Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Стадницькій Ю.Є., за участю представників позивача Костинчука П.М., Письмака О.Є., представника відповідача Корнієнка В.П., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Перша вантажна компанія в Україні" до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування рішень відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі за текстом - КАС України (2747-15) ) у судовому засіданні 26 листопада 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 24 жовтня 2012 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Перша вантажна компанія в Україні" (також далі за текстом - позивач, ТОВ "Перша вантажна компанія в Україні") до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби (також далі за текстом - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 16 жовтня 2012 року № 0001154210 (також далі за текстом - оскаржуване рішення).

Ухвалою суду від 29 жовтня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-14624/12/2670, яку призначено до розгляду у судовому засіданні 12 листопада 2012 року.

Крім того, до Окружного адміністративного суду міста Києва 24 жовтня 2012 року надійшла позовна заява ТОВ "Перша вантажна компанія в Україні" до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби (також далі за текстом - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 16 жовтня 2012 року № 0001144210 (також далі за текстом - оскаржуване рішення).

Ухвалою суду від 29 жовтня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-14625/12/2670, яку призначено до розгляду у судовому засіданні 12 листопада 2012 року.

За клопотанням представника позивача у справі № 2а-14624/12/2670 про об'єднання вказаних справ, ухвалою суду від 12 листопада 2012 року в одне провадження об'єднано справу № 2а-14624/12/2670 та справу № 2а-14625/12/2670 із присвоєнням об'єднаній справі № 2а-14624/12/2670.

В обґрунтування позовів законний представник позивача зазначив, що оскаржуваними рішеннями відповідач протиправно збільшив позивачу грошові зобов'язання з податку на додану вартість (також далі за текстом - ПДВ) та з податку на прибуток іноземних юридичних осіб (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у відповідних розмірах.

У судових засіданнях представники позивача позови підтримали та просили задовольнити їх повністю. У судовому засіданні 26 листопада 2012 року надали суду письмову заяву про зміну (уточнення) підстав позовів, яку судом на підставі ч. 1 ст. 137 КАС України долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті судового рішення.

Представник відповідача позови не визнав та просив відмовити у їх задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позовів, наданих суду у судовому засіданні 12 листопада 2012 року. Пояснив, що оскаржувані рішення є правомірними, оскільки складені відповідачем у зв'язку з виявленням у ході перевірки позивача порушень ним чинного податкового законодавства.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

Відповідачем у період із 23 липня по 24 вересня 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 01 жовтня 2012 року № 1113/42-10/35839738 про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 01 липня 2010 року по 31 березня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період із 01 липня 2010 року по 31 березня 2012 року (також далі за текстом - акт перевірки), згідно з висновками якого, позивачем:

- занижено ПДВ у загальному розмірі 4536980,00 грн., у тому числі по періодах: січень 2011 року - 31854,00 грн., лютий 2011 року - 482271,00 грн., квітень 2011 року - 1003333,00 грн., травень 2011 року - 682941,00 грн., червень 2011 року - 912445,00 грн., липень 2011 року - 368351,00 грн., серпень 2011 року - 321171,00 грн., листопад 2011 року - 392643,00 грн., грудень 2011 року - 240259,00 грн., січень 2012 року - 101712,00 грн., а також завищено ПДВ у загальному розмірі 842315,00 грн., у тому числі по періодах: вересень - 486791,00 грн., лютий 2012 року - 355524,00 грн., чим порушено п. 192.1 ст. 192, п. 198.3 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (також далі за текстом - ПК України);

- занижено дохід нерезидента при виплаті доходу нерезидента у вигляді відсотків за договорами позики у загальному розмірі 3099015,90 грн., у тому числі за: ІІІ квартал 2010 року - 367920,57 грн., IV квартал 2010 року - 316021,51 грн., І квартал 2011 року - 683802,28 грн., ІІ квартал 2011 року - 496935,70 грн., ІІІ квартал 2011 року - 482262,03 грн., IV квартал 2011 року - 308799,97 грн., І квартал 2012 року - 443273,84 грн., а також занижено дохід нерезидента при виплаті винагороди за договором від 01 грудня 2010 року № 88-Т/10 у загальному розмірі 4491,00 грн., у тому числі за: І квартал 2011 року - 335,81 грн., ІІ квартал 2011 року - 559,69 грн., ІІІ квартал 2011 року - 1697,59 грн., IV квартал 2011 року - 1897,91 грн., чим порушено п. 13.1 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (також далі за текстом - Закон), п. 160.1 ст. 160 ПК України;

- не подано за перевіряємий період звіти про виплачені доходи нерезидентам, розрахунки (звіти) податкових зобов'язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом походження в Україні, чим порушено п. 120.1 ст. 120 ПК України.

