№ К-18758/06
ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 січня 2007 року м. Київ
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,
суддів: Голубєвої Г.К., Костенка М.I., Рибченка А.О.,
Федорова М.О.
при секретарі:
розглянувши у відкритому судовому засіданні
Павлушку Р.С.
касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Дніпрошина"
на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
19.04.2006 р.
у справі
№ 27/195 господарського суду Дніпропетровської області
за позовом
Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у м. Дніпропетровську
до
1. Відкритого акціонерного товариства "Дніпрошина"
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтерпром"
про
визнання угоди недійсною та стягнення в доход держави 12 000
000,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
24.01.2006 р. в задоволенні позову СДПI по роботі з великими
платниками податків у м. Дніпропетровську до ВАТ "Дніпрошина" та
ТОВ "Укрінтерпром" про визнання договору постачання від
05.12.2003 р. № 01/12/1356/03/КП недійсним на підставі ст.49 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
відмовлено у зв'язку з недоведеністю позивачем в
судовому процесі факту укладення спірного договору ТОВ
"Укрінтерпром" з метою, що суперечить інтересам держави та
суспільства, а саме: з метою ухилення від сплати податків за
фінансово-господарськими результатами від виконання вказаного
договору.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 19.04.2006 р. рішення суду першої інстанції скасовано,
позов задоволено: договір постачання від 05.12.2003 р. №
01/12/1356/03/КП визнано недійсним та стягнуто з ТОВ
"Укрінтерпром" на користь ВАТ "Дніпрошина" 12 000 000,00 грн., а з
ВАТ "Дніпрошина" в доход держави вартість отриманих за вказаним
договором товарно-матеріальних цінностей в сумі 12 000 000,00 грн.
При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що ТОВ
"Укрінтерпром" уклало спірний договір з метою приховати отримані
за договором грошові кошти від оподаткування, що не відповідає
інтересам держави та суспільства та є підставою для застосування
до сторін договору наслідків, встановлених ст.208 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
В касаційній скарзі ВАТ "Дніпрошина" просить скасувати
постанову суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення
суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом
норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.49 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, ст.ст. 70,86,207 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Заперечуючи проти касаційної скарги, СДПI по роботі з
великими платниками податків у м. Дніпропетровську просить
залишити скаргу без задоволення як безпідставну.
Перевіривши правильність застосування судами першої та
апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого
адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 05.12.2003 р. між ВАТ "Дніпрошина" /
покупець / та ТОВ "Укрінтерпром" / постачальник / був укладений
договір постачання № 01/12/1356/03/КП, згідно умов якого
постачальник зобов'язувався поставити покупцю обладнання, машини.
продукцію матеріально-технічного призначення, узгоджену сторонами
у специфікаціях до договору, а покупець зобов'язувався прийняти
поставлений товар і оплатити його вартість.
На виконання вказаного договору відповідно до специфікацій №
1 від 05.12.2003 р. та № 2 від 09.12.2003 р. ТОВ "Укрінтерпром"
поставив ВАТ "Дніпрошина" системи контролю модульних
енергоагрегатів потужністю 125 кВт загальною вартістю 12 000
000,00 грн., що підтверджується накладною № УИ0001 від 16.12.2003
р., податковою накладною № УИ0001 від 16.12.2003 р., рахунком № УИ
від 16.12.2003 р.
ВАТ "Дніпрошина" розрахувався за поставлений товар, сплативши
в безготівковому порядку постачальнику 12 000 000,00 грн.
платіжними дорученнями № 466, 467, 468, 469 від 30.01.2004 р. та
№ 1297 від 27.02.2004 р.
Задовольняючи позов та визнаючи спірний договір недійсним на
підставі ст.49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, суд апеляційної інстанції
виходив з того, що, укладаючи зазначений договір, ТОВ
"Укрінтерпром" діяв з метою, яка була спрямована на приховування
отриманих за договором грошових коштів від оподаткування. При
цьому апеляційний суд послався на такі встановлені в судовому
процесі факти, як реалізація ТОВ "Укрінтерпром" за вказаним
договором товару, який потребує сертифікації, без проведення
останньої; відсутності товариства за юридичною адресою;
засвідчення документів бухгалтерського обліку та податкової
звітності, які оформлялися товариством, відтиском печатки, на
виготовлення якої товариство не отримувало дозволу органу
дозвільної системи; подання товариством до податкової інспекції
податкових декларацій з податку на прибуток до 01.01.2004 р., а з
податку на додану вартість до 01.04.2004 р.; передачу
корпоративних прав засновниками товариства іншим особам без його
перереєстрації.
Подані ТОВ "Укрінтерпром" до Білоцерківської ОДПI податкові
декларації з податку на прибуток підприємства за 2003 рік та з
податку на додану вартість за грудень 2003 року, січень, лютий
2004 року, на які послався суд першої інстанції в обгрунтування
висновку про відсутність підстав для задоволення позову, суд
апеляційної інстанції не визнав доказами декларування відповідачем
податкових зобов'язань, що виникли внаслідок виконання спірного
договору, вважаючи задекларовані в них показники загальними, та з
огляду на відтиск печатки, дозвіл на виготовлення якої відповідачу
не надавався. Разом з тим, в декларації з податку на прибуток
підприємства за 2003 рік ТОВ "Укрінтерпром" задекларовано валовий
дохід в сумі 77 487,50 тис. грн.; в податкових деклараціях з ПДВ
за грудень 2003 року задекларовано обсяги продажу в сумі 77 487
500,00 грн. та податкові зобов'язання в сумі 15 497 500,00 грн., а
за січень 2004 року - обсяги продажу в сумі 253 938 250,00 грн. та
податкові зобов'язання в сумі 50 787 650,00 грн., що значно
перевищує вартість поставки та податкові зобов'язання вказаного
товариства внаслідок виконання спірного договору.
