ВИЩИЙ АДМIНIСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ

     11 жовтня 2006 року  м. Київ

     Колегія  суддів  Вищого  адміністративного  суду  України   в
складі:

     суддів:  Бутенка В.I.,

     судді-доповідача  Сороки М.О.,

     Гончар Л.Я.,

     Лиски Т.О.,

     Панченка О.I.

     провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд
адміністративної справи  за  скаргою  ОСОБА_1на  неправомірні  дії
Державної  податкової  інспекції  у  м.  Чернівці   та   Державної
податкової  адміністрації  України  (далі  -  ДПI)  та   Державної
податкової адміністрації України (далі - ДПА),

                           встановила:

     У  квітні  2004   року   ОСОБА_1звернувся   із   скаргою   на
неправомірну бездіяльність посадових осіб ДПI та ДПА,  посилаючись
на те, що він звернувся із заявою до  ДПI,  у  якій  зазначав,  що
згідно своїх релігійних переконань і  на  підставі  ст.  1  Закону
України "Про державний реєстр фізичних осіб -  платників  податків
та інших обов'язкових платежів"  ( 320/94-ВР ) (320/94-ВР)
          відмовляється  від
присвоєного йому проти волі  ідентифікаційного  номера  та  просив
ліквідувати цей номер і залишити за ним раніше  встановлену  форму
обліку  платників  податків  та  обов'язкових  платежів,   але   в
задоволенні його заяви було  відмовлено.  Вважаючи  зазначені  дії
суб'єкта  оскарження  незаконними,  такими,  що   порушують   його
конституційні права, просив задовольнити скаргу.

     Рішенням Шевченківського районного суду м.  Чернівці  від  10
червня 2004 року, залишеним без зміни  ухвалою  апеляційного  суду
Чернівецької області від 19 серпня 2004  року,  скаргу  задоволено
частково.

     У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення  судами
норм матеріального права, просить судові рішення в частині відмови
у задоволенні скарги скасувати.

     Згідно ч. 3 ст.  211  Кодексу  адміністративного  судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
          (далі  КАС  України  ( 2747-15 ) (2747-15)
        )  підставами
касаційного оскарження судового рішення  є  порушення  судом  норм
матеріального чи процесуального права.

     Відповідно до вимог  ст.  220  КАС  України  ( 2747-15 ) (2747-15)
          суд
касаційної інстанції перевіряє  правильність  застосування  судами
першої   та   апеляційної   інстанцій   норм   матеріального    та
процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не  може
досліджувати  докази,  встановлювати   та   визнавати   доведеними
обставини,  що  не  були  встановлені  в  судовому   рішенні,   та
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

     Встановлено  і  це  вбачається  з   матеріалів   справи,   що
оскаржувані рішення ухвалені з додержанням  норм  матеріального  і
процесуального права та відсутні передбачені ст. 227  КАС  України
( 2747-15 ) (2747-15)
         підстави для їх обов'язкового скасування.

     Враховуючи  наведене,  колегія  суддів  вважає  за  необхідне
відмовити у задоволенні касаційної скарги.

     Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 221, 223,  224,  230,  231  КАС
України ( 2747-15 ) (2747-15)
        , колегія суддів,

                            ухвалила:

     Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення,  а  рішення
Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 червня 2004 року
і ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 19 серпня 2004
року - без зміни.

     Ухвала  набирає  законної  сили  з  моменту  проголошення   і
оскарженню не підлягає.

     Судді: