Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінжсервіс" до державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби про визнання недійсними рішень відповідача.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 07 грудня 2012 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінжсервіс" (також далі за текстом - позивач) до державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва (також далі за текстом - відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень відповідача від 25 серпня 2011 року № 00001040710 та № 00001050710 (також далі за текстом - оскаржувані рішення).

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначив, що оскаржуваними рішеннями відповідач протиправно зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (також далі за текстом - ПДВ) та збільшив суму грошового зобов’язання з ПДВ (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 262749,00 грн.

Ухвалою суду від 10 грудня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У судових засіданнях представник позивача позов підтримав та просив задовольнити його повністю.

Представник відповідача у судові засідання не прибув, хоча про дати, час та місце судового розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, заяви про розгляд справи за відсутності його представника до суду не надійшло.

Відповідно до ст. 55 КАС України, у судовому засіданні 22 січня 2013 року судом здійснено заміну відповідача - державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва його правонаступником - державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у тому ж судовому засіданні 22 січня 2013 року, на підставі ч.ч. 4, 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі за текстом - КАС України (2747-15) ), судом прийнято рішення про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження, про що відповідача повідомлено письмово.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд -

Відповідачем у період із 18 липня по 05 серпня 2011 року проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 08 серпня 2011 року № 4579/07-10/33054744 про результати камеральної перевірки позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ на поточний рахунок платника у банку за червень 2011 року (також далі за текстом - акт перевірки).

На підставі акту перевірки, 25 серпня 2011 року відповідачем складено оскаржувані рішення: № 00001040710, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань минулих періодів) з ПДВ (з урахуванням штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у загальному розмірі 109142,00 грн.; № 00001050710, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ по вітчизняних товарах (роботах, послугах) (з урахуванням штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у загальному розмірі 153607,00 грн.

Суд не погоджується з доводами позивача та його представників щодо наявності підстав для визнання недійсними оскаржуваних рішень, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи документів та наступних положень і обставин.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.1 п. 75.1 ст. 75, ст. 76, п. 86.2 ст. 86 Податкового кодексу України (також далі за текстом - ПК України (2755-17) ) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), органи державної податкової служби мають право: проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Камеральна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов’язкова.

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог ст. 86 цього Кодексу.

За результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації в органі державної податкової служби вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному ст. 42 цього Кодексу.

З аналізу викладених положень суд прийшов до висновку, що відповідач, провівши перевірку позивача та склавши за її результатами відповідний акт, діяв згідно з положеннями ПК України (2755-17) .

Стосовно тверджень позивача та його представників щодо помилковості висновків акту перевірки суд зазначає, що відповідно до п. 86.7 ст. 86 ПК України, у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до органу державної податкової служби за основним місцем обліку такого платника податків протягом п’яти робочих днів з дня отримання акта (довідки).

Тобто, положеннями ПК України (2755-17) передбачено можливість адміністративного (досудового) оскарження результатів перевірок, викладених в актах (довідках) перевірок. Однак, як з’ясовано у ході судового розгляду справи, акт перевірки в адміністративному (досудовому) порядку позивачем не оскаржено.

Стосовно податкових накладних суд зазначає наступне.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновок відповідача про протиправне формування позивачем податкового кредиту за листопад 2010 року, березень та червень 2011 року ґрунтується на переконанні у тому, що податкові накладні від 30 листопада 2010 року № 779, від 01 березня 2011 року № 166, від 03 березня 2011 року № 148 та від 15 червня 2011 року № 29 (також далі за текстом - податкові накладні), на підставі яких такий кредит сформовано, не відповідають положенням Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (також далі за текстом - Закон) та ПК України (2755-17) , а саме у податкових накладних невірно вказано місцезнаходження покупця, тобто позивача.

