко О.М.
за участі представників позивача: Конончука Г.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Дубровицької міжрайонної державної податкової інспекції на
постанову Господарського суду Рівненської області від 20.10.2005
та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від
26.01.2006 по справі № 12/176
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Дубровицького
хлібоприймального підприємства"
до Дубровицької міжрайонної державної податкової інспекції
про визнання частково нечинним податкового рішення
ВСТАНОВИВ:
Заявлено позовні вимоги про визнання частково нечинним
рішення від 18.06.2002 № 119-23-00955816/1547/1 в частині
визначення податку на прибуток в сумі 21 000 гри. і штрафних
санкцій в сумі 16 725 грн. та податку на додану вартість в сумі
102 035,81 грн. і штрафних санкцій з сумі 27 323,84 грн.
Постановою Господарського суду Рівненської області від
20.10.2005 залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного
господарського суду від 26.01.2006 по справі № 12/176 позовні
вимоги задоволено частково, рішення Дубровицької МДПI від
18.06.2002 № 119-23-00955816/1541/1 визнано нечинним з моменту
його прийняття в частині визначення ВАТ "Дубровицьке
хлібоприймальне підприємство" податку на прибуток в сумі 21
000грн. і штрафних санкцій в сумі 16 725 грн. та податку на додану
вартість в сумі 55 652,50 грн. і штрафних санкцій в сумі 16 187,09
грн., в решті заявлених позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, Відповідач
(далі - ДПI) подав касаційну скаргу яка обгрунтована тим, що суд
невірно застосував норми матеріального права, зокрема не
застосовано п. 4.7 ст. 4 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. При цьому Скаржник наголошує, що судами
не досліджено факт використання коштів на власні господарські
потреби Позивача. I тому враховуючи все зазначене в касаційній
скарзі, ДПI просить постанову Господарського суду Рівненської
області від 20.10.2005 та ухвалу Львівського апеляційного
господарського суду від 26.01.2006 по справі № 12/176 скасувати і
відмовити в позові повністю.
Позивач (ВАТ) заперечення на касаційну скаргу не надав. В
судовому засіданні повністю підтримав висновки судів і просить
судові рішення залишити без змін.
Перевіривши правильність застосування судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права,
юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги,
пояснення представників позивача, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В силу абз. 2 п. 1.31 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 №
334 "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
в
редакції від 22.05.1997 № 283 ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
- не вважаються
продажем операції з надання товарів в межах договору схову та
інших цивільно-правових угод, які не передбачають переходу права
власності на такі товари.
Як зазначено в судових рішеннях - ДПI провела документальну
перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового
законодавства за період з 01.04.1998 по 01.01.2001, про що
складено Акт перевірки від 25.0б.2001 та прийнято рішення від
27.06.2001 № 96-23-00955816/1503.
На підставі постанови старшого слідчого СВ МГВПМ Сарненської
МДПI від 22.01.2002 проведено додаткову документальну перевірку
Позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з
01.04.1998 по 01.01.2001, яким зменшено донараховану суму податку
на прибуток за 2000 рік на 35 000 грн., та прийнято рішення №
119-23-00955816/1547/1 від 18.06.2002 "Про внесення змін до
рішення від 27.06.2001 № 96-23-00955816/1503", яким визначено
Позивачу до сплати податок на прибуток за 2000 рік в сумі 21 000
грн., застосовано в штрафну санкцію в сумі 16 725 грн., та податок
на додану вартість за 1998 рік в сумі 55 530,71 грн., за 1999 рік
в сумі 8 452,39 грн., за 2000 рік в сумі 62 298,71 грн. (всього
126 281,81 грн.), застосовано штрафну санкцію в сумі 33 885,34
грн.
Суд першої інстанції дослідив позовні вимоги та фактичні
обставини справи про те, що між Державним комітетом України по
матеріальних резервах та Позивачем було укладено договір від
12.08.1999 № 1 про відповідальне зберігання закладених до
державного резерву матеріальних цінностей, за яким Позивач
виконував функції "Відповідального зберігання" закладеного на
зберігання зерна. Також судом перевірені відносини сторін за
вказаним договором № 1 та встановлено, що згідно з постановою
Кабінету Міністрів України від 22.03.2000 на підставі повідомлення
від 06.05.2000 № 24 головою ліквідаційної комісії Держкомрезерву
було видано Позивачу наряд від 19.05.2000 № 24/ОсПов на
розбронювання жита групи "А" в кількості 99 тон та наряд від
13.07.2000 № 25/ОсПов на розбронювання жита групи "А" в кількості
280 тон.
Зазначені обставини суд апеляційної інстанції підтвердив
повністю.
Відповідно до встановлених обставин, суди попередніх
інстанцій вірно визначились, що принципи формування, розміщення,
зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення)
запасів державного матеріального резерву та регулювання відносини
в цій сфері визначені Законом України "Про державний матеріальний
резерв" ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
від 24.01.1997 № 51/97-ВР, яким встановлено,
що під освіженням запасів державного резерву розуміється відпуск
матеріальних цінностей з державного резерву у зв'язку із
закінченням встановленого терміну зберігання матеріальних
цінностей, а також внаслідок виникнення обставин, які можуть
призвести до псування або погіршення якості продукції до
закінчення терміну її зберігання, за умови одночасної або
наступної поставки і закладання до державного резерву тієї ж
кількості матеріальних цінностей (абз 6 ст. 2).
