ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 січня 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі:
Головуючого
Цуркана М.I.
Суддів:
Ліпського Д.В.
Кобилянського М.Г.
Гуріна М.I.
Юрченка В.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну
справу за скаргою ОСОБА_1 на дії начальника Управління Державного
департаменту з питань виконання покарань у Донецькій області,
Селидівської виправної колонії №82, яка переглядається за
касаційною скаргою ОСОБА_1. на ухвалу апеляційного суду Донецької
області від 08 листопада 2004 року
у с т а н о в и л а :
У березні 2001 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до
Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у
Донецькій області та Селидівської виправної колонії № 82 про
поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час
вимушеного прогулу.
Зазначав, що проходив службу в Селидівській виправній
колонії № 82 Донецької області з 2 серпня 1993 року по 10 липня
2000 року, коли за наказом начальника Управління, на підставі
рапорту, був звільнений зі служби за власним бажанням.
Рапорт подав на вимогу керівництва колонії та працівників
прокуратури у зв'язку з притягненням до адміністративної
відповідальності за корупційні діяння.
Посилаючись на те, що у наступному постанова про притягнення
до відповідальності була скасована, тобто відпала перешкода для
продовження служби - просив поновити його на посаді начальника
загону Селидівської виправної колонії № 82 та стягнути середній
заробіток за час вимушеного прогулу.
У процесі розгляду ОСОБА_1. заявив, що справа має
вирішуватись у порядку, встановленому для справ, що виникають з
адміністративно-правових відносин, у зв'язку з чим на дії
керівників Управління та виправної установи подав скаргу за
правилами Глави 31-А ЦПК України 1963 ( 1501-06 ) (1501-06)
р.
Справа судами вирішувалась неодноразово.
Останнім рішення Мар'їнського районного суду Донецької
області від 8 липня 2003 року в задоволені скарги відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 8 листопада
2004 року рішення суду першої інстанції скасовано, а скарга
залишена без розгляду.
У касаційній скарзі ОСОБА_1., з посиланням на порушення
апеляційним судом норм матеріального та процесуального права,
просить рішення апеляційного суду скасувати та постановити нове
про задоволення скарги.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги,
дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що
скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судами встановлено, що 10 липня 2000 року наказом начальника
Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у
Донецькій області начальника відділу соціально-психологічної
служби відділу соціально-психологічної роботи зі спецконтингентом
Селидівської виправної колонії № 82 ОСОБА_1. звільнено з органів
Держдепартаменту за власним бажанням на підставі п. 64 п.п "ж"
"Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом
органів внутрішніх справ Української РСР" затвердженого Постановою
Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114
( 114-91-п ) (114-91-п)
.
Також встановлено, що у порядку позовного провадження
ОСОБА_1. оспорив звільнення 29 березня 2001 року, а скаргу на дії
по звільненню подав до суду у червні 2002 року. До інших органів
заявник із скаргами в установленому законом порядку не звертався.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції
виходив з того, що заявник без поважних причин пропустив 2-х
місячний строк установлений для звернення із скаргою.
Скасувавши рішення, апеляційний суд правильно зазначив, що з
наведених судом першої інстанції підстав скарга має бути залишена
без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 248-4 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, скаргу може бути подано безпосередньо до
суду або до суду після оскарження до органу, службовій особі
вищого рівня по відношенню до того органу, службової особи, що
постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність.
За правилами ч. 1 ст. 248-5 цього Кодексу , в суд скаргу може бути
подано у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли громадянин
дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав чи
свобод та у місячний строк з дня одержання громадянином письмової
відповіді про відмову в задоволенні скарги органом, службовою
особою вищого рівня по відношенню до того органу, службової особи,
що постановили рішення чи здійснили дії або допустили
бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання
скарги, якщо громадянином не було одержано на неї письмової
відповіді.
Зазначені двомісячний і місячний строки на звернення зі
скаргою до суду встановлено законодавством про цивільне
судочинство (ст.248-5 ЦПК), є процесуальними строками і на них
поширюються правила ст.85 ЦПК.
Це означає, що скарга, подана після закінчення відповідного
строку, залишається без розгляду, якщо суд за клопотанням заявника
не знайде підстав для його поновлення.
Оскільки причини пропуску строку на звернення із скаргою
поважними не визнані, а строк не поновлено, то доводи касаційної
скарги про незаконність і необгрунтованість ухвали апеляційного
суду про залишення скарги без розгляду є непереконливими.
За правилами ч.1 ст.224 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
, якщо
апеляційний суд не допустив порушень норм матеріального і
процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення,
то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без
задоволення, а рішення - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220-1, 223, 230 КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу
апеляційного суду Донецької області від 8 листопада 2004 року, -
без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і
оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку
визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
Головуючий М.I. Цуркан
Судді: Д.В.Ліпський
М.Г.Кобилянський
М.I.Гурін
В.В.Юрченко