2а-15247/12/2670 Про скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість - 27.11.2012 Прийняття

05 листопада 2012 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсальна девелоперська компанія»(далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 23 квітня 2012 року № 0001052305.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-15247/12/2670, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 19 листопада 2012 року, яке відкладалось на 27 листопада 2012 року, у зв'язку з необхідністю отримання додаткових доказів по справі.

У судовому засіданні 27 листопада 2012 року представник позивача підтримав адміністративний позов та просив суд задовольнити його в повному обсязі. Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковим повідомленням-рішенням й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем не наведено жодних доказів на підтвердження нікчемності правочинів, укладених між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансові традиції», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фароза Інтер-Інвест Ком» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КО-ЛЕ-СО».

Крім цього, на підтвердження необґрунтованості висновків податкового органу, представниками позивача зазначено, що відповідачем не доведено, що укладання та виконання договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття прав та обов'язків; на момент здійснення спірних операцій позивач та його контрагенти, зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансові традиції», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фароза Інтер-Інвест Ком» та Товариство з обмеженою відповідальністю «КО-ЛЕ-СО», були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість; сума податку на додану вартість, включена позивачем до складу податкового кредиту, підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, а неуплата контрагентом-продавцем податку на додану вартість до бюджету не впливає на формування податкового кредиту покупцем, якщо він має всі документальні підтвердження розміру зазначеного податкового кредиту.

Представник відповідача у судовому засіданні 27 листопада 2012 року адміністративний позов не визнав, з посиланням на безпідставність позовних вимог просив суду відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Доводи відповідача, викладені в письмових запереченнях, співпадають з висновками акта Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби від 05 квітня 2012 року № 400/22-522-31630041 про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Універсальна девелоперська компанія»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2011 року.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення сторін, вивчивши додані до справи матеріали, з урахуванням всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

На підставі направлень від 23 березня 2012 року №190,191,192 виданих Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби, згідно із підпунктом 78.1.11. пункту 78.1. статті 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби від 22 березня 2012 року № 131 проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна компанія»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 вересня 2009 року по 31 грудня 2011 року відповідно до затвердженого плану перевірки, наведеного у додатку 1 до акту.

За результатами проведеної перевірки складено акт Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби від 05 квітня 2012 року № 400/22-522-31630041 про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Універсальна девелоперська компанія»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2011 року, в якому встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальна девелоперська компанія» підпункту 7.2.3. пункту 7.2., підпункту 7.2.6. пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму на 61629,00 грн. у тому числі за лютий 2009 року на суму 6667,00 грн.; травень 2009 року на суму 9785 00 грн.; червень 2009 року на суму 215,00 грн.; липень 2010 року на суму 19178,00 грн.; вересень 2010 року на суму 13115,00 грн.; листопад 2010 року на суму 6549,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби від 23 квітня 2012 року № 0001052305 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України за порушення підпункту 7.2.3. пункту 7.2., підпункту 7.2.6. пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»Товариству з обмеженою відповідальністю «Універсальна девелоперська компанія»збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 77 036, 00 грн., в тому числі: за основним платежем -61629,00 грн., за штрафними санкціями - 15407, 00 грн.

За результатом розгляду первинної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна девелоперська компанія» від 25 липня 2012 року рішенням Державної податкової служби у місті Києві від 13 липня 2012 року № 5693/7/12-117, залишеним без змін рішенням Державної податкової служби України від 20 вересня 2012 року № 3926/1/71-12/10-2115, скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 23 квітня 2012 року №0001052305 в частині донарахування податку на додану вартість за лютий 2009 року у сумі 6667,00 грн. та в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1666,75 грн. за лютий 2009 року, а в інший частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна девелоперська компанія» частково задоволено.

За таких обставин, відповідач стверджує, що фінансово - господарські операції Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна девелоперська компанія» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансові традиції», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фароза» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КО-ЛЕ-СО» є нікчемними та укладеними з порушенням статтей 203, 207, 228 Цивільного кодексу України з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

При цьому, на думку податкового органу, наведена у акті перевірки інформація свідчить про те, що усі господарські операції Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна девелоперська компанія» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансові традиції», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фароза Інтер-Інвест Ком»та Товариством з обмеженою відповідальністю «КО-ЛЕ-СО» не спричиняють реального настання правових наслідків.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши встановлені обставини справи, Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується із доводами позовної заяви та зазначає наступне.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 (v0742760-11) , з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальна девелоперська компанія» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансові традиції», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фароза Інтер-Інвест Ком» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КО-ЛЕ-СО», обставини використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

З матеріалів справи вбачається, що податковий кредит у розмірі 10 000,00 грн. сформований позивачем у травні 2009 року на підставі Договору № 1/02 від 02 березня 2009 року, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальна девелоперська компанія» (Замовник за умовами Договору) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КО-ЛЕ-СО» (Виконавець за умовами Договору).