Акт перевірки позивачем оскаржено в адміністративному порядку шляхом направлення до відповідача заперечень від 08 жовтня 2012 року № Б-6676 та доповнень до заперечень, за результатами розгляду яких відповідач листом від 12 жовтня 2012 року № 11395/10/42-158 повідомив позивача про залишення висновків акту перевірки без змін.

На підставі акту перевірки, 16 жовтня 2012 року відповідачем складено оскаржувані рішення № 0001144210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 3694665,00 грн. за основним платежем та у розмірі 356039,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), та № 0001154210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 3103506,90 грн. за основним платежем та у розмірі 284354,02 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд погоджується з доводами позивача про необхідність визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи документів та наступних положень і обставин.

Так, відповідно до підпункту 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпункту 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 77.1 ст. 77 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

Щодо здійснення позивачем оподаткування у сфері зовнішньоекономічної діяльності, суд зазначає наступне.

В акті перевірки міститься висновок відповідача про те, що позивач під час виплати відсотків на користь нерезидентів - общества с ограниченной ответственностью "ПГК-Лизинг" (також далі за текстом - нерезидент-1) та открытого акционерного общества "Первая грузовая компания" (також далі за текстом - нерезидент-2) зобов'язаний був утримувати податок на дохід у розмірі 10 % від загальної суми відсотків, що сплачуються, за наявності письмового підтвердження, виданого компетентним органом, про те, що вказані нерезиденти є резидентами відповідної країни, у даному випадку Російської Федерації. Однак, в акті перевірки зазначено, що викладене зобов'язання позивач не виконав.

У ході судового розгляду справи з'ясовано, що викладені висновки відповідача не відповідають фактичним обставинам, оскільки з наявної у матеріалах справи копії листа позивача від 09 листопада 2012 року № ИД/ГД-2646/12 вбачається, що нерезидентом-2 за укладеними з позивачем договорами позики у рамках Генеральної угоди від 12 лютого 2010 року № ДД/Ф-29/10 за період із 2010 року по І квартал 2012 року отримано від позивача проценти у загальному розмірі 4404850,84 доларів США, у тому числі у 2010 році - 1374345,23 доларів США, у 2011 році - 247536,11 доларів США, у І кварталі 2012 року - 554869,50 доларів США.

Вказані кошти нерезидентом-2 враховано при обчисленні оподатковуваного прибутку за відповідні періоди у складі його позареалізаційних доходів, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями податкових накладних, поданих нерезидентом-2 до податкових органів Російської Федерації.

Як пояснили у судових засіданнях представники позивача, такі дії відповідають положенням Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків, яка для України набрала чинності 03 серпня 1999 року (також далі за текстом - Угода).

Згідно з п.п. 103.2, 103.4, 103.10 ст. 103 ПК України, особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами п. 103.4 цієї статті.

Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених п.п. 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

У разі неподання нерезидентом довідки відповідно до п. 103.4 цієї статті доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.

Згідно з абзацом 1 п. 13.1, 13.2 ст. 13 Закону, будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у п.п. 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у п. 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

З аналізу викладених положень вбачається, що можливість регулювання відносин оподаткування між резидентами та нерезидентами передбачено міжнародними договорами.

Крім того, у матеріалах справи містяться довідки Міжрегіональної інспекції Федеральної податкової служби з централізованої обробки даних, якими підтверджується, що нерезидент-2 дійсно розглядався (розглядається) у 2010-2012 роках як юридична особа, яка постійного перебуває на території Російської Федерації з метою застосування Угоди.

Як зазначив у судових засіданнях представник відповідача, така інформація відповідачем не перевірялась.

