826/3865/13-а Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень щодо донарахування податку на прибуток підприємств - 18.04.2013 Прийняття

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Аталанта С" звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.10.2012 р. № 0001792220 та № 0001802220.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.03.2013 р. позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Аталанта С" була залишена без руху з підстав не надання позивачем доказів сплати судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру в розмірі різниці між сумою встановленою законодавством та фактично сплаченою сумою, а саме 343,36 грн., а також не надання доказів на підтвердження повноважень Боряк Ю.О. (що підписала позовну заяву), як Генерального Директора ТОВ "Аталанта С".

Зважаючи на усунення позивачем недоліків позовної заяви у визначені строки, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2013 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження у справі № 826/3865/13-а та призначено справу до судового розгляду на 18.04.2013 р.

В судовому засіданні 18.04.2013 р. директор та представник позивача позовні вимоги підтримали та в судових дебатах просили суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва від 31.10.2012 р. № 0001792220 та № 0001802220.

В обґрунтування заявлених позовних вимог директор та представник позивача послалися на те, що при проведенні перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 17 654,00 грн., в т.ч. по періодах: за ІІІ квартал 2010 року на суму 5 381,00 грн., за IV квартал 2010 року на суму 7 947,00 грн., за І квартал 2011 року на суму 4 326,00 грн., а також п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.1 та п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями, щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 14 123,00 грн., у тому числі: у вересні 2010 року на суму 2 509,00 грн., у жовтні 2010 року на суму 2 509,00 грн., у листопаді 2010 року на суму 1 507,00 грн., у грудні 2010 року на суму 2 341,00 грн., у січні 2011 року на суму 972,00 грн., у лютому 2011 року на суму 1 551,00 грн, у березні 2011 року на суму 938,00 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, а тому податкові повідомлення-рішення, винесені на підставі даного Акта перевірки, є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач подав письмові заперечення на позовну заяву та в судовому засіданні 18.04.2013 р. представник відповідача проти задоволення позовних вимог також заперечив з огляду на наступне.

Як було зазначено представником відповідача в обґрунтування заперечень на позовну заяву, вироком Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 1-1198/11 від 29.09.2011 року, було визнано винним ОСОБА_5 (директора ТОВ "РМА-ГРУП", контрагента позивача) у вчинені злочинів, передбачених ст. 205 ч. 2 КК України та ч. 2 ст. 358 КК України (фіктивне підприємництво з метою прикриття незаконної діяльності), та засуджено останнього до 4-х років позбавлення волі.

Також, як наголосив представник відповідача, під час розгляду судом вказаної кримінальної справи № 1-1198/11, ОСОБА_5 (директор ТОВ "РМА-ГРУП", контрагент позивача) надав пояснення, що не має жодного відношення до здійснення діяльності такого суб'єкта господарювання, підприємство зареєстрував за грошову винагороду, без мети здійснення підприємницької діяльності, будь яких господарських документів не підписував.

Отже, на переконання відповідача, матеріалами справи підтверджується фіктивна діяльність контрагента позивача ТОВ "РМА-ГРУП", а саме те, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, таке товариство не набуло цивільної право-дієздатності, взаємовідносини ТОВ "Київ-Енерго" з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання так і податковий кредит.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

Відповідачем Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва ДПС було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Аталанта С" з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ "РМА-ГРУП" (код ЄДРПОУ 33493581) за період з 01.09.2010 р. по 30.03.2011 року.

За наслідками зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки № 4051/22-222-35455108 від 10 жовтня 2012 р., в якому встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 17 654,00 грн., в т.ч. по періодах: за ІІІ квартал 2010 року на суму 5 381,00 грн., за IV квартал 2010 року на суму 7 947,00 грн., за І квартал 2011 року на суму 4 326,00 грн., а також п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.1 та п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями, щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 14 123,00 грн., у тому числі: у вересні 2010 року на суму 2 509,00 грн., у жовтні 2010 року на суму 2 509,00 грн., у листопаді 2010 року на суму 1 507,00 грн., у грудні 2010 року на суму 2 341,00 грн., у січні 2011 року на суму 972,00 грн., у лютому 2011 року на суму 1 551,00 грн, у березні 2011 року на суму 938,00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового та іншого законодавства, відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 31.10.2012 р. № 0001792220, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в загальній сумі 20 987,00 грн., в тому числі 17 654,00 грн. - за основним платежем, та 3 333,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- від 31.10.2012 р. № 0001802220, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість по вітчизняних товарах в загальній сумі 16 790,00 грн., в тому числі 14 123,00 грн. - за основним платежем, та 2 667,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

За наслідками оскарження позивачем зазначених податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку до податкових органів вищих інстанцій, такі рішення були залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Зважаючи на викладене, не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 31.10.2012 р. № 0001792220 та № 0001802220, позивач оскаржив їх у судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи зокрема на наступне.

Згідно з п. 3 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу" від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями), державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Відповідно до п. 63.11 ст. 63 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться органами державної податкової служби згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 2 Порядку оформлення результатів невиїзних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005 року № 327 (z0925-05) (із змінами та доповненнями, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), статистичної та іншої звітності, даних обліку, ведення якого передбачено законом, первинних документів, які використовуються в обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та у повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.

Також, згідно п. 4.11 Порядку, податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок або вручення його поштою суб'єкту господарювання (на підставі відмітки на поштовому повідомленні), а за наявності заперечень посадових осіб суб'єкта господарювання до акта перевірки - приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді суб'єкту господарювання.

Згідно п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу ДПС приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

В позовній заяві та в судовому засіданні представник позивача не заперечував проти дотримання відповідачем законодавчо визначеної процедури проведення та підстав проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а також належного отримання документів прийнятих за наслідками такої перевірки.

По суті встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог чинного законодавства та правомірності визначення позивачу оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням податкових зобов'язань, з матеріалів справи вбачається наступне.

В перевіряємому періоді позивач ТОВ "Аталанта С" мав взаємовідносини із контрагентом ТОВ "РМА-ГРУП" на підставі усних домовленостей, предметом яких були поставка сантехнічного обладнання (відповідно до рахунків фактур).

За наслідками таких взаємовідносини із контрагентом ТОВ "РМА-ГРУП" позивачем формувався податковий кредит та валові витрати у перевіряємому періоді.

Однак, наявними матеріалами справи підтверджується фіктивна діяльність такого контрагента позивача ТОВ "РМА-ГРУП", а саме те, що зазначений контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, таке товариство не набуло цивільної право-дієздатності, взаємовідносини ТОВ "РМА-ГРУП" з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання так і податковий кредит.

Так, як вбачається з наявних у справі доказів, вироком Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 1-1198/11 від 29.09.2011 року, було визнано винним ОСОБА_5 (директора ТОВ "РМА-ГРУП", контрагента позивача) у вчинені злочинів, передбачених ст. 205 ч. 2 КК України та ч. 2 ст. 358 КК України (фіктивне підприємництво з метою прикриття незаконної діяльності), та засуджено останнього до 4-х років позбавлення волі.

Крім того, під час розгляду судом вказаної кримінальної справи № 1-1198/11, ОСОБА_5 (директор ТОВ "РМА-ГРУП", контрагент позивача) надав пояснення, що не має жодного відношення до здійснення діяльності такого суб'єкта господарювання, підприємство зареєстрував за грошову винагороду, без мети здійснення підприємницької діяльності, будь яких господарських документів не підписував.

Враховуючи вищевикладене, під час проведення перевірки контролюючим органом було встановлено відсутність здійснення постачання, приймання-передачі та оприбуткування товарно-матеріальних цінностей по договірних взаємовідносинах між ТОВ "РМА-ГРУП" та його контрагентами.

Зважаючи на наявні у справі докази (вирок Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 1-1198/11 від 29.09.2011 року, що не оскаржувався та набрав законної сили), суд погоджується із висновком податкового органу про те, що контрагента позивача ТОВ "РМА-ГРУП" було створено в порушення вимог п. 1 ст. 42 Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. № 436-ІV, яким передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Пунктом 1 статті 44 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво здійснюється на основі самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється.

Відповідно до п. 1, п. 2 ст. 49 Господарського кодексу України, підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси держави, за завдані шкоду і збитки підприємництво несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Також, відповідно до ст. 55-1 Господарського кодексу України, визначено ознаки фіктивної діяльності суб'єкта господарювання, а саме:

- підприємство зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи;

- підприємство не зареєстровано у державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством;

- підприємство зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження;

- підприємство зареєстровано (перереєстровано) та проваджує фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Згідно п. 2.4, п. 2.16 Положення "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. (z0168-95) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. № 168/704 (z0168-95) , визначено, що:

- первинні документи для надання ним юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити і бути підписані посадовою особою, відповідальною за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа;

- забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну та фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані головному бухгалтеру підприємства, установи для прийняття рішення.

Отже, згідно наявних матеріалів справи, зокрема Акта перевірки позивача та вироку суду по кримінальній справі, якою встановлено вину ОСОБА_5 (директора ТОВ "РМА-ГРУП", контрагента позивача) у вчинені злочинів, передбачених ст. 205 ч. 2 КК України та ч. 2 ст. 358 КК України (фіктивне підприємництво з метою прикриття незаконної діяльності), внаслідок чого останнього засуджено до 4-х років позбавлення волі, судом вбачається, що наслідком діяльності підприємства ТОВ "РМА-ГРУП" було виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів, а отже такі правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, а тому в позивача відсутні підстави для формування податкового кредиту та валових витрат за рахунок сум, сплачених на користь ТОВ "РМА-ГРУП".

