ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 лютого 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі
:
головуючого - судді - Бутенка В.I.,
суддів : Лиски Т.О.,
Сороки М.О.,
Панченка О.I.,
Штульмана I.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
адміністративної справи за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність
Генеральної прокуратури України, -
в с т а н о в и л а :
У липні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною
скаргою, в якій просив визнати неправомірною бездіяльність
Генеральної прокуратури України щодо відмови йому у ознайомленні з
наглядовим провадженням 19/02-16072-88, заведеним за його
зверненнями щодо порушення законодавства посадовими особами
прокуратури, міліції та суду, що є порушенням його права,
передбаченого ст. 10 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ) (2657-12)
.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня
2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва
від 12 грудня 2003 року, в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1
подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та
постановити нове рішення про задоволення вимог його скарги.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає з наступних підстав.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 звертався до
Генеральної прокуратури України із заявою про ознайомлення з
наглядовим провадженням, заведеним у зв'язку з перевіркою його
заяв і скарг на дії посадових осіб органів прокуратури, судів,
міліції та Служби безпеки України.
Як було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій,
матеріали наглядового провадження містили інформацію про адреси,
телефони посадових осіб, чиї дії заявник оскаржував,, тобто таку
інформацію, яка віднесена Законом України "Про інформацію"
( 2657-12 ) (2657-12)
до конфіденційної (ст.ст. 23, 30, 31), а також таємну
інформацію.
Не заперечуючи права громадян на отримання інформації,
колегія суддів відзначає, що реалізація цього права обмежується у
випадках, встановлених законодавством.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України "Про інформацію"
( 2657-12 ) (2657-12)
, реалізація права на інформацію громадянами,
юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські,
політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші
права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та
інтереси юридичних осіб.
Згідно із ст. 23 згаданого Закону, інформація про особу - це
сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про
особу.
Основними даними про особу (персональними даними) є:
національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан
здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Джерелами документованої інформації про особу є видані на її
ім'я документи, підписані нею документи, а також відомості про
особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого і
регіонального самоврядування в межах своїх повноважень.
Забороняється збирання відомостей про особу без її
попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом.
Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною
про неї.
Iнформація про особу охороняється Законом.
Iнформація про особу відповідно до ст. 30 цього ж Закону
відноситься до категорії конфіденційної, що передбачає певні
обмеження для доступу до такої інформації. Так, ч. 3 ст. 31
Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ) (2657-12)
, забороняється доступ
сторонніх осіб до відомостей про іншу особу, зібраних відповідно
до чинного законодавства державними органами, організаціями і
посадовими особами.
Враховуючи викладене, судом як першої, так і апеляційної
інстанції зроблений обгрунтований висновок про те, що інформація,
яка міститься у наглядовому провадженні, стосується не особи
самого заявника, а осіб, чиї дії він оскаржував, і, відповідно,
вимоги Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ) (2657-12)
у даному
випадку на ці правовідносини не поширюється.
За таких обставин судами правомірно відмовлено ОСОБА_1 у
задоволенні скарги, оскільки Генеральна прокуратура України діяла
в межах повноважень і у спосіб, передбачених законодавством
України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судами прийняті
законні і обгрунтовані рішення, під час розгляду справи порушень
норм матеріального чи процесуального права ними допущено не було.
Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не
спростовують, а тому оскаржувані судові рішення повинні залишатися
без змін.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 221, 223, 230 КАС України
( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а
рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2003
року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2003 року
без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає.
Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
рішення суду
касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду
України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з
дня відкриття таких обставин.
С у д д і :