Згідно з п. 18.1 ст. 18 Закону, якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

Таким чином, позивач, діючи відповідно до положень Угоди, не порушив положення ПК України (2755-17) .

Згідно зі ст. 1 Угоди, ця Угода застосовується до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав.

Відповідно до п. 1.16 ст. 1 Закону, нерезиденти - юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.

Розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації та їх представництва, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, які не здійснюють господарської діяльності відповідно до законодавства України.

Згідно зі ст. 11 Угоди, проценти, що виникають в одній Договірній Державі і

сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі, якщо такий резидент має фактичне право на ці проценти.

Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів.

Незважаючи на положення п. 2, проценти, які виникають: а) у Росії і сплачувані Уряду України або Національному банку України, будь-якому іншому створеному в ній органу державної влади, органу місцевого самоврядування, а також по гарантованим ними кредитам, звільняються від російського податку; б) в Україні і сплачувані Уряду Росії або Центральному банку Росії, будь-якому іншому створеному в ній органу державної влади, а також по гарантованим ними кредитам, звільняються від українського податку.

Термін "проценти" при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, зокрема, доход від урядових цінних паперів і доход від облігацій чи боргових зобов'язань, включаючи премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій та боргових зобов'язань.

Положення п.п. 1 і 2 не застосовуються, якщо особа, що фактично має право на проценти, яка є резидентом однієї Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній державі, в якій виникають проценти, через розташоване в ній постійне представництво, або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої там постійної бази, і боргова вимога, на підставі якої сплачуються проценти, дійсно відноситься до такого постійного представництва або постійної бази. У такому випадку застосовуються положення ст. 7 або ст. 14 цієї Угоди.

Вважається, що проценти виникають у Договірній Державі, якщо платником є будь-який створений в ній орган державної влади, орган місцевого самоврядування або резидент цієї Держави. Якщо, проте, особа, що сплачує проценти, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво або постійну базу, у зв'язку з якими і виникла заборгованість, по якій сплачуються проценти, і витрати по сплаті цих процентів несе постійне представництво або постійна база, то вважається, що такі проценти виникають у тій Державі, в якій міститься постійне представництво або постійна база.

Якщо з причин особливих відносин між платником і особою, яка фактично має право на проценти, або між ними обома і будь-якою третьою особою, сума сплачуваних процентів, що стосується боргової вимоги, на підставі якої вона сплачується, перевищує з будь-яких причин суму, яка була б погоджена між платником і особою, яка фактично має право на одержання процентів, при відсутності таких відносин, положення цієї статті можуть застосовуватись тільки до останньої згаданої суми процентів. У такому випадку надмірна частина платежу може бути оподаткована відповідно до законодавства кожної Договірної Держави з належним урахуванням інших положень цієї Угоди.

З викладених положень вбачається, що податок на дохід нерезидента повинен утримуватись та сплачуватись нерезидентом, так як він має правові підстави на отримання процентів у зв'язку з укладеними ним договорами.

Крім того, як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2012 року № К-3546/08, резидент має право не утримувати податок з доходів нерезидента у вигляді процентів, як це передбачено п. 13.2 ст. 13 Закону.

У ході судового розгляду справи також з'ясовано, що висновок відповідача про неподання позивачем за перевіряємий період звітів про виплачені доходи нерезидента, розрахунків (звітів) податкових зобов'язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом походження в Україні, є необґрунтованими.

Стосовно здійснення позивачем оподаткування з ПДВ суд зазначає наступне.

Викладені в акті висновки про відсутність фактичного здійснення господарських операцій за укладеним 01 вересня 2010 року між позивачем та малим приватним підприємством "Доннік" (також далі за текстом - МПП "Доннік") договором № 01092010 спростовуються наявними у матеріалах справи копіями первинних документів, а саме рахунків-фактур від 10 грудня 2010 року № СФ-10122010 та від 04 січня 2011 року № СФ-04012011, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 3112001, № 401001 та додатків до них, у яких детально зазначено інформацію про обсяги наданих МПП "Доннік" послуг.

Крім того, зазначені відповідачем в акті перевірки висновки про відсутність у МПП "Доннік" умов для ведення господарської діяльності, зокрема, технічного персоналу у необхідній кількості, власних основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів, не можуть бути підставою для притягнення позивача до відповідальності, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин та на час судового розгляду справи МПП "Доннік" зареєстровано як юридична особа та перебуває на обліку в органах державної податкової служби.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11.

У ході судового розгляду справи також з'ясовано, що висновок відповідача про протиправність формування позивачем податкового кредиту ґрунтується на переконанні у тому, що позивач не мав права формувати такий кредит на підставі податкових накладних, які мають несуттєві технічні недоліки, а саме розбіжності у технічних відомостях щодо номерів накладних, які міститься у Єдиному реєстрі податкових накладних, з технічними відомостями, зазначеними у реєстрі податкових накладних позивача.

Як пояснили у судових засіданнях представники позивача, про допущення таких технічних недоліків позивач повідомив відповідача шляхом направлення йому службової записки від 22 листопада 2012 року, у якій містились детальні пояснення щодо кожної з податкових накладних.

Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 08 лютого 2012 року у справі № К-9189/08, незначні недоліки в заповнення податкових накладних, одержаних від постачальників, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до податкового кредиту, оскільки підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум ПДВ, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. При цьому, відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів.

Отже, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, незважаючи на те, що такі накладні могли мати незначні недоліки у заповненні, за умови, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість.

Аналогічна позиція міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01 липня 2009 року № К-12755/07, у якій, зокрема, зазначено, що самі по собі незначні недоліки в заповненні податкової накладної, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки, не роблять її недійсною та не свідчать про її неналежність та недопустимість як доказу, за підтвердження зазначених в ній даних іншими первинними документами.

Проаналізувавши пояснення щодо технічних недоліків податкових накладних, зазначених у службовій записці позивача від 22 листопада 2012 року, та врахувавши викладену позицію Вищого адміністративного суду України, суд прийшов до висновку про відсутність у відповідача законних підстав для визнання протиправним факту формування позивачем податкового кредиту, оскільки технічні недоліки податкових накладних, виписаних позивачу у зв'язку з фактичним здійсненням господарських операцій, не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, особу, якій такі накладні виписані, а також відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму ПДВ.

Крім того, висновок відповідача про завищення позивачем суми податкового кредиту також є безпідставним, оскільки, як з'ясовано у ході судового розгляду справи, коригування суми такого кредиту позивачем здійснено у податковій звітності за той самий місяць, у якому розрахунок такого коригування позивачем отримано від його контрагентів. До того ж, про причини неможливості коригування суми податкового кредиту раніше, ніж його здійснено, з незалежних від позивача причин, відповідача повідомлено службовою запискою від 22 листопада 2012 року.

Згідно з п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Таким чином, враховуючи, що суми ПДВ, віднесені позивачем до податкового кредиту, підтверджуються відповідними податковими накладними, суд прийшов до висновку про відсутність у відповідача законних підстав для складання оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представники позивача надали достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позови.

Представник відповідача у ході судового розгляду справи, за переконанням суду, не надав належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позовів.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Перша вантажна компанія в Україні" до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 7- 12, 69- 71, 86, 94, 158- 163, 167 КАС України, суд -

1. Задовольнити повністю позов товариства з обмеженою відповідальністю "Перша вантажна компанія в Україні" до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування рішень відповідача.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби від 16 жовтня 2012 року: № 0001154210, яким позивачу (ідентифікаційний код 35839738) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб (код платежу 11020500) (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 3387860,92 грн. (Три мільйони триста вісімдесят сім тисяч вісімсот шістдесят гривень дев'яносто дві копійки); № 0001144210, яким позивачу (ідентифікаційний код 35839738) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (код платежу 14010100) (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 4050704,00 грн. (Чотири мільйони п'ятдесят тисяч сімсот чотири гривні 00 копійок).

3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Перша вантажна компанія в Україні" (ідентифікаційний код 35839738) здійснений ним судовий збір у загальному розмірі 4292, грн. (Чотири тисячі двісті дев'яносто дві гривні 00 копійок) із Державного бюджету України.

4. Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

постанова у повному обсязі складена 03 грудня 2012 року