ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2007 року м.Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі:
головуючого: судді Фадєєвої Н.М.
суддів: Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Чалого С.Я.
при секретарі: Кулеша А.О.
з участю: позивача ОСОБА_1,
представників: Міністерства праці та соціальної політики
України- Пугач С.А., Кабінету Міністрів України - Опанасенка А.В.
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за
касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва
від 16 листопада 2005 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до
Міністерства праці та соціальної політики України, Кабінету
Міністрів України про стягнення невиплаченої йому одноразової
компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю внаслідок виконання ним
робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, та щорічної допомоги
на оздоровлення, -
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про
стягнення з Міністерства праці та соціальної політики України
невиплаченої одноразової допомоги за шкоду, заподіяну здоров'ю
внаслідок виконання ним робіт по ліквідації наслідків аварії на
ЧАЕС та стягнення щорічної допомоги на оздоровлення. Свої вимоги
обгрунтовував тим, що він с ліквідатором наслідків аварії на ЧАЄС
першої категорії і має захворювання, пов'язане з роботами по
ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС . Йому визначено 2 групу
інвалідності, а здоров'ю заподіяно шкоду втратою працездатності 70
%. Відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист
громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"
( 796-12 ) (796-12)
він має право на отримання одноразової компенсації в
розмірі 45 мінімальних заробітних плат як учасник ліквідації
наслідків аварії на ЧАЄС, що став інвалідом 2 групи внаслідок
катастрофи, та має право на отримання коштів на оздоровлення
щорічно в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Згідно Закону України "Про статус і соціальний захист
громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"
( 796-12 ) (796-12)
розмір мінімальної заробітної плати визначається з
існуючої мінімальної заробітної плати на момент виплати.
Міністерство праці та соціальної політики України через свої
органи на місцях здійснює йому зазначені вище виплати не виходячи
з мінімальної зарплати, як то встановлено названим Законом
України, а виходячи з вказаних в постанові Кабінету Міністрів
України від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсацію виплати особам,
які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 836-96-п ) (836-96-п)
сум, що є порушенням його права.
Недоплата одноразової допомоги, з урахуванням виплаченої йому
суми 284грн.43коп., становить 11505грн.57коп. Недоплата допомоги
на оздоровлення за період 2002-2004 років, з урахуванням
виплаченої суми 26 грн. 70 коп., становить 3 849 гри. 90 коп.
Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 29 липня 2005
року позов задоволено. Стягнуто з Міністерства праці та соціальної
політики України на користь ОСОБА_1 одноразову допомогу в сумі 11
505 грн. 57 коп., кошти на оздоровлення в сумі 3 849 грн., 90 коп.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2005
року рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 липня 2005
року скасовано, в позові ОСОБА_1 відмовлено.
В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду
апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої
інстанції як законне і обгрунтоване. Вважає, що рішення суду
апеляційної інстанції суперечить Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та Закону України "Про статус і соціальний захист
громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"
( 796-12 ) (796-12)
.
Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню
виходячи з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Доведеним по справі є те, що позивач ОСОБА_1 є учасником
ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції 1-ої
категорії та інвалідом 2-ої групи. Зазначена обставина ніким зі
сторін не оспорюється.
Стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист
громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"
( 796-12 ) (796-12)
передбачає виплату одноразової допомоги учасникам
ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами 2
групи - в розмірі 45 мінімальних заробітних плата на час виплати,
та виплату щорічної допомоги інвалідам 2-ої групи на
оздоровлення - у розмірі пятьох мінімальних заробітних плат. При
цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент
виплати (абзац 7 частини 4 статті 48 Закону № 796-ХII ( 796-12 ) (796-12)
).
Статтею 1 Закону України від 26.12.2002 р. "Про встановлення
мінімальної заробітної плати на 2003 рік" розмір мінімальної
заробітної плати встановлений з 1 січня 2003 року у розмірі 185
грн. на місяць, а з 1 грудня 2003 року - 237 грн. Зі змісту статті
1 цього Закону не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей
застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою
реалізації норми статті 48 Закону № 796-ХII ( 796-12 ) (796-12)
, а навпаки,
статтею 2 Закону № 372-IV ( 372-15 ) (372-15)
передбачено обов'язок
Кабінету Міністрів України здійснювати застосування цих норм.
Слід зазначити, що встановлений ще в 1996 році постановою КМУ
№ 836 ( 836-96-п ) (836-96-п)
розмір одноразової допомоги та щорічної
допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на
ЧАЕС протягом тривалих років не змінювався і не відповідає
розміру, встановленому іншими законами України.
Зокрема, розмір мінімальної заробітної плати, відповідно до
статті 1 Закону № 372-IV ( 372-15 ) (372-15)
з 1 січня 2003 року складав
185 грн. на місяць, який згідно з внесеними Верховною Радою
України змінами до Державного бюджету України зростав кожен
наступний рік. При цьому, вказані закони не містили обмежень щодо
застосування статті 48 Закону № 796-ХII ( 796-12 ) (796-12)
.
Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів
України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали,
то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над
підзаконними нормативними актами суд першої інстанції правильно
застосував статтю 48 Закону України "Про статус і соціальний
захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
.
Суд першої інстанції дав належну правову оцінку обставинам
справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального
права, та дійшов вірного висновку, що позивачу підлягає виплата
одноразової допомоги та щорічної допомоги на оздоровлення виходячи
із суми мінімальної заробітної плати на момент виникнення права на
виплату.
Разом з тим суд апеляційної інстанції застосував постанову
КМУ від 25.08.1996 р.№ 836 ( 836-96-п ) (836-96-п)
, що є неправильним,
оскільки спірні правовідносини регулюються Законами України "Про
статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) (796-12)
та "Про встановлення
мінімальної заробітної плати на 2003 рік", а не названою
постановою.
Отже, апеляційний суд помилково скасував правильне по суті
рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.1 ст.226 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції скасовує судове
рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду
першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасовано
помилково.
Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно
застосував норми матеріального права, що регулюють спірні
відносини, а суд першої інстанції вирішив спір відповідно до вимог
чинного законодавства, тому зазначена обставина відповідно до
ч.1ст.226 КАСУ є підставою для скасування ухваленої у справі
постанови апеляційного суду, та залишення в силі рішення суду
першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2005 року
скасувати, а рішення Печерського районного суду м.Києва від 29
липня 2005 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і
оскарженню не підлягає.
Судді
З оригіналом згідно
Суддя М.Є.Бим