Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Вєкуа Н.Г. при секретарі судового засідання Іванині М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська сировина» ЛТД

до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва ДПС

про скасування податкових повідомлень-рішень

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська сировина» ЛТД з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень від 05.10.2012р. № 0009992208 та № 0010002208.

Ухвалою суду від 31 січня 2013 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог підприємство посилається на те, що відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем п. п. 7.2.3. п 7.2., п. п. 7.2.6. п 7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість та п. 5.1 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.97 (283/97-ВР) )", із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток. На думку позивача висновки, викладені в акті не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, а тому податкові повідомлення - рішення винесені за наслідками даного акту є незаконними, прийнятими з перевищенням повноважень та підлягають скасуванню.

Відповідач позов не визнав та зазначив, що при проведенні перевірки Товариства з питань взаємовідносин з ТОВ «Укртехномас-Сервіс» було встановлено заниження податку на прибуток та податку на додану вартість.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва ДПС було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська сировина» ЛТД з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Укртехномас-Сервіс» за період з 01.01.2008р. по 30.06.2011р., за результатами якої складено Акт від 20.09.2012р. № 744/22-08/19122065.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. п. 7.2.3. п 7.2., п. п. 7.2.6. п 7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 321 000,00 грн. та п. 5.1 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.97 (283/97-ВР) )", із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства на суму 401 250,00 грн.

На підставі зазначеного Акту відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення від 05.10.2012р. № 0009992208 та № 0010002208, якими позивачу визначені податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість за основним платежем та засновано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 25% від суми основного платежу.

Обґрунтовуючи правомірність прийняття вказаних вище податкових повідомлень - рішень відповідач посилається встановлені під час перевірки факти відсутності реального продажу товарів від ТОВ «Укртехномас-Сервіс» до позивача згідно укладеного між цими підприємствами договору.

Так, в перевіряємому періоді між ТОВ «Українська сировина» ЛТД та ТОВ «Укртехномас-Сервіс» укладено договір № б/н на поставку матеріалів від 10.09.2010 року, предметом якого є зобов'язання постачальника (ТОВ «Укртехномас-Сервіс») в порядку та на умовах, визначених договором, поставити, а покупцем (позивач) в порядку та на умовах, визначених Договором, прийняти та оплатити матеріали для виробництва коньяку в асортименті, погодженому сторонами в специфікації № 1 до договору, що є його невід'ємною частиною. У специфікації № 1 від 10.09.2010 р. до договору № б/н від 10.09.2010 на поставку матеріалів передбачено поставку фільтркартон K700-IR 40*40 вартістю 428,00 грн. за шт. та фільтркартон K200-IR 60*60 вартістю 642,00 грн. за шт.

Так, відповідач вважає, що в реальності зазначений договір не виконувався, господарські операції за цим договором не відбувалися, а єдиним благом для позивача від господарських взаємовідносин між згаданими підприємствами є одержання ним податкової вигоди.

Відповідач стверджує про відсутність адміністративно-господарських можливостей у контрагента позивача на виконання господарських зобов'язань по укладених договорах та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що, в свою чергу, на думку відповідача, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків.

Підставою для такого висновку стала постанова Печерського районного суду м. Києва по справі № 1-167/12 від 19.03.2012 року, згідно якої директор ТОВ «Укртехномас-Сервіс» притягнений до кримінальної відповідальності на підставі ч. 3 ст. 187 КК України (фіктивне підприємництво).

Проте, суд не може погодитися з такими висновками податкового органу з огляду на наступне.

Відповідно п. 2.1. ст. 2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" Платниками податку є: з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 5.1 ст. 5 Закону валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В свою чергу, під терміном "господарська діяльність" слід розуміти будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи (пункт 1.32 ст. 1 Закону).

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Так, в матеріалах справи наявні видаткові накладні, податкові накладні, товаро-транспортні накладні, які оформлені належним чином, містять усі реквізити, підписи уповноважених осіб, відтиски мокрих печаток підприємств, а також наявні виписки з банку, які посвідчують факт розрахунку за договором.

Судом встановлено, а відповідачем не заперечується, що перелічені вище документи оформлені відповідно до вимог законодавства.

Таким чином, у позивача наявна необхідна документація, яка дає підстави для включення витрат до складу валових за відповідний період, що виникли у зв'язку з оплатою робіт контрагента на виконання зобов'язань по залюченому договорі.

Згідно п.1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) до податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів (п.п. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону) та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) визначає два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту:

- у разі, коли вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів;

- у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними чи митними деклараціями.

Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість зазначений Закон не містить.

Згідно з п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, право позивача на податковий кредит відповідно до зазначеної норми Закону виникло по факту отримання податкових накладних.

Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України №168, податкова накладна, має містити : а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п. 7.3.1 п.7.3 та п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Згідно з п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України № 168, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.9 цього Закону.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР визначено, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Судом встановлено, податкові накладні за договірними відносинами позивача з контрагентом, оформлені у відповідності до вищевказаних норм Закону України №168 (168/97-ВР) , правильність оформлення яких відповідачем ані під час перевірки, ані під час розгляду справи не заперечувалась.

Окрім цього, відповідно до п.9.6 ст. 9 Закону України №168 свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання.

Пунктом 25 Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 79 від 01.03.2000 (z0208-00) (далі -Положення № 79) передбачено, що Свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності платником податку на додану вартість діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, передбачених законодавством. Одночасно з анулюванням Свідоцтва органи державної податкової служби здійснюють виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент видачі на адресу позивача податкових накладних ТОВ «Укртехномас-Сервіс» було зареєстроване органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, про що мало відповідне свідоцтво, з Реєстру виключене не було, а отже мало право складати податкові накладні.

Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Саме такими відомостями керувався позивач, укладаючи господарські договори.

Суд не бере до уваги доводи відповідача про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Укртехномас-Сервіс», оскільки такі доводи базуються встановлених Печерським районним судом фактах по справі № 1-167/12, які свідчать про вчинення директором контрагента позивача порушення в травні - червні 2010 року, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України. Суд звертає увагу на те, що зазначеною постановою встановлено лише факт реєстрації ТОВ «Укртехномас-Сервіс» ОСОБА_1 за грошову винагороду, проте не досліджено його підписів на первинних документах подальшої діяльності підприємства, не зазначено про діяльність підприємства відносно позивача чи будь-якого іншого суб'єкта господарювання. Крім того, господарські відносини між позивачем та контрагентом виникли у вересні 2009 року, тобто в період, про який в згаданій постанові Печерського районного суду нічого не зазначено.

Виходячи з наведеного, позивачем дотримано усіх, передбачених Законами України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , передумов для формування податкового кредиту та валових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи безтоварними, як і не доведено відсутність правових підстав для включення витрат платника податку до складу валових витрат.

За наведених обставин та системного аналізу правових норм законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, в зв'язку з чим оспорювані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 05.10.2012р. № 0009992208 та № 0010002208.

Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в розмірі 2 294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні) із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська сировина» ЛТД.

постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185- 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

постанова складена у повному обсязі 20 лютого 2013р.