Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Вєкуа Н.Г., суддів Васильченко І.П., Патратій О.В., при секретарі судового засідання Іванині М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк"

до Державної виконавчої служби України

про визнання дій протиправними, скасування постанови

Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (надалі – позивач) звернулося до суду з позовом до Державної виконавчої служби України (надалі – державний виконавець або відповідач) визнання дій протиправними, скасування постанови від 07.12.2012р. № 25801564 про стягнення виконавчого збору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2013 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено попереднє судове засідання.

Позовні вимоги мотивовано незаконним діями відповідача щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки фактично примусового стягнення не було здійснено, а виконавчий документ повернено стягувачу.

Представник відповідача в судовому засідання та усних запереченнях проти позову заперечив зазначивши, що позивачем не було виконано постанови про відкриття виконавчого провадження у вказані державним виконавцем строки, тому з підстав, передбачених ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" була прийнята спірна постанова.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Листом від 22.03.2011р. № 33-32/3947 ПАТ "УкрСиббанк", у зв’язку із отриманням наказу Господарського суду м. Києва від 31.01.2011р. по справі № 13/384 про стягнення з позивача коштів, звернулося до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби України із заявою про відкриття виконавчого провадження, на підставі чого державним виконавцем прийнято відповідну постанову від 12.04.2011р. ВП № 25801564, відповідно до якої зобов’язано боржника, тобто позивача, у 5-тиденний строк на користь стягувача кошти, в розмірі 21 727 055,55 дол. США кредиту та процентів, 2 853,93 дол. США витрат по сплаті державного мита та 209,32 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Того ж дня, 12.04.2011р. вказана постанова державного виконавця надіслана на адресу сторін виконавчого провадження, тобто вчасно, що позивачем не заперечується.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

У зв’язку з ненаданням позивачем підтвердження виконання рішення у строк, зазначений в постанові державного виконавця від 12.04.2011р., відповідачем було розпочато примусове виконання рішення.

07.12.2012р. державним виконавцем прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 2 172 990,94 дол. США та 20,93 грн.

В той же час, 07.12.2012р. відповідачем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" у зв’язку з відсутністю авансування витрат виконавчого провадження.

Обґрунтовуючи неправомірність спірної постанови позивач вказує, що фактично примусового стягнення не було здійснено, а виконавчий документ повернено стягувачу, тому підстав для стягнення виконавчого збору у державного виконавця не було, що відповідає ч. 1 ст. 43 Закону, постанові Пленуму Верховного суду України від 26.12.2003р. № 14 (v0014700-03) та практиці Вищого адміністративного суду України.

Суд не може погодитись з такими доводами, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.

Таким чином, наведена норма передбачає наслідки самостійного невиконання рішення у строк, наданий для самостійного його виконання, якими є стягнення виконавчого збору в сумі, що підлягала стягненню, навіть у випадках, якщо виконавчий документ повернений без виконання.

Тобто, не є обов’язковою умовою стягнення виконавчого збору в разі фактичного примусового стягнення коштів з боржника державним виконавцем.

Відповідно, доводи позивача про протилежне не заслуговують на увагу.

Суд звертає увагу на те, що в даному випадку мало місце повернення виконавчого документу стягувачу у зв’язку з відсутністю авансування витрат виконавчого провадження, що не перешкоджає звернутися повторно з виконавчим документом.

Наведені обставини є підставами для застосування ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження".

У випадку фактичного виконання рішення державним виконавцем, виконавчий збір підлягав би стягненню в розмірі фактично стягненої суми, що відповідає ч. 4 ст. 4 вказаного Закону.

Щодо посилання позивача на ст. 43 Закону, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України "Про виконавче провадження" розподіл стягнутих державним виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаної від реалізації майна боржника) здійснюється у такому порядку:

1) у першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на організацію та проведення виконавчих дій;

2) у другу чергу компенсуються витрати державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб;

3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми;

4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені державним виконавцем відповідно до вимог цього Закону (606-14) .

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється по мірі їх стягнення.

Так, підстав у державного виконавця для застосування п. 1, п. 2 зазначеної статті не було, оскільки зарахування авансових внесків не здійснювалось, витрат, не покритих авансовими платежами не встановлено. Підстави для задоволення вимог стягувача теж були відсутні, оскільки постановою відповідача від 07.12.2012р. виконавчий документ було йому повернено. Суд не оцінює правомірність постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке не є предметом розгляду даної справи, тому презумується правомірність такої постанови.

Таким чином, логічним буде висновок про те, що в даному випадку першим в порядку черговості має бути стягнено виконавчий збір.

Разом з тим, ч. 1 ст. 43 Закону України "Про виконавче провадження", на думку суду, не підлягає застосуванню щодо спірних правовідносин, оскільки диспозиція наведеної норми передбачає розподіл вже стягнених сум з боржника, що не мало місця в даному випадку.

Щодо посилань позивача на судову практику Вищого адміністративного суду України та постанову Пленуму Верховного суду України, то суд зазначає, що правова оцінка обставин, та роз’яснення застосування правових норм у вказаних позивачем рішеннях, не є аналогічними чи схожими з обставинами даної справи та норм, які підлягають застосуванню при її вирішенні.

Таким чином, суд приходить до висновку про відповідність дій державного виконавця ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" при винесенні постанови від 07.12.2012р. про стягнення з позивача виконавчого збору.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

В задоволенні позову відмовити.

постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185- 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текс постанови складено 11.03.2013р.