Про визнання протиправними дій, стягнення заборгованості - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в м. Ровеньки Луганської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ровеньки Луганської області (далі - відділення Фонду, Фонд відповідно), про визнання протиправними дій, стягнення заборгованості,

У березні 2013 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати незаконними дії відділення Фонду щодо неприйняття до відшкодування сум пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, за період з 1 вересня 2012 року по 28 лютого 2013 року, та стягнути з Фонду суми вищезазначених пенсій у розмірі 74 142 грн 97 коп., у тому числі витрат з їх виплати та доставки у розмірі 407 грн 33 коп. Представник позивача у судовому засіданні уточнив позовні вимоги та, посилаючись на допущені арифметичні помилки при складанні позову, остаточно просив стягнути з Фонду суми вищезазначених пенсій у розмірі 74 008 грн 16 коп., у тому числі витрат з їх виплати і доставки у розмірі 406 грн 76 коп.

На обґрунтування позовних вимог управління ПФУ зазначило, що відповідно до статті 21 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1105-XIV (1105-14) ) на органи Фонду покладено обов'язки зі своєчасного та повного відшкодування шкоди, заподіяної застрахованій особі внаслідок ушкодження її здоров'я або в разі смерті, виплачуючи застрахованій особі або особам, які перебували на її утриманні, пенсію по інвалідності (у зв'язку з втратою годувальника) внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Суди встановили, що управління ПФУ в період з 1 вересня 2012 року по 28 лютого 2013 року помісячно складало списки осіб, які отримують пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. Вищевказані виплати увійшли до актів щомісячної звірки витрат на виплату пенсій по особовим справам потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Разом з тим відділення Фонду вказані суми прийняло до відшкодування не в повному обсязі, про що складено таблиці розбіжностей до довідок про відшкодування Фондом витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Відповідно до таблиць розбіжностей та списків осіб, за якими Фонд не прийняв до відшкодування суми витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, встановлено, що відділення Фонду у спірному періоді не прийняло до відшкодування суми витрат на виплату пенсій у зв'язку з втратою годувальника, оскільки: на момент смерті потерпілого його дружина була у трудових відносинах з підприємством; на момент смерті потерпілого його дружина не досягла пенсійного віку; особам, які мають право на виплати встановлено інвалідність після смерті годувальника (ОСОБА_1, ОСОБА_2); на момент смерті потерпілого його син - інвалід ІІІ групи - не перебував на утриманні останнього (мешкав окремо та мав свою сім'ю) (ОСОБА_3).

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 28 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2013 року, позов задовольнив частково: постановив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на виплату пенсій ОСОБА_1, ОСОБА_3 за період з 1 вересня 2012 року по 28 лютого 2013 року у розмірі 1800 грн; у задоволенні решти позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 27 лютого 2014 року постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28 травня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2013 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, відділення Фонду звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 21, 28, 33 Закону № 1105-XIV, просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 27 лютого 2014 року та прийняти нове судове рішення, зазначивши про правильне застосування норми матеріального права щодо спірних відносин в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2014 року.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що заявник додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2014 року (K/800/56119/13), в якій інакше, ніж у справі, що розглядається, застосовано норми матеріального права, на неоднакове застосування яких судом касаційної інстанції посилається заявник.

Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що згідно із приписами Закону № 1105-XIV (1105-14) Фонд зобов'язаний відшкодувати управлінню ПФУ витрати, понесені останнім на виплату і доставку пенсій особам у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. При цьому відділення Фонду, відмовляючи у виконанні свого обов'язку, не може посилатись на свої сумніви у правильності призначення пенсії особам, а має обґрунтувати свої дії тими обставинами, що відповідні страхові випадки сталися не на виробництві або не у зв'язку з професійним захворюванням.

Натомість у доданій до заяви ухвалі від 30 січня 2014 року, наданій на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України, вирішуючи спір у подібних правовідносинах, дійшов висновку, що, враховуючи те, що доказів на підтвердження непрацездатності осіб, яким виплачена пенсія у зв'язку з втратою годувальника, та доказів про наявність підстав для відшкодування відділенням Фонду витрат на виплату і доставку зазначених пенсій управління ПФУ не надало та матеріали справи не містять, підстав для стягнення з відділення Фонду зазначених витрат немає.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував одні і ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах, при цьому у справі, що розглядається, - неправильно.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне страхування (16/98-ВР) від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 4 Основ, залежно від страхового випадку, є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ (16/98-ВР) .

1 січня 2004 року набрав чинності Закон України від 9 липня 2003 року № 1058-IV (1058-15) "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ), який частково дублює норми раніше прийнятого, але ще чинного Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (1788-12) "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII (1788-12) ).

Пунктом 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону (1058-15) . Положення Закону № 1788-XII (1788-12) застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Оскільки за змістом вищевказаної норми дія Закону № 1788-XII (1788-12) не поширюється на визначення права на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, ці відносини регулюються Законом № 1058-IV (1058-15) .

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1058-IV пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, призначаються відповідно до Закону № 1105-XIV (1105-14) .

Згідно зі статтею 33 зазначеного Закону у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом "д" пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті. Такими непрацездатними особами є, серед іншого, жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють.

Пунктом 5 частини першої статті 24 Закону № 1105-ХІV Фонд зобов'язано співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.

Перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом, передбачений статтею 21 Закону № 1105-ХІV.

Відповідно до цієї статті Фонд зобов'язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, в тому числі пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у разі настання страхового випадку.

Статтею 28 Закону № 1105-ХІV встановлено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Зазначені грошові суми, в тому числі, складаються із страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

Проаналізувавши вищезазначені норми права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах дійшла висновку, що страхові виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 1105-ХІV (1105-14) Фонд виплачує у разі настання страхового випадку виключно особам, які мають право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом "д" пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону), перелік яких міститься у статті 33 зазначеного Закону. У разі якщо особи, яким призначені пенсії у зв'язку з втратою годувальника, не підпадають під визначений статтею 33 Закону № 1105-ХІV перелік осіб, які мають право на одержання страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника, витрати, понесені управлінням ПФУ у зв'язку з виплатою та доставкою таких пенсій, не підлягають відшкодуванню Фондом.

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку, що деякі особи, яким управління ПФУ виплатило пенсії у зв'язку з втратою годувальника, не мали права на їх отримання, Фонд правомірно не прийняв до відшкодування витрати на виплату та доставку вищезазначених пенсій таким особам.

З огляду на викладене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні ним норм матеріального права.

Крім того, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та задовольняючи позовні вимоги управління ПФУ, не звернув уваги на те, що при розгляді справи у суді першої інстанції представник позивача уточнив позовні вимоги та, посилаючись на допущені арифметичні помилки при складанні позову, остаточно просив стягнути з Фонду суми вищезазначених пенсій у розмірі 74 008 грн 16 коп., у тому числі витрат з їх виплати і доставки у розмірі 406 грн 76 коп.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Заяву відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ровеньки Луганської області задовольнити.