Також в акті додаткової документальної перевірки від
15.05.2002 зазначено, що Позивач у II кварталі 2000 року
реалізував жито Держрезерву, що знаходилось на відповідальному
зберіганні, в кількості 842 542 кг на загальну суму 421 355,25
грн., в тому числі ПДВ - 70 225,76 грн., а саме: Суходольському
спиртзаводу - 396 300 кг на суму 198 189,63 грн., в т.ч. ПДВ -33
031,60 грн.; Тернопільській МОЕ по захисту хлібопродуктів - 29 720
кг на суму 14 862,97 грн., в т.ч. ПДВ - 2 477,16 грн.; ПП
"Верховина" - 410 870 кг на суму 205 476,08 грн., в т.ч. ПДВ - 34
246,01 грн.; КСП "Трипутнянське" -5 652 кг на суму 2 826 грн., в
т.ч. ПДВ - 471,09 грн.
Суд першої інстанції щодо зазначеної реалізації жита
встановив, що надходження коштів за реалізоване зерно згідно з
повідомленням № 24 на рахунок Держкомрезерву підтверджується
листом Держкомрезерву від 25.12.2001 № 23/9372, про що ним
складалися податкові накладні. При цьому на час проведення
розрахунків одержувачами зерна з його власником - Держкомрезервом,
у останнього проходила реорганізація, у зв'язку з чим
розрахунковий рахунок останнього був закритий. Крім того, з
коштів, отриманих від покупців за реалізоване зерно жита,
Позивачем використано 228 575,97 грн. на закупівлю жита, що
зафіксовано в акті від 15.05.2002.
Тобто суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що
Позивач діяв відповідно до положень абз. 6 ст. 2, п. 2 та абз. 2
ст. 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв"
( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
, абз. 4 п. 2.2, п. 6.1 договору № 1 від 12.08.1999 у
зв'язку з освіженням зерна жита гр. "А", яке втратило свої якісні
показники.
Вищевикладені обставини, суд першої інстанції визнав такими,
що спростовують твердження ДПI про використання Позивачем коштів
від реалізації жита на власні господарські потреби і суд
апеляційної інстанції повністю підтримав зазначений висновок.
Таким чином із обгрунтуванням судових рішень, що в межах цих
відносин вказані операції не є об'єктом оподаткування податком на
додану вартість, колегія суддів Вищого адміністративного суду
України погоджується повністю.
Також суди, при винесенні рішень правомірно врахували
висновок судово-бухгалтерської експертизи де зазначено, що
розходження даних, встановлених експертизою, з даними,
встановленими перевіркою, пояснюються тим, що на дослідження
експертизи надані податкові накладні за період листопад-грудень
1998 року, квітень - травень 1999 року та квітень, травень, липень
2000 року, які згідно з матеріалами справи, були відсутні при
проведенні документальної перевірки ДПI згідно з актами від
25.0б.2001 та 15.05.2002.
А тому суди у відповідності до Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
по операціях Позивача не
підтверджених податковими накладними на дати проведення перевірок,
обгрунтовано встановили, що Відповідачем правомірно зменшено суму
податкового кредиту по ПДВ на 46 383,31 грн. і на вказану суму
донараховано ПДВ та застосовані штрафні санкції. Тому в цій
частині правомірно відмовлено в задоволені позовних вимог. I
відповідно нарахування Позивачу податкового зобов'язання по ПДВ
щодо сум, не підтверджених податковими накладними, проведено ДПI у
відповідності до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
При цьому доводи ДПI, викладені в касаційній скарзі не можуть
бути враховані, як такі, що не спростовують обгрунтувань судових
рішень, оскільки в основу оскаржених судових рішень покладено
беззаперечний висновок про те, що по господарських операціях
Позивача із Держкомрезервом на підставі договору відповідального
зберігання № 1 не можна застосовувати пп. 4.1.1 п.4.1 ст. 4 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
щодо валового доходу підприємства-комісіонера з продажу жита, що
свідчить про неправомірність визначення ДПI в якості об'єкта
оподаткування податком на прибуток операцій з реалізації цих
товарів.
Відповідно аналізуючи наведені норми права, які спростовують
доводи касаційної скарги стосовно неправильного застосування
судами попередніх інстанцій норм матеріального права, встановлено,
що суди першої та другої інстанцій правильно дослідили обставини
справи та винесли рішення та ухвалу з дотриманням норм
матеріального і процесуального права, які не підлягають
скасуванню, відповідно касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст. ст. 160, 220, 221,
223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
, суд, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Дубровицької міжрайонної державної
податкової інспекції на залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду Рівненської області від
20.10.2005 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду
від 26.01.2006 по справі №12/176 залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її оголошення та оскарженню
не підлягає.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.I. Брайко
Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко
М.О. Федоров