Згідно з п. "д" підпункту 7.2.1 п. 7.2, підпунктом 7.4.5 п. 7.4, підпунктом 7.7.1, п. "а" підпункту 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Відповідно до п. "ґ" п. 201.1 ст. 201 ПК України, у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов’язкові реквізити: місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

У матеріалах справи містяться копії витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 11 липня 2011 року № 10479463 та від 28 січня 2013 року № 15706133, з яких вбачається, що місцезнаходження позивача змінювалось, однак, коли саме такі зміни мали місце та скільки разів суд, з’ясувати не представилось за можливе. При цьому, позивачем не надано суду документів, які б підтвердили, що на час видачі податкових накладних місцезнаходженням позивача значилось саме "02093, м. Київ, вул. Росошанська, 3-А".

Проаналізувавши викладені положення та обставини, дослідивши наявні у матеріалах справи документи, суд прийшов до висновку про правильність висновків відповідача щодо відсутності у позивача належним чином оформлених податкових накладних.

Щодо вантажно-митної декларації від 03 березня 2011 року № 100140004/2011/771209 (також далі за текстом - ВМД) суд зазначає наступне.

Згідно з п. 187.1 ст. 187, підпунктом 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За нульовою ставкою оподатковуються операції з експорту товарів (супутніх послуг), якщо їх експорт підтверджений митною декларацією, оформленою відповідно до вимог митного законодавства

Згідно з п.п. 4-6, 10 Порядку підтвердження відомостей про фактичне вивезення товарів за межі митної території України, затвердженого наказом Державної митної служби України й Державної податкової адміністрації України від 21 березня 2002 № 163/121 (z0295-02) (також далі за текстом - Порядок), під час митного оформлення товарів, що експортуються з митної території України, митним органом оформлюється ВМД на бланках уніфікованого адміністративного документа форми МД-2 (МД-3), аркуші якої розподіляються відповідно до п. 16 Положення.

Після фактичного вивезення товарів, задекларованих у ВМД у режимі експорту, за межі митної території України митний орган, що здійснював митне оформлення експорту, одержує від митного органу, у зоні діяльності якого здійснювалося вивезення товарів, повідомлення про фактичне вивезення товарів за межі митної території України в порядку, передбаченому наказом Держмитслужби України від 08 грудня 1998 року № 771 "Про затвердження Положення про порядок здійснення контролю за доставкою вантажів у митниці призначення", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21 січня 1999 року за № 42/3335 (z0042-99) .

Для підтвердження факту вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності, який здійснив операцію з вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України, звертається до митного органу, що здійснив митне оформлення експорту цих товарів, із заявою про надання підтвердження про фактичне вивезення (пересилання) експортованих ним товарів за межі митної території України.

До заяви додається оригінал п’ятого основного аркуша ("примірник для декларанта") ВМД форми МД-2 (МД-3), (аркуша ВМД з позначенням "3/8"), оформленої цим митним органом під час митного оформлення експорту товарів.

Підставою для підтвердження факту вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України платникові податку, що здійснив операцію з вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України (експорт), є разом з іншими передбаченими чинним законодавством документами оригінал п’ятого основного аркуша ("примірник для декларанта") ВМД форми МД-2 (МД-3), (аркуша ВМД з позначенням "3/8") з відповідним записом митного органу, засвідчений гербовою печаткою митного органу.

Проаналізувавши викладені положення та дослідивши наявну у матеріалах справи копію п’ятого основного аркуша ВМД (аркуша ВМД з позначенням "3/8"), суд прийшов до висновку, що вказаний аркуш дійсно не містить запису митниці про факт вивезення задекларованих вантажів та дату перетину митного кордону України. До того ж, на вказаній копії ВМД не міститься відтиску гербової печатки митного органу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

За переконанням суду, представник позивача у ході судового розгляду справи не надав належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінжсервіс" до державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби про визнання недійсними рішень відповідача є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв’язку з ухваленням судового рішення на користь суб’єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7- 11, 69- 71, 86, 94, 128, 158- 163, 167 КАС України, суд -

1. Відмовити повністю у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінжсервіс" до державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби від 25 серпня 2011 року № 00001040710 та № 00001050710.

2. Копії постанови направити (вручити) сторонам у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Відповідно до ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Згідно зі ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.