За умовами зазначеного Договору, предметом якого є розробка бренда, що включає в себе розробку логотипа, фірмового стилю, слогана, перелік виконаних робіт та послуг, вартість, строки та порядок виконання зазначаються в Додатках до Договору, які є невід'ємними частинами цього Договору.

Матеріали справи містять Додаток № 1 від 16 березня 2009 року до договору № 1/02 від 02 березня 2009 року відповідно до якого вартість виконаних робіт складає 60 000,00 грн. (в тому числі ПДВ - 10 000,00 грн.), зазначена сума оплачується після підписання акту виконаних робіт та складання рахунку - фактури.

На підтвердження прийняття послуг за Договором № 1/02 від 02 березня 2009 року надано суду копію акту прийому - передач від 03 квітня 2009 року та копію податкової накладеної від 05 березня 2009 року, підписані уповноваженими особами та закріплені печатками товариств.

Крім цього, судом встановлено, що 01 червня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальна девелоперська компанія» (Замовник за умовами Договору) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фароза Інтер-Інвест Ком» (Виконавець за умовами Договору) укладено договір № 1/6-10 ск про наступне: Виконавець зобов'язується виконати роботи по наданню інформаційно-консультаційних послуг, стосовно внесення в статутний капітал Замовника внеску від нерезидента обладнанням, яке ввозитиметься з закордону (пункт 1.1. Договору).

Відповідно до пункту 2.1. вартість Договору становить 79 166, 67 грн., крім того ПДВ: 15 833,33 грн.

Приймання-здача робіт проводиться за актами виконаних робіт (пункт 3.1. Договору).

За умовами пункту 4 Договору № 1/6-10 ск 01 червня 2010 року Виконавець проводить роботи по наданню інформаційно - консультаційних послуг, стосовно внесення в статутний капітал Замовника внеску від нерезидента обладнанням, яке ввозитиметься з закордону України: проводить збір необхідних документів для оформлення внеску до статутного капіталу; надає консультації стосовно можливих податкових зобов'язань, що виникають при здійсненні внесення до статутного капіталу обладнання від нерезидента з закордону України; проводить реєстрацію необхідних змін у відповідних державних органах; проводить необхідні дії для ввозу обладнання на територію України; надає інші необхідні послуги.

Оплата за надані послуги повинна бути повністю (100 %) перерахована до 07 липня 2010 року.

В матеріалах справи на підтвердження отримання позивачем консультації надано копії акту виконаних робіт до Договору № 1/6-10 ск від 01 черня 2010 року та податкової накладної, із підписами уповноважених осіб та закріплених печатками товариств.

Позивач стверджує, що підтвердженням того, що послуги були надані в повному об'ємі є факт розмитнення та внесення до статутного капіталу позивача обладнання для виробництва піногазопанелей.

При цьому, зазначає, що неправомірним є висновок Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва щодо не використання позивачем у фінансово -господарській діяльності отриманого товару, оскільки безпосередньо в Акті перевірки зазначається, що обладнання було продане ТОВ «Новітні будівельні конструкції», а операції з купівлі-продажу товарів є фінансово-господарськими операціями та є використанням в оподатковуваній операції в межах господарської діяльності Підприємства.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Як зазначено у частині 2 статті 215 Цивільного кодексу України, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Суд звертає увагу, що під час розгляду справи відповідачем не надано доказів про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фароза Інтер-Інвест Ком» та Товариство з обмеженою відповідальністю «КО-ЛЕ-СО» ліквідовані або припинено підприємницьку діяльність даних підприємств.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) . Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

При цьому, суд зазначає, що у зв'язку з тим, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим кодексом України (2755-17) (до 01 січня 2011 року), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31 грудня 2010 року.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пункту 10.1 статті 10 Закону № 168/97-ВР особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам пункту 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

На підтвердження оплати отриманих послуг, позивачем надано суду копії виписок з банківських рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна девелоперська компанія» із зазначенням перерахованих коштів на рахунки контрагентів ТОВ «КО-ЛЕ-СО», ТОВ «ФАРОЗА ІНТЕР-ІНВЕСТ КОМ», ЗАТ «Завод будівельних виробів-1», ТОВ «НІБК «Квартал-Буд» та акти виконаних робіт згідно укладених договорів між Позивачем та вищезазначеними контрагентами.