Згідно ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, який втратив чинність з 1
січня 2004 року, якщо угода укладена з метою, що суперечить
інтересам держави і суспільства, то вона є недійсною. За наявності
умислу на укладення такої угоди у обох сторін - в разі виконання
угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане
ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої
сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне
з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж
умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно
бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй
на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
Цивільний кодекс України ( 435-15 ) (435-15)
. який набрав чинності 1
січня 2004 року, серед правових наслідків вчинення правочину, який
порушує публічний порядок, не встановлює санкцій, аналогічних тим,
які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Такі санкції за укладення угоди / вчинення господарського
зобов'язання / з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави
і суспільства, встановлені ст.208 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
.
Згідно частини 1 ст.207 цього Кодексу господарське
зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з
метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства,
або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б
одним з них господарської компетенції / спеціальної
правосуб'єктності /, може бути на вимогу однієї із сторін, або
відповідного органу державної влади визнано судом недійсним
повністю або в частині.
Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
слід застосовувати з урахуванням того, що правочин,
який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і
суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства. а
тому згідно з частиною 1 ст. 203 та частиною 2 ст.215 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв'язку з
чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст.
10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"
( 509-12 ) (509-12)
, можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до
судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних
за правочинами, вчиненими з метою, що суперечить інтересам держави
і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення
позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у
мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Санкції, встановлені частиною 1 ст.208 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
, не можуть застосовуватися за сам факт несплати
податків, зборів / обов'язкових платежів / однією із сторін
договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а
не вчинення правочину. Для застосування таких санкцій необхідною
умовою є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо
суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення
фіктивного правочину з метою отримання права на валові витрати і
податковий кредит або удаваного правочину з метою приховання
ухилення від сплати податків.
Оскільки санкції, передбачені вказаною правовою нормою, є
конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за
порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі
санкції не є цивільно-правовими, а є
адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню
частини 1 ст.238 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
. З
огляду на це такі санкції можуть застосовуватися лише протягом
строків, встановлених ст.250 цього Кодексу.
При укладенні спірного договору 05.12.2003 р. та обізнаності
позивача з цим фактом 01.03.2005 р., про що свідчить акт про
результати позапланової перевірки ВАТ "Дніпрошина" від 01.03.2005
р. № 23-13-43-20-16/05768898, позовна заява була подана до суду
10.11.2005 р., тобто вимога про застосування санкцій, встановлених
ст.208 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, була заявлена за межами строків,
передбачених ст.250 цього Кодексу.
Зміст спірного договору не суперечить актам цивільного
законодавства. Судом не встановлено фактів, які свідчили б про те,
що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін і що ці
наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за
фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного
договору. Не посилається на такі обставини і позивач. Встановлені
судом апеляційної інстанції вище викладені факти, на підставі яких
був зроблений висновок, що ТОВ "Укрінтерпром" здійснювало
діяльність з метою ухилення від сплати податків, знаходяться поза
межами цивільно-правового регулювання і можуть бути підставою для
притягнення винних осіб до встановленої чинним законодавством
відповідальності, зокрема, за ухилення від сплати податків.
Відтак висновок суду апеляційної інстанції про укладення
спірного договору ТОВ "Укрінтерпром" з метою, що суперечить
інтересам держави та суспільства, та про наявність законних
підстав для стягнення з ВАТ "Дніпрошина" в доход держави
12000000,00 грн. вартості поставленого ТОВ "Укрінтерпром" товару
та з ТОВ "Укрінтерпром" на користь ВАТ "Дніпрошина" такої ж суми
грошових коштів, не відповідає обставинам справи та
ст.ст.207,208,250 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
При фактичному повному та правильному встановлені обставин
справи суд першої інстанції разом з тим безпідставно керувався
нормами ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а не КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
та в
порушення ст.158 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
виклав своє рішення не у
формі постанови. Порушення судом першої інстанції норм
процесуального права призвело до прийняття судового акта, який не
передбачений в адміністративному судочинстві, а отже є незаконним,
у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції відповідно до ст.229
КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
також підлягає скасуванню з ухваленням
постанови про відмову в задоволенні позовних вимог з наведених
вище підстав.
Керуючись ст.ст.220, 223, 229,230,232 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, Вищий
адміністративний суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ВАТ "Дніпрошина" задовольнити частково,
скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 19.04.2006 р. та рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 24.01.2006 р.
В позові СДПI по роботі з великими платниками податків у м.
Дніпропетровську до ВАТ "Дніпрошина" та ТОВ "Укрінтерпром" про
визнання недійсним договору постачання №22/09/1159/03/КП від
05.12.2003 р. відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але
може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в
порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий Усенко Є.А.
Судді Голубєва Г.К.
Костенко М.I.
Рибченко А.О.
Федоров М.О.
З оригіналом згідно
Суддя Усенко Є.А.