Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого - Харченка В.В., суддів - Васильченко Н.В., Гончар Л.Я, Кравченко О.О, Матолича С.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Чернівецького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів на рішення Господарського суду Чернівецької  області від 22 липня 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2005 року у  справі за позовом Чернівецького  обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Iталобоніфіка" про стягнення,  перевіривши дотримання ст.ст. 20, 210, 211, 212 КАС України (2747-15) та її відповідність вимогам ст. 213 КАС України (2747-15) ,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Чернівецької  області від 22 липня 2005 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2005 року Тернопільської області від 28 лютого 2005 року, позовні вимоги Чернівецького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Iталобоніфіка" про стягнення  було залишено без задоволення.

В основу зазначених судових рішень було покладено висновки про те, що відповідачем не було допущено порушень вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) .

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями відділення звернулося з касаційною скаргою, у який просить рішення Господарського суду Чернівецької  області від 22 липня 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2005 року скасувати та прийняти рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України,  дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню  з таких підстав.

Підставою для застосування адміністративно - господарських санкцій згідно статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) є нестворнення робочих місць для інвалідів, або створення їх у меншому, ніж це передбачено вищезазначеним Законом розмірі.

Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. N 314 (314-95-п) , визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організаціїнезалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (п.1).

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.3). Згідно п.5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, також, передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

З положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) не вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів супроводжується обов'язком підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені ним робочі місця.

Отже, підстави для покладення на відповідача відповідальності, виходячи з положень ст.218 ГК України (436-15) відсутні.

Відповідно до ч.3 ст.220-1 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225-229 КАС України (2747-15) як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанцій постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу Чернівецького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернівецької  області від 22 липня 2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2005 року - без змін.

Ухвала набуває законної сили з моменту її оголошення, і оскарженню не підлягає, крім, як з підстав, у порядку та у строки, передбачені ст.ст.237-239 КАС України (2747-15) .