Відповідно до частини 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Таким чином, при здійснені перевірки позивача контролюючим органом було правомірно зроблено висновок, що правочини, укладені ТОВ "РМА-ГРУП" з контрагентами порушують публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (із внесеними змінами та доповненнями) визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.п. 7.4.1, п.п 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", із змінами та доповненнями не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особою, уповноваженою на це установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

В даному випадку податкові накладні контрагента позивача ТОВ "РМА-ГРУП", були виписані з порушенням чинного законодавства, а саме підписані невідомою особою, оскільки, як зазначалося вище, директор ТОВ "РМА-ГРУП" ОСОБА_5 під час судового розгляду кримінальної справи № 1-1198/11 від 29.09.2011 року за обвинуваченням його у вчинені злочинів, передбачених ст. 205 ч. 2 КК України та ч. 2 ст. 358 КК України (фіктивне підприємництво з метою прикриття незаконної діяльності), пояснив, що ніякого відношення до господарської діяльності ТОВ "РМА-ГРУП" не мав, підприємство зареєстрував за винагороду з метою здійснення останнім незаконної діяльності, та ніяких господарських документів не складав і не підписував

Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 3 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" із змінами та доповненнями, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Порядок заповнення податкової накладної визначений п.п. 7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" із змінами та доповненнями, та Наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 (z0233-97) (із змінами та доповненнями).

Пунктом 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165 (z0233-97) і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 23 червня 1997 року № 2333/2037 із змінами та доповненням (далі - Порядок №165). Визначено, що усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг) та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Враховуючи викладене, в суду є достатні підстави зробити висновок, що вся первинна документація (податкові та видаткові накладні, рахунки фактури) щодо взаємовідносин позивача із контрагентом ТОВ "РМА-ГРУП" підписані з боку останнього невстановленою особою, а відповідно така первинна документація не може вважатися належним доказом по справі, а зазначені правочини містять ознаки нікчемності.

Відповідно до положень п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" із змінами та доповненнями, п. 18 "Порядку заповнення податкової накладної" від 30.05.1997 р. № 165, зареєстрованого в Мін'юсті України 23.06.1997 р. за № 233/2037 (z0233-97) , не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені належним чином оформленими податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22.05.1997 року, із змінами та доповненнями, визначено, що валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до вимог п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22.05.1997 року, із змінами та доповненнями, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також, статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88 (z0168-95) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704 (z0168-95) , первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (996-14) (із змінами та доповненнями).

Як було зазначено вище, підтверджується наявними матеріалами справи, та не було жодними допустимими доказами спростовано позивачем, всі первинні документи по господарських операціях позивача із ТОВ "РМА-ГРУП" з боку останнього були підписані невстановленою (невідомою) особою, оскільки директор ТОВ "РМА-ГРУП" ОСОБА_5 під час судового розгляду кримінальної справи № 1-1198/11 від 29.09.2011 року за обвинуваченням його у вчинені злочинів, передбачених ст. 205 ч. 2 КК України та ч. 2 ст. 358 КК України (фіктивне підприємництво з метою прикриття незаконної діяльності), пояснив, що ніяких документів не складав та не підписував, в тому числі і документів господарської діяльності та податкової звітності, договірні відносини від імені ТОВ "РМА-ГРУП" ні з ким не укладав.

Крім того, як було зазначено вище, перевіркою контрагента позивача ТОВ "РМА-ГРУП", було встановлено відсутність в останнього фактичного постачання товарів (надання послуг) та укладення угод з метою настання реальних наслідків, а у зв'язку з тим, що такі угоди є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. А отже, в даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

У зв'язку з цим, посадові особи ТОВ "РМА-ГРУП" не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Положення статі 17 Господарського кодексу України (436-15) передбачає, що система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України. Система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян. Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятись з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності.

Виходячи з вищенаведеного, ТОВ "РМА-ГРУП" здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Зважаючи на викладене, сторони таких правовідносин не могли не усвідомлювати протиправності своїх дій і суперечність їх мети інтересам держави і суспільства, а отже прагнули настання протиправних наслідків у вигляді ненадходження сум податків до державного бюджету.

Таким чином, господарські операції між позивачем та ТОВ "РМА-ГРУП" об'єктивно призвели до порушення інтересів держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до пп. 19 п. 1 ст. 2 " Бюджетного кодексу України" від 21.06.2001 (2542-14) р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями згідно з п. 2 ст. 9 вищезазначеного Кодексу визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, згідно з ст. 2 Закону України "Про систему оподаткування" № 1251-12 від 25.06.1991 р., під податком слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування та Конституції України (254к/96-ВР) , оскільки протиправні дії позивача руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат.

Також, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. (v0742760-11) зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

В силу положень ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) : "…при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі".

Як було встановлено вище, в матеріалах справи є наявним вирок Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 1-1198/11 від 29.09.2011 року, яким було визнано винним ОСОБА_5 (директора ТОВ "РМА-ГРУП", контрагента позивача) у вчинені злочинів, передбачених ст. 205 ч. 2 КК України та ч. 2 ст. 358 КК України (фіктивне підприємництво з метою прикриття незаконної діяльності), та засуджено останнього до 4-х років позбавлення волі.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу - позивачем до суду надано не було.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідачем було правомірно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на підставі висновків, викладених в Акті перевірки.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наявними у справі доказами та наведеними вище нормами чинного законодавства, підтверджується правомірність висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового та іншого законодавства, на підставі чого було винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.