2а-2089/12/0170/16 Про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця та анулювання реєстрації фізичної особи-підприємця як платника ПДВ - 07.02.2013 Прийняття

Обставини справи: Феодосійська міжрайонна державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - відповідач), в якому просить припинити підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та анулювати реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 як платника ПДВ у зв'язку зі зміною місця проживання фізичної особи.

Позовні вимоги мотивовані відсутністю відповідача за місцем реєстрації. При цьому позивач зазначає, що звертався до реєстратора з заявою про внесення запису про відсутність фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 за зазначеним при реєстрації місцем проживання до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, але отримав відмову. Враховуючі відсутність законодавчого регулювання, яке обумовлює неможливість внесення до ЄДР даних про відсутність фізичних осіб за місцем проживання, позивач, не посилаючись на будь-яку норму права, вважає, що лише суд може усунути прогалини в законодавстві шляхом, зазначеним у позові. Також позивач, без посилання на жодну норму права, вважає, що прийнявши рішення про припинення фізичної-особи підприємця, суд уповноважений також скасувати його реєстрацію у якості платника ПДВ.

Ухвалами суду від 19.03.2012р. відкрито провадження по справі, закинчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 17.04.2012р. за клопотанням позивача провадження по справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням по адміністративної справі № 2а-2090/12/0170/7 за позовом Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби до Державного реєстратора Кіровської районної державної адміністрації АР Крим з залученням третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_3 про визнання протиправними дій державного реєстратора щодо відмови у внесенні запису про відсутність фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 за зазначеним місцем проживання, а також зобов'язання державного реєстратора внести в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запис про відсутність фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 за зазначеним місцем проживання.

Ухвалою суду від 11.01.2013р. провадження по справі поновлено.

Ухвалою суду від 07.02.2012р. проведено заміну позивача правонаступником - Феодосійською об'єднаною державною податковою інспекцією Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

У судовому засіданні, яке відбулося 07.02.2013р., позивач позовні вимоги підтримав з підстав, визначених у позовної заяві.

Відповідач у судовому засіданні заперечував щодо позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні, звертаючи увагу на відсутність правових підстав для припинення підприємницької діяльності ОСОБА_3 та з урахуванням Постанови Окружного адміністративного суду АР Крим по справі №2а-2090/12/0170/7, яка набрала законної сили.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та ретельно дослідивши надані докази, суд

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст. 3 КАС України).

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п.41.1 ст. 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, органи державної податкової служби у відносинах з суб'єктами господарювання, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являються суб'єктами владних повноважень.

Таким чином, судом встановлено, що Феодосійська об'єднана державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим Державної податкової служби є суб'єктом владних повноважень, зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

При розгляді справи судом встановлено, що Феодосійська об'єднана державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим Державної податкової служби повідомила Державного реєстратора Кіровської районної державної адміністрації в АР Крим про відсутність фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 за місцезнаходженням.

За результатом розгляду вказаного повідомлення відповідач листом від 08.02.2012р. вих. №415/09-12/40 повідомив позивача про те, що в силу Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (755-15) у відомості про фізичну особу -підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не передбачено внесення інформації про відсутність її за місцезнаходженням. Внесення інформації про відсутність за місцезнаходженням передбачено тільки для юридичних осіб. Тому внесення відповідного повідомлення про фізичну особу - підприємця до Реєстру неможливо.

Вважаючи відмову реєстратора протиправною, позивач звернувся з позовом до суду про визнання протиправними дій державного реєстратора щодо відмови у внесенні запису про відсутність фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 за місцем проживання, а також про зобов'язання державного реєстратора внести в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запис про відсутність фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 за зазначеним місцем проживання (адміністративна справа №2а-2090/12/0170/7), та одночасно з цім позовом, вважаючи, що відсутність правового врегулювання щодо внесення запису про відсутність ФОП за місцем проживання не перешкоджає припиненню його підприємницької діяльності у судовому порядку.

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 Кодексу, якою передбачено, що така реєстрація здійснюється у порядку, визначеному законом. Згідно з п. 2 частини 2 статті 55 ГК України громадяни України, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці, визнаються суб'єктами господарювання.

Порядок та підстави реєстрації суб'єктів господарювання, припинення реєстрації визначаються Законом України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (755-15) (далі - Закон)

Дія Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців (ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону державна реєстрація фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до частини 2 статті 51 ГК України підприємницька діяльність припиняється на підставі рішення суду у випадках, передбачених Кодексом та іншими законами.

Частиною 3 ст. 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 46 Закону державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі:

прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;

смерті фізичної особи - підприємця;

постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою;

постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;

постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Підставами для постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є:

визнання фізичної особи - підприємця банкрутом;

провадження нею підприємницької діяльності, що заборонена законом;

неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність фізичної особи - підприємця за зазначеним місцем проживання.

Суд зазначає, що вказаний перелік підстав для постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно п.п. 20.1.12 ПК України (2755-17) органи державної податкової служби мають право у випадках, встановлених законом, звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

Ст. 111 ПК України встановлено, що за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи державної податкової служби, встановлені наступні види юридичної відповідальності: фінансова, адміністративна та кримінальна.

Проаналізувавши дані поняття, суд дійшов висновку, що припинення фізичної особи є одним з різновидів адміністративної відповідальності фізичної особи - підприємця відповідно до діючого законодавства України.

Таким чином, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду з позовами про припинення фізичної особи - підприємця лише у випадках, безпосередньо передбачених діючим законодавством.

В той же час, при розгляді справи судом встановлено відсутність підстав для припинення реєстрації позивача, що підтверджується наступним.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АБ № 902037 станом на 29.01.2013р. дані про відсутність фізичної особи - підприємця за зазначеним місцем проживання у вигляді відповідного запису у ЄДР відсутні, що також не заперечувалося представником позивача у судовому засіданні. Будь-яких інших підстав для припинення підприємницької діяльності позивача окрім відсутності за місцем проживання, ані в позові, ані в судовому засіданні представником позивача не вказано.

Крім того, Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим, від 18.04.2012р. по адміністративної справі № 2а-2090/12/0170/7, яка залишена у силі ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2012р., тобто, набрала законної сили, у позові Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби до Державного реєстратора Кіровської районної державної адміністрації АР Крим з залученням третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправними дій державного реєстратора щодо відмови у внесенні запису про відсутність фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 за зазначеним місцем проживання, а також зобов'язання державного реєстратора внести в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запис про відсутність фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 за зазначеним місцем проживання - відмовлено.

При цьому, під час розгляду адміністративної справі № 2а-2090/12/0170/7 судом встановлено, що: «позивачем до звернення до відповідача була проведена перевірка ФОП ОСОБА_3, про що був складений акт від 26.01.2012р. №245/17-1/НОМЕР_1 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 щодо підтвердження правових взаємовідносин з ТОВ "Компанія Квік Дан" за період з 01.04.2011р. по 30.09.2011р.".

Актом встановлено місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності: АДРЕСА_1 Фактичне місце здійснення підприємницької діяльності у періоді, що перевірявся: м. Одеса. Згідно даних Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію та витягу з ЄДРПОУ, місце проживання фізичної особи - підприємця є: АДРЕСА_1. Відповідно інформації адресної довідки наданої на запит позивача, адреса реєстрації третій особи є: АДРЕСА_1

Таким чином дані, встановлені позивачем в акті перевірки щодо місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності, є ідентичними даним, що містяться в Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та відповідають адресі реєстрації третій особи за місцем проживання.

Вказані факти свідчать про відсутність знаходження третій особи не за місцем проживання, вказаним в Єдиному державному реєстрі, що в свою чергу виключає підстави для вчинення відповідачем дій направлених на встановлення місцезнаходження третій особи.

Слід відзначити, що в довідці про встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податків від 26.01.2012р. №6/26-31 Підрозділу податкової міліції, на яку позивач посилається в обґрунтування невстановлення місцезнаходження третій особи, відсутні дані про запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання) відповідно до п. 12.4. Порядку обліку платників податків і зборів. Також в графі реєстрація місцезнаходження (місце проживання) платника податків вказана невірна адреса, а саме: АДРЕСА_2, що не відповідає адресі за якою фактично проведена державна реєстрація третій особи.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, матеріали справи не містять, а позивачем не надані належні докази, які б вказували на незнаходження третій особи за місцем проживання».

Також судом встановлено, що «позивачем порушений встановлений Порядком обліку платників податків і зборів, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011р. №1588 (za562-11) , порядок встановлення місцезнаходження третій особи, з урахуванням чого у Підрозділу податкової міліції не було підстав для проведення перевірки та складання довідки про встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податків від 26.01.2012р. №6/26-31. Крім того, з урахуванням невірного зазначення адреси реєстрації третій особи в цій довідці, вона не може бути належним доказом не встановлення місцезнаходження платника податків.

Невиконання позивачем встановленого діючим законодавством порядку щодо встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податків свідчить про відсутність у нього підстав для направлення до державного реєстратора повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням і як наслідок у відповідача відсутні підстави для внесення до Єдиного державного реєстру запису про відсутність третій особи за місцем проживання».

