ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 січня 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі:
Головуючої:
Фадєєвої Н.М.
Суддів:
Гончар Л.Я.
Леонтович К.Г.
Маринчак Н.Є.
Чалого С.Я.
при секретарі : Коротких В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду
адміністративну справу за касаційною скаргою Луганського обласного
відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову
Луганського апеляційного господарського суду від 6 грудня 2005
року по справі за позовом Луганського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів до ДП"Свердловантрацит" про
стягнення 145599 грн. 60 коп., -
в с т а н о в и л а :
Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту
інвалідів звернулося до суду з позовом ДП "Свердловантрацит" про
стягнення 145599 грн. 60 коп.
В обгрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що у
відповідності до статті 19 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-ХII
( 875-12 ) (875-12)
для ВСIХ підприємств , установ і
організацій незалежно від форм власності і господарювання
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності
працюючих. У випадку, якщо кількість працюючих інвалідів на
підприємстві була менша, ніж встановлено зазначеним нормативом, то
згідно статті 20 вищеназваного Закону відповідач зобов'язаний
сплатити відділенню Фонду соціального захисту інвалідів штрафні
санкції у розмірі - середньорічної заробітної плати на даному
підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
На думку заявника підприємство ВП "Шахтобудівельницьке
управління" ДП "Свердловантрацит" в порушення зазначеного закону
не працевлаштувало необхідну кількість інвалідів.
Просив стягнути на користь Державного бюджету України
несплачені штрафні санкції та цільові кошти за не створення
робочих місць для працевлаштування інвалідів в розмірі 145599 грн.
60 коп.
Рішенням господарського суду Луганської області від 2 серпня
2005 року, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного
господарського суду від 6 грудня 2005 року, Луганському обласному
відділенню Фонду соціального захисту інвалідів в задоволенні
позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі Луганське обласне відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, з посиланням на порушення
апеляційним судом норм матеріального права, просило скасувати це
рішення та постановити нове, про задоволення позову.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Стаття 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
встановлює для підприємств
(об'єднань), установ і організацій (далі - підприємства) нормативи
робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Частиною першою статті 18 названого Закону передбачено, що
працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту населення України,
місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі -
органи працевлаштування інвалідів).
Робоче місце інваліда, згідно з п.1 Положення про робоче
місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі -
Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 03.05.1995 року, № 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
зі змінами та
доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від
10.01.2002 року, № 19 ( 19-2002-п ) (19-2002-п)
, - це окреме робоче місце, або
ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі
та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де
створено необхідні умови для праці інваліда.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно
відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів
відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією
підприємства за участю представників МСЕК, органів
Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено
в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.3). Підприємс
тва розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів
і включають їх до колективного договору (п.5).
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію
шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача,
відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця
для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і
інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту
населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а
органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати
інваліда.
За ст. 19 Закону керівники підприємств (об'єднань), установ і
організацій, незалежно від форми власності і господарювання у разі
незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у
встановленому законом порядку.
ВIдповідач вимоги закону виконав. Згідно зі звітом про
зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2003 рік (а.с. 6),
передбачив 19 робочих місць для штатних працівників інвалідів,
створених відповідно 4-х відсоткового нормативу. Фактично на
підприємстві відповідача працевлаштовано 4 інваліда.
З наведених норм права та встановлених по справі обставин
випливає, що обов'язок відповідача створити робочі місця для
інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштувати,
органами працевлаштування не приймались заходи, визначені в ст.18
Закону щодо працевлаштування інвалідів на робочі місця у
відособлений підрозділ "Шахтобудівельницьке управління" .
Таким чином, судові рішення є обгрунтованими, постановлені з
вірним застосуванням норм матеріального і процесуального права,
підстав для їх перегляду не має.
З урахуванням наведеного та керуючись ст., ст.220, 221, 224,
230 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів,-
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а
постанову Луганського апеляційного господарського суду від 6
грудня 2005 року - без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню
не підлягає.
Судді :