К-32147/06 про стягнення штрафних санкцій у розмірі за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ДП "Первомайськвугілля" про стягнення 3249,35 грн., за касаційною скаргою Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Господарського суду Луганської області від 03 липня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2006 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

В квітні 2006 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до ДП "Первомайськвугілля" в особі структурного підрозділу "Вантажно-транспортне управління" про стягнення на користь Державного бюджету України несплачених штрафних санкцій у розмірі 3249,35 грн. за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2003 році.

Постановою Господарського суду Луганської області від 03 липня 2006 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2006 року апеляційна скарга Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишена без задоволення, а постанова Господарського суду Луганської області від 03 липня 2006 року - без змін.

В касаційній скарзі на постанову Господарського суду Луганської області від 03 липня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2006 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів ставить питання про скасування судових рішень в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

В обгрунтування доводів касаційної скарги позивач посилається на те, що він не є учасником господарських відносин тому, що хоч і є органом державної влади, але не наділений господарською компетенцією по відношенню до господарюючих суб'єктів стосовно контролю за перерахуванням штрафних санкцій, тому і відсутні правові підстави для застосування ст.. 250 Господарського кодексу України (436-15) . Крім того, платежі до Фонду соціального захисту інвалідів стали називатися адміністративно-господарськими санкціями з 01.01.2006 р., відповідне виникнення правових наслідків від зміни статусу цих платежів почалося також з 01.01.2006 р., отже строки, які визначені в Господарському кодексі України (436-15) , до них не застосовуються.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314 (314-95-п) визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднані), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).

Пунктом 14 Положення встановлено, що підприємства: у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 01 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Частиною 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) і пунктом 10 Положення передбачено працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Отже, законодавство України обов'язок з безпосереднього працевлаштування інвалідів покладає на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів, але цьому мають передувати певні дії підприємств (об'єднань), установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів.

Матеріали даної справи свідчать про невиконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Підприємством-відповідачем не вжито передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів, а саме: відповідачем документально не підтверджено, що у 2003 році підприємством розроблялися заходи по створенню робочих місць для інвалідів, що вони включалися до колективного договору, також не підтверджене інформування місцевого органу соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

За таких обставин, позивачем було доведено виникнення зобов'язання відповідача по сплаті заявлених у позові штрафних санкцій у сумі 3249,35 грн., оскільки на підприємстві відповідача середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу складала 77 чоловік, норматив працевлаштування інвалідів складав 3 чоловіка, фактично були працевлаштовані 2 чоловіка.

Однак, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.

Вказані штрафні санкції є адміністративно - господарськими, а відповідно до статті 250 Господарського кодексу України (436-15) , адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом 6-ти місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше, чим через один рік з дня порушення.

З викладених приписів чинного законодавства та встановлених обставин справи випливає наступне: оскільки звітним періодом сплати штрафних санкцій у цій справі є 2003 рік, то штрафні санкції повинні були сплачені відповідачем не пізніше 15 квітня 2004 року. А отже, припис статті 250 Господарського Кодексу України (436-15) має бути застосовано до спірних правовідносин сторін. Відповідно до змісту цієї норми адміністративно-господарські санкції, до кола яких відносяться і штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні" (875-12) , можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. На час виникнення спірних правовідносин сторін та на час пред'явлення позову до суду таких випадків законодавство не передбачало.

Позов подано до суду 05.04.06. З матеріалів справи вбачається, що позов про стягнення штрафних санкцій подано відділенням Фонду пізніш як через рік з дня порушення підприємством відповідних встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Відповідач за даним позовом повинен був сплатити штрафні санкції не пізніше 15.04.04, але самостійно не сплатив. Датою виявлення порушення слід вважати -16.04.04. Рік з дня виявлення порушення до дня пред'явлення позову до суду сплинув -16.04.05 (на час, коли вже діяли приписи статті 250 Господарського Кодексу України (436-15) ).

За таких обставин, позивачем у справі недотриманий строк для застосування штрафних санкцій та не надано документального обгрунтування причин порушення цих строків, тому на відповідача не може бути покладена відповідальність у вигляді штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2003 рік.

Згідно з ст.. 224 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись ст.ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Луганської області від 03 липня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2006 року - без змін.