Згідно з підпугктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 цього ж Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, при цьому платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що податковим органом не було використано наданих йому законодавством можливостей для встановлення факту правомірності віднесення позивачем сум до податкового кредиту.

Як встановлено судом з наявних матеріалів справи, та не спростовано представниками стоірн у судових засіданнях, позивачем у перевіряємому періоді належним чином та у встановленому законом порядку подавалась податкова звітність, зокрема декларації з податку на додану вартість та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, при цьому жодних зауважень з приводу відсутності податкових накладних, на підставі яких у перевіряємому періоді позивачем віднесено суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту, чи невідповідності таких накладних встановленим вимогам у податкового органу відсутні.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочинів, укладених між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фароза Інтер-Інвест Ком», Товариством з обмеженою відповідальністю «КО-ЛЕ-СО», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правоімрно сформований податковий кредит по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фароза Інтер-Інвест Ком», Товариством з обмеженою відповідальністю «КО-ЛЕ-СО».

Одночасно, з матеріалів справи вбачається, що позивач орендувало у ТОВ «Фінансові традиції» офісні Приміщення за адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 21-О, для розміщення свого персоналу.

Враховуючи, що протягом 2008 року відбувалися часті вимкнення електроенергії та з метою отримання комфортних робочих умов для ведення господарської діяльності, Підприємство на підставі договору оренди від 02 березня 2009 року орендувало у ТОВ «НІБК «Квартал-Буд» генератор EUROPOWER для альтернативного джерела електроенергії за орендною платою у розмірі 9180,00 грн. (ПДВ складає 1530,00 грн.) на місяць (копія Договору від 02 березня 2009 року міститься в матеріалах справи).

За мовами Акту прийому - передач від 02 березня 2009 року орендодавець передав, а Орендар прийняв у платне строкове користування генератор EUROPOWER для альтернативного джерела електроенергії.

Крім цього, відповідно до Додаткової угоди № 1 від 31 серпня 2009 року сторони дійшли згоди розірвати Договір, Орендодавець передав генератор EUROPOWER.

Матеріали справи містять копії актів виконаних робіт № ОУ-0000001 від 31 березня 2009 року, № ОУ-0000002 від 30 квітня 2009 року, № ОУ-0000003 від 30 червня 2009 року, № ОУ-0000004 від 29 травня 2009 року, № ОУ-0000005 від 31 липня 2009 року, № ОУ-0000006 від 31 серпня 2009 року та копії податкових накладних відповідно № 1 від 31 березня 2009 року, № 2 від 30 квітня 2009 року, № 3 від 30 червня 2009 року, № 4 від 29 травня 2009 року, № 5 від 31 липня 2009 року, № 6 від 31 серпня 2009 року.

За висновками податкового органу, позивачем завищено податковий кредит у червні 2010 року, що не відповідає рівню звичайних цін.

З приводу викладеного, Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується із доводами податкового органу та зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Пунктом 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

За змістом підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентовано підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (334/94-ВР) (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Суд звертає увагу, що податковим органом не надано інформацію стосовно джерел, які були використані при визначенні рівня звичайних цін.

Крім іншого, відповідно до статті 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» (817/98) (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг)

Разом з цим, абзацом 1 підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Виключний перелік випадків можливого застосування непрямих методів наведено у підпункті 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Вказаний перелік не підлягає розширеному тлумаченню, а тому за даних обставин у податкового органу були відсутні підстави для визначення позивачем податкових зобов'язань за непрямими методами.

Слід звернути увагу, що аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21 грудня 2011 року у справі К-12898/08 та постанові Вищого адміністративного суду України від 19 березня 2012 року у справі № К-6778/08.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемними правочинів, укладених між позивачем та вищезазначеними контрагентами, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Суд не бере до уваги посилання позивача про порушення порядку розгляду скарг, оскільки суд розглядаючи справу до суті виходить з аналізу правомірності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, за рахунок яких позивачем сформовано податковий кредит.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правомірно сформований податковий кредит по взаємовідносинам із Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансові традиції», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фароза Інтер-Інвест Ком» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КО-ЛЕ-СО», а висновки акта перевірки про порушення підпункту 7.2.3. пункту 7.2., підпункту 7.2.6. пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій є протиправним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва ДПС не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна девелоперська компанія» підлягає задоволенню.