Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах 

Верховного Суду України у складі:

головуючого                          Кривенка В.В.,

суддів:                              Гриціва М.І., Гусака М.Б., 

                                     Коротких О.А., Кривенди О.В., 

                                     Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., 

                                     Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області (далі - управління ПФУ) про визнання протиправними дій та скасування рішення,

У березні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії управління ПФУ щодо нарахування йому боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня по 31 грудня 2012 року та направлення вимоги про сплату боргу від 20 лютого 2013 року № Ф 29/01у для примусового виконання до відділу Державної виконавчої служби Дубровицького районного управління юстиції; скасувати зазначену вище вимогу.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що він є фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП), знаходиться на спрощеній системі оподаткування та відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2464-VI (2464-17) ) звільняється від сплати єдиного внеску як пенсіонер за віком.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є ФОП, платником єдиного податку, перебуває на спрощеній системі оподаткування та з 16 вересня 2008 року отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII (796-12) "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII (796-12) ) як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

20 лютого 2013 року управління ПФУ сформувало вимогу про сплату боргу № Ф 29/01у, у якій зазначено, що станом на 20 лютого 2013 року заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 становить 4572 грн 42 коп.

Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 15 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалами Житомирського апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 27 лютого 2014 року, позов задовольнив.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, касаційний суд виходив із того, що ФОП ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, а тому він звільнений від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у зв'язку з чим в управління ПФУ не було правових підстав для направлення йому вимоги про сплату боргу від 20 лютого 2013 року № Ф 29/01у та вчинення подальших дій з пред'явлення її до виконання.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, управління ПФУ звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 лютого 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах заявник додав копії ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2013 року (№ К/800/32510/13) та постанов цього суду від 19 грудня 2013 року (№№ К/800/38274/13, K/800/33732/13) і 14 січня 2014 року (№ К/800/33413/13), зі змісту яких убачається, що суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах дійшов висновку, що ФОП, які отримують пенсію за віком, призначену відповідно до статті 55 Закону № 796-XII та обчислену за Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (1058-15) "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV (1058-15) ), і не досягли 60-річного віку, сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальних підставах.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував одні і ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Верховний Суд України вже вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції положень статті 55 Закону № 796-XII та частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI у подібних правовідносинах, зокрема у постанові від 15 квітня 2014 року (справа № 21-25а14). За наслідками розгляду справ цієї категорії колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України висловила правову позицію, яка полягає у наступному.

Статтею 26 Закону № 1058-ІV та статтею 12 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" для громадян України встановлений загальний пенсійний вік, з настанням якого вони можуть претендувати на виплату пенсії за віком (зокрема для чоловіків він становить 60 років). Відповідно до статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-ІV.

Таким чином, особи, яким призначені пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, є пенсіонерами за віком. Отже, ФОП, які отримують зазначену пенсію і які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, проте не позбавлені права сплачувати цей внесок на добровільній основі.

З вищевикладеного вбачається, що висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому у задоволенні заяви управління ПФУ про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 лютого 2014 року слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.