Про визнання дій неправомірними та стягнення виплат у зв'язку з інвалідністю - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБИ_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (у подальшому перейменованого на Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області; далі - УМВС) про визнання дій неправомірними та стягнення виплат у зв'язку з інвалідністю,

У квітні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з УМВС одноразову грошову допомогу в сумі 69 282 грн 18 коп. та зобов'язати УМВС сплачувати йому щомісячно 1224 грн 44 коп. починаючи з 19 квітня 2010 року на весь час перебування його у статусі інваліда з втратою працездатності 60 %.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що право на таку грошову допомогу він має відповідно до Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII (565-12) "Про міліцію" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 565-XII (565-12) ) і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707 (707-2007-п) (далі - Порядок), через інвалідність, що настала в період проходження ним служби в органах внутрішніх справ (далі - ОВС).

Позивач також вказав, що відповідно до статей 1195, 1197 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) він має право на відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, у виді щомісячних виплат на весь час інвалідності.

Суди встановили, що ОСОБА_1 проходив службу в ОВС і наказом начальника УМВС від 25 лютого 2010 року за № 38 о/с з 26 лютого 2010 року звільнений у запас через хворобу на підставі пункту 63 "б" Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (114-91-п) , з правом на отримання грошової допомоги при звільненні за 18 календарних років служби.

Згідно зі свідоцтвом військово-лікарської комісії УМВС від 12 лютого 2010 року № 41-с ОСОБА_1 має захворювання, пов'язані із проходженням служби в ОВС, визнаний непридатним до військової служби в мирний час і обмежено придатним у військовий час.

Відповідно до довідки медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 19 квітня 2010 року позивачу встановлено III групу інвалідності зі ступенем втрати професійної працездатності 60 % у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із проходженням служби в ОВС.

Згідно з висновком УМВС прапорщику міліції ОСОБІ_1 відповідно до пункту 1.2 Порядку призначена одноразова грошова допомога у розмірі 17 409 грн 60 коп., яка обчислена з грошового забезпечення, що складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням та відсоткової надбавки за вислугу років.

Октябрський районний суд міста Полтави рішенням від 23 листопада 2010 року позов задовольнив частково: постановив стягнути з УМВС на користь ОСОБИ_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 69 282 грн 18 коп. шляхом здійснення щомісячних платежів в сумі 1224 грн 44 коп. протягом усього часу перебування його у статусі інваліда, починаючи з моменту набрання рішенням законної сили.

Апеляційний суд Полтавської області рішенням від 8 лютого 2011 року скасував рішення суду першої інстанції і прийняв нове - про часткове задоволення позовних вимог: постановив стягнути з УМВС відповідно до Порядку одноразову грошову допомогу в сумі 51 872 грн 58 коп. та на підставі статті 1195 ЦК щомісячно по 1224 грн 44 коп. в рахунок відшкодування втраченого заробітку протягом строку інвалідності, починаючи з 19 квітня 2010 року.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 жовтня 2013 року рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), УМВС зазначає, що в доданих до заяви рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня і 28 березня 2012 року та постанові Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2010 року по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення статті 23 Закону № 565-XII, статей 1195, 1197 ЦК та Порядку (707-2007-п) . Просить скасувати всі судові рішення у справі, що розглядається, та постановити нове, правильно застосувавши норми матеріального права.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява УМВС підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом пункту 1 частини першої статті 237 КАС заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та постанові Вищого адміністративного суду України, копії яких додано до заяви, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення статті 23 Закону № 565-XII, статей 1195, 1197 ЦК та Порядку (707-2007-п) .

Так, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у наданих для порівняння рішеннях від 18 січня та 28 березня 2012 року виходив із того, що спірні правовідносини регулюються спеціальним законодавством - Законом № 565-XII (565-12) та Порядком (707-2007-п) і застосування до таких правовідносин статей 1195, 1197 ЦК є безпідставним. Суд зауважив, що згідно з пунктом 1 Порядку (707-2007-п) за наявності у працівника міліції права на отримання одночасно грошової допомоги та установлених іншими нормативно-правовими актами компенсаційної виплати або одноразової грошової допомоги виплата проводиться з однієї підстави за вибором особи.

Вищий адміністративний суд України у постанові від 25 листопада 2010 року дійшов аналогічних висновків.

Водночас у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України у подібних правовідносинах погодився із висновком апеляційного суду про правомірність застосування статті 1195 ЦК і стягнення на її підставі щомісячних платежів на відшкодування втраченого заробітку у зв'язку з втратою професійної працездатності.

Суд касаційної інстанції у цій справі також вважав обґрунтованим висновок про те, що оскільки ОСОБА_1 втратив професійну працездатність у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із проходженням служби в ОВС, йому має бути виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі трирічного грошового забезпечення, як це передбачено статтею 23 Закону № 565-XII, а не в розмірі, визначеному Порядком (707-2007-п) .

Аналіз наведених рішень судів касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував статтю 1195 ЦК, статтю 23 Закону № 565-XII та Порядок у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Правове становище, правовий та соціальний захист працівників міліції врегульовано нормами Закону № 565-XII (565-12) .

Відповідно до частини шостої статті 23 Закону № 565-XII у разі інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

На виконання цих гарантій Кабінет Міністрів України затвердив Порядок (707-2007-п) , яким визначив процедуру, умови виплати та розміри одноразової грошової допомоги, зокрема, у разі установлення інвалідності працівника органів внутрішніх справ.

Так, положеннями абзацу першого підпункту 2 пункту 1 Порядку (707-2007-п) передбачено, що інвалідам ІІІ групи виплачується одноразова грошова допомога у розмірі трирічного грошового забезпечення у разі установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю.

Виключний перелік службових обов'язків, які пов'язані з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, визначено пунктом 2 Порядку. Це, зокрема: несення постової чи патрульної служби; вчинення дій із забезпечення особистої безпеки громадян, захисту їх прав і свобод, законних інтересів; припинення або запобігання злочинам та правопорушенням; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, що їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; участь у ліквідації наслідків аварії, пожежі, катастрофи, стихійного лиха та інших надзвичайних подій.

Водночас абзацом другим підпункту 2 пункту 1 Порядку (707-2007-п) передбачено виплату такої допомоги у разі настання інвалідності внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися у період проходження служби і не пов'язані із безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається МСЕК.

Таким чином, право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі трирічного грошового забезпечення мають працівники міліції, яким установлена ІІІ група інвалідності і ця інвалідність настала внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції визнав право ОСОБИ_1, який є інвалідом ІІІ групи, на отримання грошової допомоги у зазначеному розмірі, проте не навів обґрунтування такого висновку та не перевірив, чи є захворювання позивача, внаслідок якого йому була встановлена інвалідність, таким, що сталося під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, хоча ця обставина має істотне значення для правильного вирішення спору.

Крім того, погодившись із висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач має право відповідно до статті 1195 ЦК на відшкодування втраченого заробітку у зв'язку з втратою професійної працездатності, суд касаційної інстанції не врахував, що дія цієї норми не поширюється на спірні правовідносини, які пов'язані з проходженням публічної служби і врегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом № 565-XII (565-12) і Порядком (707-2007-п) , та помилково застосував її при вирішенні спору.

За таких обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2013 року не узгоджується з вимогами законодавства через неправильне застосування норм матеріального права, а тому вона підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України