Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого  Смоковича М.I.,

суддів: Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А., Штульман I.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ( далі - СПД)( далі - СПД) ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції  у Бахчисарайському районі в Автономній Республіці Крим (далі - ДПI у Бахчисарайському районі в АРК) про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ДПI у Бахчисарайському районі в АРК на рішення Господарського суду АРК від 24 березня - 15 квітня 2005 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 липня 2005 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2004 року СПД ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ДПI у Бахчисарайському районі в АРК про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення НОМЕР_1 від 14 вересня 2004 року, яким їй донараховано єдиний податок у сумі 3060,00 грн. за використання у підприємницькій діяльності найманих працівників.

Вимоги обгрунтовувала тим, що відповідач прийняв оспорюване податкове повідомлення-рішення за те, що позивачка протягом усього періоду роботи на єдиному податку за 2003 рік використовувала працю найманих працівників - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, за яких не сплатила єдиний податок.

Вважала, що такі висновки суб'єкта оскарження не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням приписів Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (v6329563-02) , а тому просила позов задовольнити.

Рішенням Господарського суду АРК від 24 березня - 15 квітня 2005 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 липня 2005 року, позов задоволено частково - визнано недійсним податкового повідомлення - рішення НОМЕР_1 від 14 вересня 2004 року в частині встановлення податкових зобов'язань по єдиному податку в розмірі 2351,67 грн.

У касаційній скарзі ДПI в АРК, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовної заяви в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 1020 грн. за використання найманої праці ОСОБА_4

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що позивачка використовувала працю не трьох найманих працівників, а лише двох та не протягом усього періоду, за який накладено на позивачку податкове зобов'язання.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи та узгоджується з нормами матеріального права.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка не використовувала найману працю ОСОБА_4, а працю ОСОБА_2 використовувала з 22 серпня 2003 року ( 4 місяці 10 днів) та ОСОБА_3 - з 1 вересня 2003 року (4 місяці) до закінчення 2003 року.

Крім того, встановлено, що позивачка у звітності не вказала про використання праці найманих осіб та не оплатила єдиний податок за них.

Зазначеним обставинам суди дали правильну правову оцінку.

Згідно пункту 2 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (v6329563-02) ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень за місяць. У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачці була встановлена ставка єдиного податку в 2003 році 170 гривень за місяць.

З урахуванням ставки єдиного податку та терміну використання найманої праці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судом першої інстанції проведено розрахунок про те, що позивачка повинна сплатити єдиного  податку в сумі 708,33 грн.

Такий висновок суду першої інстанції, перевірений апеляційним судом, відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.

Оскільки судами встановлено, що позивачка не використовувала найману працю ОСОБА_4 та  повинна сплатити єдиного податку лише 708,33 грн., то правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що податкове повідомлення-рішення в решті податкового зобов'язання по єдиному податку в розмірі 2351,67 грн. є недійсним.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують указаних висновків судів.

За таких обставин, оскаржувані рішення судів ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ДПI у Бахчисарайському районі в АРК залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду АРК від 24 березня - 15 квітня 2005 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 липня 2005 року по даній справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскарженою за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

з оригіналом згідно  суддя: