К-9498/06 Про визнання недійсним податкового-повідомлення рішення - Текст документа

До господарського суду Полтавської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький автоскладальний завод" з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання недійсним податкового-повідомлення рішення № 0000502305/02270 від 09.08.2004 р., прийнятого за результатами перевірки правильності, повноти та обгрунтованості відшкодування податку на додану вартість з бюджету, згідно з яким позивачу донараховано податок на додану вартість в сумі 1 440 000 грн. та застосована фінансова санкція в сумі 1 440 000 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що жодним нормативним актом не передбачено обов'язок платника податку перевіряти при віднесенні сум податку на податковий кредит правильність відображення зобов'язань зі сплати ПДВ постачальником товару та фактичну сплату ним ПДВ, а тим більше - контрагентами такого постачальника. Також позивач посилається на те, що висновок відповідача щодо відсутності експортованого товару взагалі як такого є безпідставним, відповідачем не прийнято до уваги, що даний товар знаходився під митним оглядом, пройшов процедуру митного оформлення та був фактично перемішений через митний кордон України, про що свідчать відповідні відмітки органу державної митної служби на вантажній митній декларації, в якій зокрема відображено код експортованого товару відповідно до ТН ЗЕД.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 07.10.2004 р. позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПI № 0000502305/02270 від 09.08.2004 р.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.11.2004 р. рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що факт вивезення (експортування) товарів, підтверджені позивачем належним чином, а висновки відповідача щодо завищення позивачем суми податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування за жовтень і листопад 2003 р. нормативно не обгрунтовані, документально не підтверджені і суперечать поданим у справі доказам.

Не погоджуючись з рішенням та постановою судів першої та апеляційної інстанцій, Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати вищевказані судові рішення з мотивів порушення при їх винесенні норм матеріального та процесуального права та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обгрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що судами не було враховано того, що податок на додану вартість - це непрямий податок і сплачується (надходить) до бюджету опосередковано через продавця, з бюджету може бути відшкодовано тільки суми, які фактично до нього надійшли. Кременчуцькою ОДПI при проведенні позапланової документальної перевірки позивача з питань правильності, повноти та обгрунтованості відшкодування податку на додану вартість з бюджету встановлено, що одним з контрагентів постачальника позивача податок на додану вартість сплачено не було, а це в свою чергу виключає можливість виникнення права на податковий кредит у позивача.

До початку касаційного розгляду справи від відповідача у справі - Кременчуцької ОДПI до Вищого адміністративного суду України надійшла заява про примирення, в якій скаржник просить затвердити умови примирення сторін, які викладені в даній заяві, та закрити провадження у справі на підставі статей 113, 219 КАС України (2747-15) .

Дослідивши умови примирення сторін, викладені в заяві Кременчуцької ОДПI, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що заява про затвердження умов примирення та закриття провадження у справі, а також касаційна скарга не можуть бути задоволені, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статті 219 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) позивач може відмовитись від адміністративного позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення касаційного розгляду. У разі відмови від адміністративного позову або примирення сторін суд касаційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 112 і 113 цього Кодексу.

Статтею 113 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) передбачено, що сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову. У разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Умови примирення не повинні суперечити закону або порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Викладені в заяві умови примирення суперечать вимогам чинного законодавства, а саме, порушують права та інтереси позивача у справі - ТОВ "Кременчуцький автоскладальний завод", а тому не можуть бути затверджені судом касаційної інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до договорів постачання № 31 від 21.10.2003 р. та № 35 від 10.11.2003 р., укладених між ТОВ "Кременчуцький автоскладальний завод" та ТОВ "Iнфоком-М", ТОВ "Iнфоком-М" прийняло зобов'язання поставити у власність покупця продукцію узгоджену специфікацією, а ТОВ "Кременчуцький автоскладальний завод" прийняти та оплатити її.

На виконання умов даних договорів, позивач одержав від ТОВ "Iнфоком-М" та оприбуткував товар - модулі статистичного контролю псевдовипадкових коливань несучих конструкцій ТИП МД-45ТН-232 відповідно в кількості 13 штук на суму 3 120 000 грн. (в т.ч. ПДВ 520 000 грн.) та 23 штуки на суму 5 520 000 (в т.ч. ПДВ 920 000 грн.), що підтверджується актами прийому-передачі товару № 1 від 31.10.2003 р. та № 1 від 28.11.2003р., податковими накладними № 13 від 31.10.2003 р. та № 28/11-004 від 28.11.2003 р., накладними № 13 від 31.10.2003 р. та № 28/11-004 від 28.11.2003 р., прибутковими накладними № КА-3492 від 31.10.2003 р. та № КА-3899 від 28.11.2003 р.

Тобто, судами встановлено, що умови договорів № 31 від 21.10.2003 р. та № 35 від 10.11.2003 р. позивачем - ТОВ "Кременчуцький автоскладальний завод" та його контрагентом - ТОВ "Iнфоком-М" виконано в повному обсязі. ТОВ "Iнфоком-М" передано позивачу 36 модулів статистичного контролю загальною вартістю 8 640 000 грн. (в т.ч. ПДВ - 1 440 000 грн.), а також складені та надані податкові накладні № 13 від 31.10.2003 р. та № 28/11-004 від 28.11.2003 р., які відповідають вимогам чинного законодавства. За отриманий товар позивач розрахувався в безготівковій формі, що підтверджується копіями платіжних доручень, які маються в матеріалах справи.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій обгрунтовано виходили з того, що позивачем податок на додану вартість по вказаних господарських операціях був фактично сплачений, оскільки податок на додану вартість входив в суму вартості одержаного ним товару, а відтак ТОВ "Кременчуцький автоскладальний завод" обгрунтовано включено до складу податкового кредиту за жовтень і листопад 2003 р. суму податку на додану вартість в розмірі 1 440 000 грн., як таку, що підтверджена податковими накладними.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) № 168/97-ВР від 03.04.1997 р., в редакції, чинній на час виникнення правовідносин, щодо реалізації прав за яким виник спір між сторонами, суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджет у, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) ).

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) ).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 даного Закону заборонено включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю оригінал податкової накладної, яка складається в двох примірниках в момент виникнення податкових зобов'язань.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку несуть відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення податку до бюджету відповідно до законодавства України (пункт 10.1 статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) ).

Таким чином, як випливає із наведеного, сама по собі несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Доводи скаржника про те, що обов'язковою підставою для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту є сплата цих сум до Державного бюджету України є помилковими, оскільки пункт 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , який визначає дату виникнення прав платника податку на податковий кредит не встановлює кореляції між моментом виникнення права на податковий кредит та моментом оплати в бюджет податку на додану вартість.

Стаття 19 Конституції України (254к/96-ВР) встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування на накладання штрафних санкцій.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій правомірно визнали податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПI № 0000502305/02270 від 09.08.2004 р. недійсним.

На момент касаційного розгляду справи рішення господарського суду Полтавської області від 07.10.2004 р. про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000502305/02270 від 09.08.2004 р., як такого, що прийнято з порушенням норм чинного податкового законодавства, набрало законної сили. Не зважаючи на це, вказане податкове повідомлення-рішення лягло в основу заяви про примирення сторін.

Судова колегія вважає, що умови примирення, яких досягли сторони, за обставин визнання податкового повідомлення-рішення № 0000502305/02270 від 09.08.2004 р. недійсним, не можуть бути затверджені судом касаційної інстанції, оскільки такі умови суперечать правам та інтересам позивача.

На підставі вище викладеного, відповідно до положень статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 113, 219, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Заяву про примирення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити.

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 07.10.2004 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.11.2004 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .