Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О. за участю секретаря Самаренко Х.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Кімет-Плюс" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва ДПСпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.01.2013 р. № 000017/2280, № 000018/2280, за участю представників сторін:

від позивача: Полинько О.А., який діє на підставі довіреності від 26.12.2012 р. № 21;

від відповідача: Дрозд І.С., яка діє на підставі довіреності від 11.12.2012 р. № 3524/9/10-214.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 20 травня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кімет-Плюс" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.01.2013 р. № 000017/2280, № 000018/2280.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва ДПС на підставі неправомірних та протиправних висновків акту перевірки від 11.12.2012 р. № 2125/22-80/24097895 щодо порушень позивачем вимог податкового законодавства прийнято податкове повідомлення - рішення від 04.01.2013 р. № 000017/2280, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 32 720, 00 грн., та податкове повідомлення-рішення від 04.01.2013 р. № 000018/2280, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 208 265,00 грн.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями категорично не погоджується та важчає їх протиправними з огляду на наступне. ТОВ "Кімет-Плюс" та ТОВ "Респект Плюс" на момент здійснення господарських операцій були зареєстровані як платники податку на додану вартість; між позивачем та його контрагентом була підписана вся первинна документація, яка свідчить про реальне виконання умов укладених між ними договорів; всі податкові накладні були заповнені у відповідності до вимог чинного законодавства, відтак, у ТОВ "Кімет-Плюс були всі підстави для включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, нарахованих, сплачених та підтверджених податковими накладними; суми податку були сплачені в складі ціні послуг, згідно укладених договорів. Крім того, позивач зазначив, що висновки відповідача є неправомірними, оскільки зроблені на підставі порушеної кримінальної справи. Таким чином, позивач вважає, що в його діях відсутнє порушення податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "Респект Плюс".

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено порушення позивачем порушення п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток, а також порушення п.п.7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

Згідно виписки з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Серія ААВ № 594852 Товариство з обмеженою відповідальністю зареєстровано Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 12.02.1996 р. номер запису № 1 074 120 0000 041 530. Взятий на облік як платник податків від 08.07.1997 р. № 6960/14271 в Державній податковій інспекції Радянського району м. Києва, зареєстрований як платник податку на додану вартість (свідоцтво № 38411400 про реєстрацію платника податку на додану вартість від 15.07.1997 р.) в ДПА по Радянському району.

Відповідно до Довідки АБ № 550045 з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, основними видами діяльності підприємства є: транспортне оброблення вантажів, неспеціалізована оптова торгівля, надання послуг перевезення речей, вантажний автомобільний транспорт, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Кімет-Плюс" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Респект Плюс" за період з 01.01.2009 р. по 01.01.2012 р.

Перевіркою встановлено порушення:

1.пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму ПДВ в розмірі 141 177,00 грн., в тому числі по періодах: травень 2009 р. - 14 079,00 грн.; червень 2009 р. -12 608,00 грн.; липень 2009 р. -27 923,00 грн.; серпень 2009 р. -13 683,00 грн.; вересень 2009 р.-24 291, 00 грн., жовтень 2009 р. -16 323,00 грн., листопад 2009 р. - 6095,00 грн., грудень 2009 р. -7 891,00 грн., січень 2010 р. -6 978,00 грн., лютий 2010 р. -11 306,00 грн.

2.пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 166 612,00 грн., в тому числі по періодах:

ІІ квартал 2009 р. - 33 359 грн., ІІІ квартал 2009 р. - 82 373,00 грн., ІV квартал 2009 р. -28 023,00 грн., І квартал 2010 р. -22 857,00 грн.

За наслідками перевірки, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва ДПС складено акт від 11.12.2012 р. № 2125/22-80/24097895 та прийнято:

- податкове повідомлення - рішення від 04.01.2013 р. № 000017/2280, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 32 720, 00 грн., в тому числі за основним платежем - 26 175,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 544,00 грн.

- податкове повідомлення-рішення від 04.01.2013 р. № 000018/2280, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 208 265,00 грн., в тому числі за основним платежем - 166 612,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 41 653,00 грн.

За результатами заперечення на акт документальної позапланової перевірки від 11.12.2012 р. № 2125/22-80/24097895, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва ДПС прийнято рішення про залишення висновків, викладених в акті від 11.12.2012 р. № 2125/22-80/24097895 - без змін.

За наслідками адміністративного оскарження, Державна податкова служба у м. Києві залишила скаргу позивача без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 04.01.2013 р. №000017/2280, № 000018/2280- без змін.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Так, відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

У свою чергу, згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу ж п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні висновки з питань визначення правомірності формування валових витрат, можна зробити також з положень п. 5.1., 5.2.1., 5.3.9. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , чинного на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до яких правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування валових витрат виникають лише у разі реального вчинення операцій.

Так, пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також обов'язковою передумовою для формування валових витрат з наведених норм, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.-5.7. ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат до складу валових витрат.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Виходячи із системного аналізу норм Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (z0168-95) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11 (v0742760-11) .

Суд зазначає, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "Кімет-Плюс" (надалі - Замовник) та ТОВ "Респект Плюс" (надалі - Виконавець) укладено договір від 27.04.2009 р. № 27.04-10/2009.

Відповідно до умов договору Виконавець надає замовнику послуги з обробки вантажів згідно з переліком та вартістю, перелічені у п. 2.1 договору. Замовник приймає та оплачує виконані послуги відповідно до умов цього договору.

Крім того, між ТОВ "Кімет-Плюс" (надалі - Замовник) та ТОВ "Респект Плюс" (надалі - Виконавець) укладено договір від 22.05.2009 р. № 22.05-11/2009.

Згідно умов договору Виконавець зобов'язується надати послуги з пакування вантажів з метою подальшого транспортування вантажів авіа та авто транспортом з використанням матеріалів Замовника. Замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги відповідно до умов цього договору.

Як вбачається з акту перевірки, висновки податкового органу щодо заниження податку на додану вартість та податку на прибуток позивачем, зроблено з огляду на нікчемність господарських операцій по взаємовідносинам між ТОВ "Кімет-Плюс" з ТОВ "Респект Плюс" за договорами від 27.04.2009 р. № 27.04-10/2009, від 22.05.2009 р. № 22.05-11/2009 як таких, що не спрямовані на настання реальних правових наслідків, за відсутності факту реальності господарських операцій.

На підтвердження господарських операцій з ТОВ "Респект Плюс" позивачем надано суду:

Додаткову угоду від 31.07.2009 р. № б/н до договору від 27.04.2009 р. № 27.04-10/2009, податкові накладні: від 29.05.2009 р. № 1062/224, від 29.05.2009 р. № 1063/225, від 29.05.2009 р. № 1064/226, від 30.06.2009 р. № 1440/257, від 30.06.2009 р. № 1441/258, від 30.06.2009 р. № 1442/259, від 30.06.2009 р. № 1443/260, від 30.06.2009 р. № 1444/261, від 30.07.2009 р. № 1783/320, від 31.07.2009 р. № 1795/323, від 31.07.2009 р. № 1796/324, від 31.07.2009 р. № 1797/325, від 31.08.2009 р. № 2048/361, від 31.08.2009 р. №2049/362, від 31.08.2009 р. № 2050/363, від 30.09.2009 р. № 2510/409, від 30.09.2009 р. № 2511/410, від 30.09.2009 р. № 512/411, від 30.09.2009 р. № 2513/412, від 30.09.2009 р. № 2514/413, від 30.10.2009 р. № 3107/453, від 30.10.2009 р. № 3108/454, від 30.10.2009 р. № 3109/455, від 30.10.2009 р. №3110/456, від 30.11.2009 р. № 3746/489, від 30.11.2009 р. № 3747/490, від 30.11.2009 р. № 3748/491, від 31.12.2009 р. № 4251/529, від 31.12.2009 р. 4252/530, від 31.12.2009 р. № 4253/531, від 31.12.2009 р. № 4254/532, від 31.01.2010 р. № 502/32, від 31.01.2010 р. № 503/33, від 26.02.2010 р. № 1074/80, від 26.02.2010 р. № 1075/81, від 26.02.2010 р. № 1076/82.

На підтвердження виконання робіт (послуг) позивач надав суду акти здачі-прийняття наданих послуг до договору від 27.04.2009 р. № 27.04-10/2009: від 29.05.2009 р. № Т-1062, від 29.05.2009 р. № Т-1063, від 29.05.2009 р. № Т-1064, від 30.06.2009 р № 1, від 30.06.2009 р. № 2, від 30.06.2009 р. № 3, від 30.06.2009 р. № 4, від 31.07.2009 р. № 1, від 31.07.2009 р. № 2, від 31.07.2009 р. № 3, від 31.08.2009 р. № 1, від 31.08.2009 р. № 2, від 30.09.2009 р. № 1, від 30.09.2009 р. № 2, від 30.09.2009 р. № 3, від 30.09.2009 р. № 4, від 30.10.2009 р. № 1, від 30.10.2009 р. №2, від 30.10.2009 р. № 3, від 30.11.2009 р. № 1, від 30.11.2009 р. № 2, від 30.11.2009 р. №3, від 31.12.2009 р. №1, від 31.12.2009 р. № 2, від 31.12.2009 р. № 3, від 31.12.2009 р. № 4, від 31.01.2010 р. № 1, від 31.01.2010 р. № 2, від 26.02.2010 р. № 1, від 26.02.2010 р. № 2, від 26.02.2010 р.,

До договору від 22.05.2009 р. № 22.05-11/2009 позивачем надано суду акти здачі прийняття робіт: від 30.06.2009 р. № 1, від 30.07.2009 р. № 2, від 31.08.2009 р. № 3, від 30.09.2009 р. № 4, від 30.10.2009 р. № 5.

Проте, надаючи правову оцінку обставинам справи, суд не може погодитись з доводами позивача та критично ставиться до наданих позивачем первинних документів бухгалтерського обліку, підтверджуючих здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами, з огляду на нижченаведене.

В даній справі судом встановлено, що господарські операції за період з 01.01.2009 р. по 01.01.2012 р. не підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення даних господарських операцій.

Виконання таких договорів вимагало від продавців (виконавця) наявності відповідних основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, а також необхідну кількість працівників для здійснення обліку, охорони, розвантаження/завантаження товарів.

В той же час, позивачем не надано суду належних та достатніх доказів під час розгляду справи, що у ТОВ "Кімет-Плюс" наявні трудові ресурси, торгівельне обладнання, транспортні засоби та інші основні засоби (відповідно до декларацій з податку на прибуток підприємств), що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктами господарювання задекларованого основного виду діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва отримано на виконання постанови старшого слідчого СВ ПМ ДПА у м. Києві від 16.01.2012 р., якою призначено перевірку фінансово-господарської діяльності ТОВ "Кімет-Плюс" з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток при фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ "Респект Плюс" за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України.

В ході проведення досудового слідства встановлено, що невстановленими особами, з метою прикриття незаконної діяльності в 2004 році створено ряд суб'єктів підприємницької діяльності, серед яких є ТОВ "Респект Плюс".

Однак, суд не приймає до уваги цей факт, оскільки відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було, доказів про винесення вироку у справі відповідачем не надано.

Проте, суд приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи (податкові накладні, акти здачі -приймання) не дають підстав дійти до висновку, що господарські операції мали місце.

Документація на підтвердження фактичного переміщення товару по взаємовідносинам між позивачем та його контрагентами, представником позивача суду не надана. Зокрема, суду не надано товарно-транспортні накладні або ж інші документи, які б підтверджували шлях прямування вантажу від пункту його відправлення контрагентами - ТОВ "Респект-Плюс" до пункту його призначення, конкретизацію видів товару, який перевозився, первинні документи, які б підтверджують оприбуткування товарів, віднесення їх до певної категорії засобів, наявність умов для їх зберігання, дані про матеріально-відповідальних осіб, подальший рух товарів, довіреностей на отримання матеріальних цінностей, документів на підтвердження розрахунків.

Відповідно до пункту 2 зазначеного наказу, застосування вказаних форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно п.11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. (z0128-98) , основними документами на перевезення вантажів є товарно - транспортні накладні вантажного автомобіля.

Згідно розділу 1 вказаних Правил, товарно - транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського: оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Таким чином, товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" (v1112760-10) , узагальнюючи висновки, що містяться у проаналізованих постановах Верховного Суду України, наголошено на тому, що відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції.

В той же час, позивачем не надані для суду інші первинні документи, які б свідчили про товарність відносин між позивачем та його контрагентом.

З огляду на вищевказане, враховуючи відсутність документів, які б могли достовірно свідчити про фактичне отримання позивачем вищевказаних товарів, інших документів щодо реальності та товарності проведених операцій, суд дійшов висновку про непідтвердження реальності проведення господарських операцій з ТОВ "Респект-Плюс", тобто, про відсутність операцій, які можуть бути об'єктом оподаткування ПДВ.

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з продажу товарів та надання послуг фактично не мали реального характеру, замовлення та поставка товарів (виконання робіт) оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Тому наявність у позивача необхідних документів, які відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) є підставою для віднесення певних сум до податкового кредиту та валових витрат (податкових та видаткових накладних, актів виконаних робіт, тощо) сама по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту та валових витрат, оскільки судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

Отже, із наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, придбанням послуг та їх реалізацією, руху активів, а відтак позивач не довів, що його дії по формуванню податкового кредиту є правомірними.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 (v0742760-11) установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

У зв'язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав з якими Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) у взаємозв'язку з положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ та формування валових витрат по податку на прибуток.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується із висновком податкового органу про те, що в порушення вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", позивачем за період з 01.01.2009 р. по 01.01.2012 р. занижено податок на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Респект Плюс" на суму 141 177,00 грн. та в порушення абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" занижено податок на прибуток на суму 166 612,00 грн., на загальну суму 307 789,00грн.

Враховуючи те, що судом не встановлено підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 04.01.2013 р. № 000017/2280, № 000018/2280, відповідно, відсутні підстави для задоволення даних позовних вимог.

На підставі викладеного, суд доходить висновків, що у випадку оскарження позивачем рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які не порушують прав або охоронюваних Законом інтересів позивача, або не підлягають судовому оскарженню взагалі, суд повинен відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як зазначено в ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем надано достатні докази, які свідчать що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято в межах повноважень податкового органу та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно. В той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись вимогами ст.ст. 69- 71, 94, 160- 165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Кімет-Плюс" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва ДПС відмовити.

постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185- 187 Кодексу адміністративного судочинства України.