Крім того суд зазначив, що «частиною 1 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" встановлено, що відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. Також норма ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" встановлює які відомості щодо юридичної особи, органів державної влади і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, та щодо фізичної особи - підприємця містяться в Єдиному державному реєстрі. З системного аналізу положень ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" вбачається, що внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про відсутність фізичної особи - підприємця за місцем проживання Законом не встановлено».

З урахуванням викладеного суд при розгляді справи № 2а-2090/12/0170/7 дійшов до висновку, що "норми Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (755-15) не містять норм, які б дозволяли застосовувати до фізичних осіб -підприємців положення ч. 5 ст. 17 даного Закону, які містять приписи щодо юридичних осіб, та державний реєстратор, який в силу ст. 19 Конституції України, повинен діяти в порядку та у спосіб, що встановлені законом, не має встановлених діючим законодавством підстав для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про відсутність фізичної особи - підприємця за місцем проживання».

Крім того, суд зазначив, що «ч. 2 ст. 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" визначені конкретні підстави для постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи -підприємця, якою, у тому числі є наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність фізичної особи - підприємця за зазначеним місцем проживання, але поряд з цим діючим законодавством не встановлено як та у якому порядку до Єдиного державного реєстру може бути внесений такий запис. Слід вказати, що, виходячи з положень ст. 19 Конституції України, відповідач позбавлений можливості застосовувати норми Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (755-15) , що стосуються юридичної особи за аналогією до фізичних осіб -підприємців».

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарської справи, що набрало законної сили, не доказується при огляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведеними нормами КАС України (2747-15) встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

При цьому, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першою статті 72 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарської справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Отже, за змістом частини першої статті 72 КАС України учасниками адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Тому суд вважає доведеним як відсутність у Єдиному державному реєстрі запису про відсутність відповідача - ФОП ОСОБА_3 за місцем проживання, так ї відсутність підстав для внесення такого запису.

Що стосується позовних вимог про анулювання реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 як платника ПДВ у зв'язку зі зміною місця проживання фізичної особи, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось, відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 1 ст. 3 КАС України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень

Відповідно до ч.1. ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Частиною 2 ст. 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Позивачем в обґрунтування підстав для звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про анулювання реєстрації відповідача як платника ПДВ зазначений п. 184.1 ст. 184 Податкового Кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ).

Але суд зазначає, що зазначена норма, або жодна з інших норм діючого податкового законодавства не містить посилання на наявність у податкового органу визначених Конституцією та законами України повноважень на звернення з позовом такого змісту до суду.

Так, відповідно до п. 184.2. ст. 184 ПК України анулювання реєстрації на підставі, визначеній у підпункті "а" пункту 184.1 цієї статті, здійснюється за заявою платника податку, а на підставах, визначених у підпунктах "б" - "и" пункту 184.1 цієї статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного органу державної податкової служби. Свідоцтво про реєстрацію платника податку вважається анульованим з дати анулювання реєстрації платника податку.

Тобто, анулювання реєстрації фізичної особи підприємця ОСОБА_3 як платника ПДВ з передбачених законом підстав є компетенцією саме позивача, при цьому підставі подання зазначеної вимоги до суду позивачем не обґрунтовані ані у позові, ані при усуненні недоліків позовної заяви, ані у судовому засіданні.

Суд звертає увагу позивача, що компетенція суб'єкта владних повноважень - це коло його повноважень, тобто, прав та обов'язків, яки визначені у нормативно-правових актах, що регламентують статус цього органу, та не допускають розширеного тлумачення.

При цьому ані стаття 20 ПК України, у якої визначені права органів податкової служби, ані будь-яки інші законодавчі норми, не наділяють податкові органі правом на звернення до суду з позовами про анулювання реєстрації суб'єкта господарювання як платника ПДВ.

Враховуючі відсутність компетенції у позивача на заявлення позовних вимог вищевказаного змісту, відсутність правових підстав для розгляду питання про анулювання реєстрації суб'єкта господарювання як платника ПДВ, суд вважає позовні вимоги позивача в цій частині необґрунтованими.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Судом встановлено, що відповідачем не доведено обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що до регулювання спірних правовідносин не може застосовуватися аналогія закону або аналогія права, можливість застосування яких передбачені ч.7 ст. 9 КАС України, оскільки це суперечить вимогам ст. 19 Конституції України та може призвести до необґрунтованого та не заснованого на законі обмеження прав суб'єктів господарювання шляхом безпідставного розширення регулятивних норм поведінки та кола повноважень суб'єкта владних повноважень, порушенню стабільності суспільних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні 07.02.2013р. оголошені вступна і резолютивна частина постанови, постанова складена в повному обсязі 08.02.2013р.

Керуючись ст.ст. 158, 163- 167 КАС України, суд

У задоволенні позову відмовити.

постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.