ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
16 січня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі:
головуючого Смоковича М.I.,
суддів: Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,
Штульман I.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній
інстанції адміністративну справу
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності
про визнання недійсним податкового повідомлення -
рішення, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ДПI у Бахчисарайському районі в АРК на
рішення Господарського суду АРК від 24 березня - 15 квітня 2005
року та постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 18 липня 2005 року,
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2004 року СПД ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом
до ДПI у Бахчисарайському районі в АРК про визнання недійсним
податкового повідомлення - рішення НОМЕР_1 від 14 вересня 2004
року, яким їй донараховано єдиний податок у сумі 3060,00 грн. за
використання у підприємницькій діяльності найманих працівників.
Вимоги обгрунтовувала тим, що відповідач прийняв оспорюване
податкове повідомлення-рішення за те, що позивачка протягом усього
періоду роботи на єдиному податку за 2003 рік використовувала
працю найманих працівників - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, за яких не
сплатила єдиний податок.
Вважала, що такі висновки суб'єкта оскарження не відповідають
обставинам справи та зроблені з порушенням приписів Указу
Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та
звітності суб'єктів малого підприємництва" ( v6329563-02 ) (v6329563-02)
, а
тому просила позов задовольнити.
Рішенням Господарського суду АРК від 24 березня - 15 квітня
2005 року, залишеним без змін постановою Севастопольського
апеляційного господарського суду від 18 липня 2005 року, позов
задоволено частково - визнано недійсним податкового повідомлення -
рішення НОМЕР_1 від 14 вересня 2004 року в частині встановлення
податкових зобов'язань по єдиному податку в розмірі 2351,67 грн.
У касаційній скарзі ДПI в АРК, посилаючись на порушення
судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та
процесуального права, просило скасувати судові рішення та ухвалити
нове рішення про відмову у задоволенні позовної заяви в частині
визначення податкового зобов'язання в сумі 1020 грн. за
використання найманої праці ОСОБА_4
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких
підстав.
Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з
того, що позивачка використовувала працю не трьох найманих
працівників, а лише двох та не протягом усього періоду, за який
накладено на позивачку податкове зобов'язання.
Такий висновок суду відповідає обставинам справи та
узгоджується з нормами матеріального права.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
суд касаційної інстанції перевіряє
правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій
норм матеріального та процесуального права, правової оцінки
обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та
визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому
рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка не
використовувала найману працю ОСОБА_4, а працю ОСОБА_2
використовувала з 22 серпня 2003 року ( 4 місяці 10 днів) та
ОСОБА_3 - з 1 вересня 2003 року (4 місяці) до закінчення 2003
року.
Крім того, встановлено, що позивачка у звітності не вказала
про використання праці найманих осіб та не оплатила єдиний податок
за них.
Зазначеним обставинам суди дали правильну правову оцінку.
Згідно пункту 2 Указу Президента України "Про спрощену
систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва" ( v6329563-02 ) (v6329563-02)
ставка єдиного податку для
суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється
місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від
виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200
гривень за місяць. У разі коли платник єдиного податку здійснює
підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за
участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка
єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.
З матеріалів справи вбачається, що позивачці була встановлена
ставка єдиного податку в 2003 році 170 гривень за місяць.
З урахуванням ставки єдиного податку та терміну використання
найманої праці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судом першої інстанції проведено
розрахунок про те, що позивачка повинна сплатити єдиного податку
в сумі 708,33 грн.
Такий висновок суду першої інстанції, перевірений апеляційним
судом, відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.
Оскільки судами встановлено, що позивачка не використовувала
найману працю ОСОБА_4 та повинна сплатити єдиного податку лише
708,33 грн., то правильним є висновок судів попередніх інстанцій
про те, що податкове повідомлення-рішення в решті податкового
зобов'язання по єдиному податку в розмірі 2351,67 грн. є
недійсним.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують
указаних висновків судів.
За таких обставин, оскаржувані рішення судів ухвалені з
дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави
для їх скасування чи зміни відсутні.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, колегія суддів
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ДПI у Бахчисарайському районі в АРК залишити
без задоволення.
Рішення Господарського суду АРК від 24 березня - 15 квітня
2005 року та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 18 липня 2005 року по даній справі
залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може
бути оскарженою за винятковими обставинами до Верховного Суду
України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
Головуючий (підпис) Смокович М.I.
судді (підпис) Горбатюк С.А.
(підпис) Мироненко О.В.
(підпис) Чумаченко Т.А.
(підпис) Штульман I.В.
з оригіналом згідно суддя: